Постанова № 62221737, 28.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р. Справа№ 910/7031/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Тарасенко К.В.

суддів: Тищенко О.В.

ОСОБА_1

за участі представників:

від позивача: ОСОБА_2 представник

від відповідача: не зявились

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РК «Барбарис» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2016 у справі № 910/7031/16 (суддя: Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй Гарант»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РК «Барбарис»

про стягнення 18 785,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2016 у справі № 910/7031/16 позовні вимоги ТОВ «Строй Гарант» задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «РК «Барбарис» на користь ТОВ «Строй Гарант» 10 805,40 грн. інфляційних втрат, 1 117,83 грн. - 3% річних.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ «РК «Барбарис» звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2016 року у справі № 910/7031/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволення позовних вимог ТОВ «Строй Гарант» відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також, на думку апелянта, суд не вірно застосував норми як матеріального так і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення господарського спору.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.08.2016 у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: ОСОБА_3 - головуючий суддя, судді: Тищенко О.В., Ільєнок Т.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 справу прийнято до провадження у вище зазначеному складі судової колегії.

03.08.2016 розгляд справи відкладено на 28.09.2016.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.09.2016 у зв'язку перебування судді Ільєнок Т.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відрядженні, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: ОСОБА_3 - головуючий суддя, судді: Тищенко О.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегію суддів у складі: ОСОБА_3 - головуючий суддя, судді: Тищенко О.В., Іоннікова І.А.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши думку представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Представник позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував, вважаючи її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

16.07.2014. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй Гарант» (Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РК «Барбарис» (Замовник) було укладено Договір підряду № 32 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Підрядник зобовязується власними силами та засобами, з використанням власних матеріалів, на свій ризик, якісно, у встановлені Договором строки виконати комплекс оздоблювальних робіт на 1-му поверсі на обєкті реконструкції Замовника (нежитловий будинок, корпус № 17 (адміністративний) (літера А) за адресою бульвар Івана Лепсе,6 у Соломянському районі міста Києва), а Замовник зобовязується вчасно прийняти і оплатити виконані Підрядником роботи.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 12.1 з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

Згідно з п. 7.1 Договору Замовник приймає виконані належним чином Підрядником роботи шляхом підписання акту виконаних робіт та Довідки про вартість виконаних робіт, які є підставою для розрахунків за фактично виконані роботи за Договором.

З наявних в матеріалах справи актів приймання виконаних робіт (типова форма № КБ-2в) та довідок про вартість виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-3) вбачається, що позивачем було виконано за Договором, крім іншого, роботи:

- довідка та акт № 1 за серпень 2014 року від 31.08.14. на суму 152 688,05 грн.

- довідка та акт № 2 за вересень 2014 року від 12.09.14. на суму 263 847,67 грн.

Оплата робіт здійснюється шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Підрядника. Розрахунки за виконані роботи проводяться Замовником на підставі ОСОБА_4 приймання виконаних підрядних робіт та Довідок про вартість виконаних підрядних робіт. Строк розрахунків протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання замовником вказаних ОСОБА_4 та Довідки (п. п. 3.1-3.3 Договору).

Отже, відповідач повинен був розрахуватись з позивачем:

- за ОСОБА_4 і Довідкою від 31.08.2014. на суму 152 688,05 грн. не пізніше 05.09.2014.;

- за ОСОБА_4 і Довідкою від 12.09.2014. на суму 263 847,67 грн. не пізніше 19.09.2014.

Наведені обставини свідчать про безпідставність посилань апелянта на неможливість здійснення розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки умови Договору чітко передбачають строк до якого мала бути здійснена оплата за виконані роботи, у свою чергу кінцевою датою нарахування є дата фактичного погашення заборгованості.

Відповідачем відповідно до наявних в матеріалах справи виписок по особовому рахунку позивача було проведено оплату зазначених актів в повному обсязі, проте, з простроченням, а саме:

1. ОСОБА_4 і Довідкою від 31.08.14. на суму 152 688,05 грн. сплачено:

- 16.09.2014 в розмірі 100 000,00 грн.

- 25.09.2014 в розмірі 52 688,05 грн. (платіж був здійснений на суму 216 535,72 грн., з яких 52 688,05 грн. було зараховано в погашення заборгованості за ОСОБА_4 і Довідкою від 31.08.14., а 163 847,67 грн. було зараховано в погашення заборгованості за ОСОБА_4 і Довідкою від 12.09.14.)

2. ОСОБА_4 і Довідкою від 12.09.14. на суму 263 847,67 грн. сплачено:

- 25.09.14. в розмірі 163 847,67 грн. платіж був здійснений на суму 216 535,72 грн., з яких 52 688,05 грн. було зараховано в погашення заборгованості за ОСОБА_4 і Довідкою від 31.08.14., а 163 847,67 грн. було зараховано в погашення заборгованості за ОСОБА_4 і Довідкою від 12.09.14.)

- 10.10.14. в розмірі 80 000,00 грн.

- 23.12.15. в розмірі 20 000,00 грн.

Стосовно доводів відповідача, викладених в письмовому відзиві на позовну заяву, суд наголошує на викладеному далі.

Здійснюючи оплати за спірними актами та Довідками відповідач в призначеннях платежу не вказував, який саме ОСОБА_4 (Довідку) ним оплачується, а вказував: «оплата за виконання комплексу оздоблювальних робіт згідно договору підряду №32 від 16.07.2014р.». В свою чергу умовами Договору не встановлено порядку зарахування грошових коштів за оплату виконаних підрядних робіт.

Отже, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, в даному випадку ОСОБА_4 та Довідку, згідно яких здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто, починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Отже, зарахування коштів без чіткого посилання платника на призначення платежу в погашення заборгованості за минулі періоди не заборонено нормами законодавства.

ОСОБА_4 таких обставин, позивач правомірно зараховував дані кошти в рахунок погашення заборгованості за Актами і Довідками в їх хронологічному порядку.

В звязку з тим, що відповідачем несвоєчасно оплачувались виконані підрядні роботи, позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати та звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному зясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ОСОБА_4 своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 ЦК України).

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач звертався 01.02.16. до відповідача з претензією № 1 від 01.02.16. з проханням сплатити 3% річних, інфляційні втрати. Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять, вказаного відповідачем не спростовано.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобовязання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобовязання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобовязань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобовязання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обовязків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобовязання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як правильно встановлено в рішенні суду першої інстанції, відповідачем несвоєчасно оплачувались виконані підрядні роботи за Договором на підставі підписаних сторонами і скріплених їх печатками: ОСОБА_4 і Довідкою від 31.08.14. на суму 152 688,05 грн., ОСОБА_4 і Довідкою від 12.09.14. на суму 263 847,67 грн.

У зв'язку з чим позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просив суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача 17 633,35 грн. інфляційних втрат та 1 152,07 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок та встановлено, що розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 10 805,40 грн., оскільки за вказані позивачем періоди:

- з 05.09.14. по 16.09.14. на суму 152 688,05 грн. вірним періодом для розрахунку є 06.09.14. по 15.09.14., а інфляційне збільшення заборгованості за означений період становить 0,00 грн.;

- з 25.09.14. по 10.10.14. на суму 100 000,00 грн. вірним періодом для розрахунку є 25.09.14.-09.10.14., а інфляційне збільшення заборгованості за означений період становить 0,00 грн.

Отже, інфляційні втрати в розмірі 6 827,95 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Розмір 3% річних становить 1 117,83 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. 3% річних в розмірі 34,24 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

При цьому судом враховано, що відповідачем власного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат не подано ні до відзиву на позовну заяву ні до апеляційної скарги.

Щодо наданого відповідачем до матеріалів справи платіжного доручення № 878 від 19.05.16. з призначенням платежу «сплата інфляційних втрат та 3% річних за договором підряду № 32 від 16.07.2014р. в т.ч. ПДВ 20% 168,23 грн.», суд першої інстанції його правомірно відхилив, оскільки згідно наданих позивачем до матеріалів справи доказів (банківська виписка по рахунку позивача від 23.05.16.), зазначені грошові кошти були повернути відповідачу 20.05.2016.

Щодо посилань апелянта на недотримання позивачем досудового врегулювання спору в частині збільшення розміру позовних вимог, колегія суддів зазначає, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист, у зв'язку з чим недотримання процедури досудового врегулювання спору не може бути підставою для відмови у прийняття заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РК «Барбарис» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2016 року по справі № 910/7031/16 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/7031/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

СуддіО.В. Тищенко

ОСОБА_1