Постанова № 62222544, 19.10.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2016 р. Справа №922/1806/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Медуниця О.Є.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

позивача – не з’явився;

відповідача – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача – Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція», м.Нетішин, (вх.№2582Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2016 року по справі №922/1806/16,

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція», м.Нетішин,

до Публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж», м.Харків,

про стягнення коштів в розмірі 19956,64 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж», в якому просило суд стягнути з останнього 19956,64 грн., з яких: 8218,56 грн. - основний борг, 3343,71 грн. - пеня, 573,30 грн. - 7% штрафу, 586,86 грн. - 3% річних, 7232,21 грн. - інфляційних витрат. Також, позивачем заявлено до стягнення судовий збір.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо відшкодування витрат на сплату земельного податку №428 від 02.06.2009 року, укладеного між ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» та Хмельницьким монтажним управлінням ВАТ «Теплоенергомонтаж».

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.08.2016 року по справі №922/1806/16 (суддя Суслова В.В.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» основний борг в сумі 6848,80 грн., штраф в розмірі 479,41 грн., 3% річних в сумі 486,36 грн., індекс інфляції в сумі 6039,72 грн., а також судовий збір в розмірі 956,63 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2016 року змінити, а саме:

- стягнути з Публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» 8218,56 грн. основного боргу (6848,80 грн. + 1369,76 грн. ПДВ = 8218,56 грн.);

- в решті рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт з посиланням на ст.ст. 185 та 186 Податкового кодексу України зазначає, що власник будівлі відшкодовує земельний податок відповідно до договору і таке відшкодування є складовою з постачання послуг, а тому є об’єктом оподаткування податком на додану вартість і суму 1369,76 грн., що становить 20% ПДВ підлягає стягненню з відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

12.10.2016 року від позивача надійшло клопотання (вх.№10364), в якому він зазначає, що підтримує апеляційну скаргу та просить слухати справу за відсутності представника за наявними матеріалами справи.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 19.10.2016 року була направлена відповідачу рекомендованим листом 26.09.2016 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 05.10.2016 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, відповідач у судове засідання не з’явився, про причини не з'явлення суд не повідомив, письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, приймаючи до уваги клопотання позивача, а також на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

02.06.2009 року між Державним Підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» ("Сторона-1", позивач у справі), від імені і за довіреністю якого діє відокремлений підрозділ «Хмельницька АЕС» та Хмельницьким монтажним управлінням відкритого акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» ("Сторона-2", відповідач у справі), що діяв на підставі довіреності ВЕХ 393696 від 06.11.2007 року було укладено договір №428 щодо відшкодування витрат за сплату земельного податку, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався частково відшкодувати позивачу витрати за сплату земельного податку, який позивач сплачує за земельну ділянку «Будівельний двір», що знаходиться в постійному користуванні ДП НАЕК «Енергоатом» на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ№334553 від 12.12.2008 року.

Відповідно до умов п.5.1. договору він вступає в силу 01.01.2009 року, враховуючи те, що земельна ділянка вже використовується "Стороною-2" та вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо жодна із сторін не повідомила про його розірвання.

Станом на момент розгляду справи в матеріалах не міститься доказів розірвання вищевказаного договору, а тому він є діючим на теперішній час.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.

Договором передбачено, що відшкодування витрат за сплату земельного податку здійснюється пропорційно до площі, яку займає відповідач на земельній ділянці «Будівельний двір».

Позивач відповідно до Закону України «Про плату за землю» сплачує земельний податок за земельну ділянку «Будівельний двір», в тому числі і за площу земельної ділянки, якою користується відповідачем, а останній зобов’язується проводити відшкодування витрат щодо утримання земельної ділянки.

Відповідно умов договору, площа земельної ділянки, яку займає відповідач становить 1,174754 га, земельний податок станом на 2009 рік складає 9699,94 грн., щомісячний платіж складає 808,33 грн.

Пунктами 3.2, 3.3 договору передбачено, що суми земельного податку відшкодовуються щомісячно на підставі пред’явленого позивачем рахунку в 5-ти денний термін шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача.

У пункті 3.4 договору сторони узгодили, що розмір відшкодування витрат земельного податку може переглядатися щорічно шляхом укладання додаткової угоди.

За час існування вищевказаного договору сторонами було укладено додаткові угоди №1, №2, №3 до договору щодо відшкодування витрат на сплату земельного податку від 02.06.2009 року №428, де було встановлено ставки земельного податку, а саме:

- додаткова угода №1 від 09.02.2010 року: сума земельного податку для відповідача на 2010 рік становить 10273,22 грн., розмір щомісячного платежу складає 856,10 грн.;

- додаткова угода №2 від 27.01.2011 року: сума земельного податку для відповідача на 2011 рік становить 10273,22 грн., розмір щомісячного платежу складає 856,10 грн.;

- додаткова угода №3 від 01.02.2012 року: сума земельного податку для відповідача на 2012 рік становить 10273,22 грн., розмір щомісячного платежу складає 856,10 грн.

Як зазначає позивач, на виконання умов п.3.2 договору, він щомісячно пред’являв до оплати відповідачу рахунки на відшкодування витрат земельного податку. В свою чергу відповідач своєчасно проводив оплату за пред’явленими рахунками, але починаючи з травня 2013 року відповідачем не здійснювались оплати по наступним рахункам: від 31.05.2013 року №200 (на загальну суму 1027,32 грн.), від 27.06.2013 року №227 (на загальну суму 1027,32 грн.), від 31.07.2013 року №272 (на загальну суму 1027,32 грн.), від 30.08.2013 року №318 (на загальну суму 1027,32 грн.), від 30.09.2013 року №377 (на загальну суму 1027,32 грн.), від 31.10.2013 року №414 (на загальну суму 1027,32 грн.), від 29.11.2013 року №449 (на загальну суму 1027,32 грн.), від 31.12.2013 року №491 (на загальну суму 1027,32 грн.) в результаті чого станом на 31.01.2016 року у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 8218,56 грн.

12.03.2016 року позивач направив на адресу відповідача претензію №45-292/2381 з вимогою про сплату заборгованості по договору, але дана претензія була залишена без відповідного реагування з боку відповідача, тобто відповідь на неї надання не була, борг не погашено.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов’язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язок.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України також передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, між сторонами було укладено договір щодо відшкодування витрат по сплаті земельного податку.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (стаття 270 Податкового кодексу України).

Порядок обчислення плати за землю визначено статтею 286 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 Податкового кодексу України з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (пункт 286.2 статті 286 Податкового кодексу України).

Отже, власники земельних ділянок та землекористувачі обчислюють суму плати за землю з урахуванням даних державного земельного кадастру, який відповідно до підпункт) 14.1.42 пункту 1.4.1 статті 14 Податкового кодексу України містить сукупність відомостей і документів при місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Щодо бази оподаткування, то відповідно до статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок і урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу України, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Суд першої інстанції, перевіривши правильність нарахування суми компенсація витрат по сплаті земельного податку, встановив, що позивачем безпідставно нараховане ПДВ на суму відшкодування витрат по сплаті земельного податку, не надано правового чи договірного обґрунтування підстав нарахування ПДВ на суму відшкодування витрат по сплаті земельного податку, а законодавством не передбачається нарахування податку на податок. Таким чином, місцевий господарський суд встановив, що належною сумою основного боргу є 6848,80 грн.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов’язання по відшкодуванню витрат по сплаті земельного податку за період з травня по грудень 2013 року і про безпідставність включення ПДВ до сум відшкодування.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 6848,80 грн. основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача, а в задоволені позовних вимог 1369,76 грн. основного боргу слід відмовити за безпідставністю.

Щодо доводів апелянта, що відшкодування, яке є предметом розгляду по даній справі є складовою з постачання послуг, а тому є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) встановлено, що об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав щодо таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Водночас згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Кодексу) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи із зазначених положень Кодексу, сплата підприємством земельного податку та отримання компенсації від іншого підприємства за понесені витрати зі сплати земельного податку не може розцінюватись як операція з постачання послуг для цілей оподаткування податком на додану вартість.

Зазначені висновки підтверджуються позицією Міністерства доходів і зборів України, які викладені в листах №9359/6/99-99-19-03-02-15 від 26.05.2014 року «Щодо обкладення ПДВ суми компенсації земельного податку»; №7968/6/99-99-19-03-02-15 від 11.04.2016 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що кошти, які надходять від ПАТ «Теплоенергомонтаж» у вигляді компенсації з оплати земельного податку, до бази оподаткування не включаються та податком на додану вартість не оподатковуються, а отже доводи скаржника відхиляються.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Частина 1 ст. 546 Цивільного кодексу України визначає, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 4.1 договору поставки зазначено, що за порушення строків відшкодування витрат по сплаті земельного податку "Сторона-2" (відповідач у справі) сплачує "Стороні-1" (позивач у справі) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На підставі вищевказаних норм права та умови договору позивачем зроблено розрахунок та заявлено до стягнення 3343,71 грн. пені, нарахованої за період з 18.11.2015 року по 18.05.2016 року.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що позивачем не було враховано положення ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України та невірно застосовано положення зазначеної статті ГК України, оскільки були нараховані штрафні санкції за шість місяців які передують даті подачі позову, в той час, як потрібно нараховувати штрафні санкції від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в пункті 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якого роз'яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, суд першої інстанції з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3343,71 грн. за період з 18.11.2015 року по 18.05.2016 року.

Також, позивачем було заявлено до стягнення 7% штрафу в розмірі 573,30 грн.

Відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції – уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, оскільки засноване органом державної влади - Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та діє на основі державної власності.

Таким чином, враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу за порушення строків сплати суми боргу за договором в сумі 479,41 грн., тобто в сумі 7% від належної суми основного боргу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 586,86 грн. та 7232,21 грн. інфляційних втрат.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача згідно норм діючого законодавства та враховуючи обставини справи, щодо розміру основного боргу, дійшов обґрунтованого висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 3% річних у розмірі 486,36 грн. та інфляційних витрат у розмірі 6039,72 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору щодо відшкодування витрат на сплату земельного податку №428 від 02.06.2009 року з урахуванням додаткових угод до нього щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2016 року по справі №922/1806/16 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.08.2016 року по справі №922/1806/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 24 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Медуниця О.Є.