Постанова № 62222192, 18.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2016 р. Справа№ 910/7003/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

ОСОБА_1

За участі представників:

від позивача за первісним позовом: ОСОБА_2 за дов.; ОСОБА_3 за дов.

ОСОБА_4 за дов.

від відповідача-1 за первісним позовом: ОСОБА_5 за дов.

від відповідача-2 за первісним позовом: ОСОБА_6 за дов.

від третьої особи: не зявився

розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016

у справі №910/7003/16 (суддя Лиськов М.О.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв»

до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області;

2) ОСОБА_7 інфраструктури України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт»

про визнання недійсними односторонніх правочинів

за зустрічним позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1) Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт»;

2) ОСОБА_7 інфраструктури України

про виселення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» (далі, позивач за первісним позовом або ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (далі, відповідач-1 за первісним позовом або Регіональне відділення ФДМУ) та ОСОБА_7 інфраструктури України (далі, відповідач-2) про визнання недійсними одностороннього правочину, оформленого листом ОСОБА_7 інфраструктури України від 23.12.2015 № 14240/16/10-15, про відмову у погодженні продовження терміну дії договору оренди від 01.03.2010 № РОФ-864 та одностороннього правочину, оформленого листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 29.12.2015 №14-11-02617, про припинення після закінчення строку договору оренди від 01.03.2010 №РОФ-864.

Первісні позовні вимоги мотивовані тим, що односторонні правочини відповідачів за первісним позовом є недійсними через те, що їх зміст суперечить вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, статті 9, частини 2, 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Водночас, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області було заявлено зустрічний позов (том 1, а.с. 226-228) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні зустрічного позивача ОСОБА_7 інфраструктури України, про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» з орендованого державного майна, а саме: відкритих складських площ (інв. №410) загальною площею 13 951 кв.м., розташованих за адресою: вул. Заводська, 23/17, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі ДП «Миколаївський морський торгівельний порт».

Зустрічні позовні вимоги Регіонального відділення ФДМУ мотивовані тим, що строк дії Договору оренди від 01.03.2010 № РОФ-864 сплинув 31.12.2015 та, відповідно, договір оренди є припиненим з 01.01.2016, а тому ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» зобовязане повернути Регіональному відділенню ФДМУ орендоване майно, яке він продовжує використовувати без правових підстав та після закінчення строку дії укладеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 залучено до участі у справі Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача (далі, третя особа або ДП «ММТП»).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі №910/7003/16 первісний позов задоволено у повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений листом ОСОБА_7 інфраструктури України від 23.12.2015 №14240/16/10-15 про відмову в погодженні продовження терміну дії договору оренди від 01.03.2010 №РОФ-864.

Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 29.12.2015 №14-11-02617 про припинення після закінчення строку договору оренди від 01.03.2010 №РОФ-864.

Присуджено до стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» 1 378,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_7 інфраструктури України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» 1 378,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Рішення суду про задоволення первісного позову мотивоване тим, що односторонні правочини відповідачів за первісним позовом є недійсними через те, що їх зміст суперечить вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, статті 9, частини 2, 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Водночас, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_7 інфраструктури України безпідставно та всупереч положенням норм чинного законодавства не надало згоду на продовження строку дії Договору оренди, а Регіональне відділення ФДМУ, у свою чергу, керуючись такою позицією відповідача-2 за первісним позовом, безпідставно відмовило позивачу за первісним позовом у продовженні дії Договору оренди та повідомило про його закінчення. Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що у відповідності до частини 2, 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ОСОБА_8 оренди не припинив свою дію, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Регіональне відділення ФДМУ звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі №910/7003/16 та прийняти нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 за первісним позовом посилається на те, що строк дії Договору оренди від 01.03.2010 №РОФ-864 закінчився 31.12.2015 та саме з настанням цієї календарної дати повязується припинення правовідносин за договором оренди та припинення самого договору, а не з дії Регіонального відділення ФДМУ, викладеної у листі від 29.12.2015 №14-11-02617, яку позивач за первісним позовом вважає одностороннім правочином. Оскаржуваний лист безпосередньо не змінював та не припиняв цивільні права та обовязки, які виникли між сторонами на підставі спірного договору оренди.

Отже, як стверджує апелянт, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушив норми статей 15, 16, 202, частини 1 статті 203, статті 759, частини 1 статті 763, статей 764, 777 Цивільного кодексу України, норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статті 12 Господарського процесуального кодексу України, внаслідок чого дійшов неправомірного висновку щодо трактування звичайного листа як одностороннього правочину.

Також, скаржник наголосив на тому, що суд неправомірно відмовив Регіональному відділенню ФДМУ у задоволенні зустрічного позову, оскільки станом на дату розгляду справи строк дії спірного договору оренди закінчився (31.12.2015), між сторонами відсутні та не укладались додаткові договори про продовження договору оренди, «автоматичного продовження договору» відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України не відбулось, отже договір є припиненим у звязку із закінченням строку, на який він укладався, та наявності заперечень орендодавця щодо його продовження.

З огляду на зазначене, у звязку з припиненням договору, у відповідача на підставі частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 5.10. договору оренди виник обовязок перед Регіональним відділенням ФДМУ щодо повернення майна.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Регіонального відділення ФДМУ у справі №910/7003/16 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Лобань О.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 апеляційну скаргу відповідача-1 за первісним позовом прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 22.09.2016.

У звязку з припиненням повноважень судді Лобаня О.І., розпорядженням начальника відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 №09-52/4983/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів для розгляду апеляційної скарги Регіонального відділення ФДМУ у справі №910/7003/16 сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 22.09.2016.

Представник позивача за первісним позовом у судове засідання, призначене на 22.09.2016, не зявився та 22.09.2016 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з тим, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» - ОСОБА_3 знаходиться на лікарняному, а інший представник ОСОБА_2 перебуває за межами України.

Інші учасники судового процесу в судове засідання, призначене на 22.09.2016, не зявилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 розгляд справи було відкладено на 18.10.2016.

17.10.2016 позивач за первісним позовом подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення, у яких просив залишити апеляційну скаргу відповідача-1 за первісним позовом без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Відповідач-2 за первісним позовом 18.10.2016 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що є органом, уповноваженим управляти державним майном, яке є предметом спірного договору оренди та відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зобовязане погоджувати умови спірного договору. Відповідач-2 за первісним позовом зазначив, що діяв у межах своєї компетенції та не допускав порушень по відношенню до позивача за первісним позовом.

Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 18.10.2016, знову не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третьої особи про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги відповідача-1 за первісним позовом заперечував, просив залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Представники відповідачів за первісним позовом підтримали доводи, викладені у апеляційній скарзі Регіонального відділення ФДМУ, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга відповідача-1 за первісним позовом не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» (орендар) було укладено ОСОБА_8 оренди державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» №РОФ-864 (далі, ОСОБА_8).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Так, згідно з пунктами 1.1., 1.2. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - відкриті складські площі (інв. № 410) загальною площею 13 951 кв.м., розташовані за адресою: вул. Заводська, 23/17, м. Миколаїв, що знаходяться на балансі Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт». Майно передається в оренду з метою використання за функціональним призначенням при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт.

Відповідно до акту приймання-передавання орендодавець передав, а орендар прийняв в користування державне нерухоме майно - відкриті складські площі (інв. №410) загальною площею 13951 кв. м., розташовані за адресою: вул. Заводська, 23/17, м. Миколаїв.

Пунктом 10.1. Договору сторонами встановлено, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01.03.2010 до 31.01.2013 включно.

Договором №2 від 24.04.2013 сторонами внесено зміни до пункту 10.1. Договору та визначено строк дії Договору до 31.12.2015 включно.

Позивач за первісним позовом неодноразово звертався до відповідача-1 за первісним позовом з листами, у яких висловлював своє бажання продовжити строк дії Договору оренди та укласти відповідну додаткову угоду.

Листом №1050 від 28.12.2015 позивач за первісним позовом звернувся до відповідача-1 за первісним позовом з пропозицією продовжити дію Договору, на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором, оформивши зазначені дії відповідним додатковим договором.

Однак, листом від 29.12.2015 №14-11-02617 (том 1, а.с. 37) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, враховуючи позицію ОСОБА_7 інфраструктури України, викладену в листі від 23.12.2015 №14240/16/10-15 (том 1, а.с. 38), заявило про припинення після закінчення строку, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 10.6. Договору, зазначеного Договору оренди.

Також, листом від 04.01.2016 №07/02 відповідач-1 за первісним позовом звернувся до позивача за первісним позовом із проханням звільнити майно, що було обєктом оренди за Договором оренди №РОФ-864 та повернути його у володіння держави, підписавши з відповідачем-1 за первісним позовом у зазначений строк акт приймання-передавання.

Звертаючись до суду із первісним позовом, ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» зазначає, що односторонній правочин, оформлений листом ОСОБА_7 інфраструктури України від 23.12.2015 №14240/16/10-15, про відмову у погодженні продовження терміну дії договору оренди від 01.03.2010 №РОФ-864 є недійсним та не створює юридичних наслідків, оскільки ОСОБА_7 інфраструктури України у відповідності до вимог частини 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не попереджало позивача за первісним позовом про намір використовувати обєкт оренди для власних потреб, а інформація, викладена у листах, на підставі яких відповідачем-2 за первісним позовом вчинявся односторонній правочин від 23.12.2015, не відповідає дійсності.

З огляду на вказане, позивач за первісним позовом зазначає, що односторонній правочин від 29.12.2015 №14-11-02617 було вчинено відповідачем-1 за первісним позовом без достатніх підстав, визначених статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а відтак, він теж є недійсним.

Відповідачі за первісним позовом заперечують проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що лист відповідача-1 від 29.12.2015 №14-11-02617 та лист відповідача-2 від 23.12.2015 №14240/16/10-15 не є односторонніми правочинами та приймалися ними відповідно до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення первісних позовних вимог та не приймає до уваги зазначені твердження відповідачів за первісним позовом з огляду на наступне.

У листі №14-11-02617 від 29.12.2015 відповідач-1 за первісним позовом посилається на позицію уповноваженого органу управління майном (власника майна) ОСОБА_7 інфраструктури України щодо непогодження продовження договору оренди (лист ОСОБА_7 інфраструктури України №14240/16/10-15 від 23.12.2015) та повідомляє про припинення дії Договору оренди після закінчення строку його дії.

Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Статтею 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено припинення дії договору оренди майна у разі вчинення однією із сторін дії подання заяви про припинення договору.

Заяви про припинення договору та непогодження продовження його дії на новий термін це односторонні правочини, які породжують, змінюють чи припиняють права та обов'язки обох сторін договору, їх слід вважати вчиненими в момент отримання стороною повідомлення про припинення договору, яке можна належно ідентифікувати як таке, що виходить від сторони договору.

Виходячи з положень частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України одностороння заява про припинення договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

Аналогічних висновків дійшов Вищий господарський суд України у своїх постановах від 14.04.2009 у справі № 2-22/8317-2008, від 03.02.2015 у справі № 921/401/14-г/17 та від 05.04.2016 у справі № 910/20720/15.

Колегією суддів встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 у справі №910/268/16 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області та ОСОБА_7 інфраструктури України про визнання Договору оренди №РОФ-864 від 01.03.2010 продовженим.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції у справі №910/268/16 встановив, що 29.12.2015 на звернення ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах Регіональне відділення ФДМУ (орендодавець) повідомив орендаря листом №14-11-02617 про припинення дії договору оренди після закінчення строку його дії, у звязку з непогодженням продовження договору оренди уповноваженим органом управління ОСОБА_7 інфраструктури України, що підтверджується листом останнього №14240/16/10-15 від 23.12.2015, та вказав, що державне нерухоме майно необхідно повернути з орендного користування і підписати акт приймання-передачі. Крім цього, 04.01.2016 відповідач-1 повідомив позивача листом №07/02, що у звязку із закінченням строку, на який було укладено договір оренди, про його припинення та заперечує щодо подальшого його використання.

На підставі зазначених листів суд апеляційної інстанції, приймаючи постанову у справі №910/268/16, дійшов висновку, що в даному випадку у матеріалах справи міститься відповідна заява Регіонального відділення ФДМУ про припинення договору оренди землі, а тому до спірних правовідносин у даній справі мають бути застосовані положення частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», та з цих підстав відмовив позивачу у продовженні строку дії договору оренди.

Тобто, виходячи із вищезазначених норм права та обставин, встановлених постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 у справі №910/268/16, лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 29.12.2015 №14-11-02617 та лист ОСОБА_7 інфраструктури України від 23.12.2015 №14240/16/10-15 є односторонніми правочинами, оскільки останні спричинили юридичні наслідки цивільно-правового характеру, а саме, припинення Договору оренди, про що безпосередньо зазначено у постанові Київського апеляційного господарського суду у справі №910/268/16.

У свою чергу, лист відповідача-1 за первісним позовом від 04.01.2016 №07/02 за своєю правовою природою є вимогою про повернення орендованого майна у звязку із припиненням дії Договору оренди.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно частини 1 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Аналогічні положення містяться також у частині 1 статті 777 Цивільного кодексу України та частині 1 статті 285 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 777 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач за первісним позовом повідомляв відповідача-1 за первісним позовом про намір продовжити строк дії договору до спливу договору у розумний строк.

Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 6 Закону України «Про управління обєктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Згідно частини 4 статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди, зокрема, в разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди.

Тобто, продовження терміну дії договору оренди відбувається за умови відсутності заперечень органу управління обєктом оренди.

Водночас, з огляду на зазначені правові норми, суд зобовязаний зясовувати, по-перше, чи належно позивачем виконувалися умови Договору оренди, по-друге, що стало підставою для відмови відповідачем-2 за первісним позовом у наданні згоди на продовження дії Договору оренди та з якою саме метою буде використовуватися обєкт оренди відповідачем-2; якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, встановити, чи повідомив власник орендаря про намір використовувати спірний обєкт для власних потреб не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

У даному випадку органом, уповноваженим управляти майном, що є обєктом оренди за Договором № РОФ-864 від 01.03.2010, є ОСОБА_7 інфраструктури України.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_7 інфраструктури України не попереджало позивача за первісним позовом про намір використовувати спірний обєкт для власних потреб у строк, встановлений частиною 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відмовляючи у погодженні терміну дії Договору оренди на новий строк, ОСОБА_7 інфраструктури України у листі №14240/16/10-15 від 23.12.2015 послалося на рішення Комісії з розгляду питань стосовно розпорядження майном (протокол від 23.12.2015 №37/15), інформацію, викладену у листі ДП «Адміністрація морських портів України» від 13.11.2015 №18-31/5931, та позицію балансоутримувача, надіслану листом від 22.12.2015 №07/1360.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини протоколу №37/15 від 23.12.2015 (том 1, а.с. 135-137) вирішено:

«Відмовити в продовженні/укладенні договорів оренди державного нерухомого майна, визначених в пунктах 1-2 таблиці 1.

Рекомендувати ДП «Миколаївський МТП» провести додаткові заходи щодо безперервного поширення інформації про зазначене майно в друкованих засобах масової інформації, мережі «Інтернет», на офіційних сайтах підприємства та Мінінфраструктури та інших загальнодоступних ресурсах, а також врахувати в умовах конкурсу на право оренди державного нерухомого майна наявність зобовязань потенційного орендаря щодо працевлаштування працівників порту задіяних на відповідних територіях обєкта оренди, гарантованого вантажообігу та інвестицій в державне нерухоме майно та портову інфраструктуру.».

Як вбачається зі змісту протоколу №37/15 від 23.12.2015, наведене рішення приймалося на підставі доповіді провідного інженера комерційно-договірного відділу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» ОСОБА_9 та за результатами розгляду листів адміністрації Миколаївського морського порту (далі АММП) №18-31/5931 від 13.11.2015 та Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» (третя особа) №07/1360 від 22.12.2015.

Відповідач-2 за первісним позовом зазначає, що розглянувши зазначені вище листи, якими інформовано про те, що позивачем орендовані відкриті складські площадки тилу причалу № 7 використовуються не за призначенням та повідомлено про постійні порушення договірних відносин з боку позивача, відповідач-2 не погодив продовження терміну дії вказаного договору оренди на новий термін.

У листі АММП №18-31/5931 від 13.11.2015 (том 1, а.с. 39-40) відповідач-2 за первісним позовом повідомляється про те, що ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» використовує орендовані за договором оренди державного нерухомого майна № РОФ-864 від 01.03.2010 складські площадки не за призначенням, а саме для відстою спецтехніки та складування вантажозахватних пристосувань.

Таке твердження не приймається судом до уваги, оскільки вказані складські площадки не є обєктом оренди за договором оренди № РОФ-864 від 01.03.2010, так-як за вказаним договором оренди позивач орендує інші складські площі.

Крім того, саме твердження про те, що орендар використовує складські площадки не за призначенням, а саме, для відстою спецтехніки та складування вантажозахватних пристосувань є суперечливим, оскільки відповідно до пункту 1.2. договору оренди орендоване майно було передано позивачу з метою використання складських площ за функціональним призначенням при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт.

Тобто, із змісту самого листа вбачається, що складські площадки використовуються для складування, що і є їх функціональним призначенням.

У свою чергу, листом № 07/1360 від 22.12.2015 (том 1, а.с. 41-44) третя особа інформує відповідача-2 за первісним позовом про те, що між відповідачем-1 за первісним позовом та позивачем за первісним позовом укладено ряд договорів оренди, серед яких №РОФ-864 від 01.03.2010, під час укладення яких позивач гарантував інвестування в поліпшення та реконструкцію орендованого державного майна, проте свої зобовязання позивач щодо здійснення інвестування не здійснив. Також повідомляється, що середньорічний обсяг переробки вантажів складав близько 700 тис. тон, що на 30% менше намірів позивача, які були покладені в основу щодо доцільності передачі в оренду державного майна.

Судом встановлено, що умовами Договору не передбачено обовязку позивача щодо інвестування в поліпшення та реконструкцію орендованого державного майна, не встановлені обовязкові середньорічні обсяги переробки вантажів тощо.

Загалом, у листі №07/1360 від 22.12.2015 не зазначено, які саме порушення умов договору №РОФ-864 від 01.03.2010 допущені позивачем.

Разом з цим, третя особа листом № 07/721 від 01.07.2015 (том 1, а.с. 47-48) направила відповідачу-2 за первісним позовом техніко-економічне обґрунтування доцільності продовження дії договору оренди №РОФ-864 від 01.03.2010 (том 1, а.с. 49-51), в якому третя особа дійшла висновку, що продовження дії договору оренди цього нерухомого майна дозволить ДП «ММТП» не витрачати державні кошти на щорічне його утримання, дозволить щомісячно відшкодовувати амортизаційні нарахування, збільшити відрахування до бюджету і направити заощаджені кошти на розвиток основного виробництва.

У Техніко-економічному обґрунтуванні від 26.06.2015 доцільності продовження дії договору оренди № РОФ-864 від 01.03.2010, третя особа зробила висновок, що ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» зарекомендувало себе як орендар, який належним чином виконує свої обовязки за укладеним договором: використовує майно за призначенням, регулярно і своєчасно вносить орендну плату, тому має переважне право продовжити орендні відносини. На підставі вищевикладеного доцільно розглянути можливість продовження дії договору № РОФ-864 від 01.03.2010.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачами за первісним позовом не надано суду належних та допустимих доказів того, що протягом строку дії договору, позивач за первісним позовом допускав порушення його умов.

Натомість, позивачем за первісним позовом до матеріалів справи долучено копію звіту з перевірки стану виконання орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» умов договору оренди державного нерухомого майна №РОФ-864 від 01.03.2010, складеного 26.11.2015 за участю представників позивача і відповідача-1 за первісним позовом та третьої особи (том 1, а.с. 45-46).

Вказаний звіт складено на підставі наказу Фонду державного майна України №3227 від 03.08.2012 «Про здійснення контролю» та відповідно до План-графіку проведення перевірок стану виконання орендарями умов договорів оренди державного нерухомого майна на ІІ півріччя 2015 року.

Відповідно до висновку вказаного звіту, на час перевірки умови договору оренди №РОФ-864 від 01.03.2010 орендарем ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» виконуються належним чином.

Тобто, відповідачами не надано належних та допустимих доказів допущення позивачем порушення умов договору, які стали підставою для відмови в продовженні строку його дії, натомість належне виконання позивачем умов договору підтверджується звітом з перевірки стану виконання орендарем ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» умов договору оренди № РОФ-864 від 01.03.2010.

Також, зі змісту протоколу №37/15 від 23.12.2015 вбачається, що відповідач-2 за первісним позовом, відмовляючи в продовженні строку дії договору, має намір передати вказане майно в оренду іншим особам на конкурсних засадах.

Виходячи з приписів частини 2, 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статті 777 Цивільного кодексу України, статті 285 Господарського кодексу України наявність у орендаря, який належним чином виконує обов'язки за договором, передбаченого законом переважного права, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий строк, якому відповідає обов'язок орендодавця щодо укладення такого договору, є підставою для обов'язкового укладення відповідного договору оренди згідно із законом за наявності обставин, зазначених у відповідних законодавчих приписах.

Як уже зазначалося вище, позивачем за первісним позовом належним чином виконувались умови Договору, у свою чергу, відповідач-2 за первісним позовом не надав згоди на продовження строку дії Договору оренди у звязку з наявністю наміру передати вказане нерухоме майно в оренду третім особам на конкурсних засадах, що суперечить частині 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, відповідач-2 за первісним позовом не попереджав позивача за первісним позовом у встановлені частиною 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» строки про намір використовувати обєкт оренди для власних потреб.

Тобто, відповідач-2 за первісним позовом безпідставно та всупереч положенням чинного законодавства не надав згоду на продовження строку дії Договору оренди, а тому односторонній правочин ОСОБА_7 інфраструктури України від 23.12.2015 №14240/16/10-15 є недійсним через те, що його зміст суперечить вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і у відповідності до статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків.

Як уже зазначалося, згідно частини 4 статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди, зокрема, в разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди.

Оскаржуваний односторонній правочин відповідача-1 за первісним позовом від 29.12.2015 №14-11-02617 про припинення після закінчення строку дії договору оренди був вчинений останнім на підставі статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у звязку з вчиненням 23.12.2015 одностороннього правочину №14240/16/10-15 відповідачем-2 за первісним позовом .

Таким чином, оскільки правочин ОСОБА_7 інфраструктури України від 23.12.2015 №14240/16/10-15 є недійсним та не створює жодних правових наслідків, відповідач-1 за первісним позовом вчинив односторонній правочин від 29.12.2015 №14-11-02617 без достатніх правових підстав, визначених статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Отже, односторонній правочин відповідача-1 за первісним позовом від 29.12.2015 №14-11-02617 підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч вимогам статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що спірні односторонні правочини відповідачів є недійсними у звязку з тим, що їх зміст суперечить вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, статті 9 та частини 2, 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Крім того, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів звертає увагу на той факт, що відповідач-1 за первісним позовом, починаючи з дня звернення позивача за первісним позовом до нього із заявою про продовження дії Договору оренди, вчиняв дії, направлені на подальше надання в оренду майна та на укладення необхідного додаткового договору. Так, відповідач-1 за первісним позовом 12.08.2015 звернувся до органу управління майном за погодженням продовження Договору оренди та внесення відповідних змін до Договору оренди; оголосив (газета «Відомості приватизації» № 56 (905) від 23.11.2015) та 08.12.2015 провів конкурс з відбору субєкта оціночної діяльності для проведення незалежної оцінки обєкта оренди, уклав з відібраним на конкурсній основі субєктом оціночної діяльності (ПП «Форкіс-Н») та позивачем ОСОБА_8 №20/2015 (оренда) від 09.12.2015 на проведення незалежної оцінки державного майна, який було оплачено позивачем у повному обсязі, прийняв Звіт з оцінки вартості майна, складений 09.12.2015-11.12.2015 та склав позитивну Рецензію на Звіт з оцінки вартості майна - усі ці дії відповідають приписам частини 2 статті 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно якого у разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка обєкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди проводиться оцінка обєкта оренди.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, Регіональне відділення ФДМУ зазначало, що оскільки станом на дату розгляду справи строк дії спірного Договору оренди закінчився (31.12.2015), між сторонами відсутні та не укладались додаткові договори про продовження договору оренди, «автоматичного продовження договору» відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України не відбулось, договір є припиненим у звязку із закінченням строку, на який він укладався, та наявності заперечень орендодавця щодо його продовження. З огляду на зазначене, у звязку з припиненням договору, у відповідача на підставі частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 5.10. Договору оренди виник обовязок перед Регіональним відділенням ФДМУ щодо повернення майна.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог з огляду на наступне.

Чинне законодавство України, яким регулюються відносини з оренди державного та комунального майна, зокрема, Закон України «Про оренду державного та комунального майна», спрямоване на захист права орендаря на орендоване майно на рівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності (частина 1 статті 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Законом України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено правомірність пролонгації договірних відносин із орендарями, які належним чином виконують свої обовязки за договором та разом з цим власник орендованого майна не має наміру використовувати зазначене майно для власних потреб (частина 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»). Зазначеним Законом встановлюються чітко визначені обмежені строки дій уповноважених осіб на розгляд процедурних питань щодо укладення (за аналогією - зміни) договору оренди та наслідки недотримання таких строків.

Суд, розглядаючи первісні позовні вимоги, встановив, що лист відповідача-1 за первісним позовом від 29.12.2015 № 14-11-02617 та лист відповідача-2 від 23.12.2015 № 14240/16/10-15 за первісним позовом є односторонніми правочинами, які вчиненні з порушенням норм цивільного законодавства та підлягають визнанню недійсними.

Натомість, як вірно зазначив суд першої інстанції, лист відповідача-1 за первісним позовом від 04.01.2016 № 07/02 виданий останнім на підставі листа від 29.12.2016 і за своєю правовою природою є вимогою про повернення майна у звязку із припиненням Договору оренди, а не заявою про припинення Договору оренди у порядку частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що також підтверджується і змістом вказаного листа.

Тобто, відповідач-2 за первісним позовом безпідставно та всупереч положенням норм чинного законодавства не надав згоду на продовження строку дії Договору оренди, а відповідач-1 за первісним позовом, у свою чергу, керуючись такою позицією відповідача 2 за первісним позовом, безпідставно відмовив позивачу за первісним позовом в продовженні дії Договору оренди та повідомив про його закінчення.

За таких обставин, посилання відповідача-1 за первісним позовом у апеляційній скарзі на закінчення строку дії Договору оренди із настанням 31.12.2015, за умов, що склалися у даних правовідносинах, є невірним з огляду на те, що як відповідачем-2 за первісним позовом, так і відповідачем-1 за первісним позовом, не дотримано законодавчо встановлених імперативних умов, які в обовязковому порядку мають передувати припиненню договірних відносин з оренди державного майна на час закінчення їх строку.

Посилання відповідача-1 за первісним позовом на обставини, встановлені у постанові Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 у справі № 910/268/16, колегія суддів не бере до уваги в даному випадку у звязку з тим, що обставини, які досліджуються у даній справі, не були предметом розгляду в Київському апеляційному господарському суді у справі №910/268/16.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, враховуючи недійсність спірних односторонніх правочинів відповідачів про припинення дії Договору оренди, у суду відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Стосовно позиції відповідача-1 за первісним позовом, що заявлений позов ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» про визнання односторонніх правочинів недійсними не підлягає вирішенню в господарських судах України, колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини між позивачем та відповідачами за первісним позовом у цьому господарському спорі виникли з приводу дії Договору оренди державного нерухомого майна та розгляду питання продовження/припинення такого господарського договору.

Лист відповідача-2 за первісним позовом від 23.12.2015 №14240/16/10-15 про відмову в погодженні продовження терміну дії Договору оренди та лист відповідача-1 за первісним позовом від 29.12.2015 №14-11-02617 про припинення після закінчення строку Договору оренди не мають характеру виконання державними органами владних управлінських функцій, а є діями, які виражають певні наміри сторін господарських орендних відносин, а також згідно статті 202 Цивільного кодексу України є односторонніми правочинами, спрямованими на припинення прав та обовязків сторін за Договором оренди.

Зазначені відповідачем-1 за первісним позовом у апеляційній скарзі твердження стосовно того, що господарськими судами розглядаються спори про визнання недійсними тільки тих правочинів, які є господарськими договорами, є помилковими та спростовуються норами Цивільного кодексу України, постановами Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та від 24.10.2011 №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», за якими вбачається, що господарські договори є складовою правочинів, але не є повністю тотожними поняттями.

Положення частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

З огляду на зазначене, даний спір належить до підвідомчості господарського суду та відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України правомірно було розглянуто Господарським судом міста Києва з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права у повній відповідності з дійсними обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обовязків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду в даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі №910/7003/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі №910/7003/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/7003/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

СуддіА.І. Тищенко

ОСОБА_1