Постанова № 62221651, 12.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2016 р. Справа№ 910/7788/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Ткаченка Б.О.

суддів: Зубець Л.П.

ОСОБА_1

За участю секретаря судового засідання Москаленко Г.С.

представників сторін:

від позивача не зявилися;

від відповідача-1 ОСОБА_2М, дов. № ц-2/3-04/183-16 від 29.04.2016 р.;

від відповідача-2 не зявилися.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Маріупольський

металургійний комбінат імені Ілліча»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.07.2016 року

у справі № 910/7788/16 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський

металургійний комбінат імені Ілліча»

до 1. Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

2. Державне підприємство «Донецька залізниця»

про стягнення 6 935,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 року по справі № 910/7788/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 року по справі № 910/7788/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 14.09.2016 року.

12.09.2016 року через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 року відкладено розгляд справи на 12.10.2016 року.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного судового рішення.

Представник Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та обєктивним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та Державне підприємство «Донецька залізниця» у судове засідання не зявилися, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялися у передбачений законодавством спосіб.

Колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції по даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача та відповідача-2.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача-1, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

23.07.2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК РОВЕНЬКИАНТРАЦИТ» (далі вантажовідправником, ТОВ «ДТЕК РОВЕНЬКИАНТРАЦИТ») на адресу Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (далі вантажоодержувача, позивач, ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча») зі станції відправлення «Фащівка» Донецької залізниці на станцію Маріуполь Сортувальний Донецької залізниці за залізничною накладною № 51458388 у вагоні № 67702050 було відправлено вантаж антрацит (у вологому стані).

Позивач є покупцем вугільної продукції за Договором № УПр14/28/162 від 30.12.2013 року, укладеним з ТОВ «ДТЕК ТРЕЙДІНГ».

Згідно із вказаною залізничною накладною № 51458388 від 23.07.2014, вага у вагоні № 67702050: брутто не зазначено, нетто 69 000 кг.

30.10.2015 року вантаж, що прибув у вагоні № 67702050 був виданий одержувачу ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» із складанням комерційного акту БН № 724378/1310 від 30.10.2015 року, про що в залізничній накладній № 51458388 зроблено відповідний напис.

У комерційному акті зазначено наступне: вантаж антрацит АМ (у вологому стані), навалом, брутто не вказано, тара 23 200 кг, нетто 69 000 кг. При переважуванні вантажу: брутто 84 300 кг, тара 23 200 кг, нетто 61 100 кг, що менше ніж вказано у накладній на 7 900 кг. Навантаження вантажу у вагоні нижче рівня бортів на 200-300 мм. У накладній вказано маркування, фактично маркування на поверхні вантажу відсутнє. Над 7 люком по ходу потяга наявне поглиблення розміром 150 мм * на ширину вагонуХ100-300мм вглиб вагону. На хребтовій балці видно сліди просипання вантажу. Обєм кузова вагона 73 м.кв. В технічному відношенні вагон прибув справним. Течі вантажу на ст. Маріуполь-Сортувальна немає. Переваження вантажу провадилось на 150 тонних електронних вагах з повним зупиненням вагону. При повторному перевантаженні вагону недостача вантажу підтвердилась.

Комерційний акт підписано належними особами згідно п. 10 Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за № 567/6855: з боку залізниці начальником станції, вантажоодержувачем та комерційними агентами. Зазначено, що завідуючого вантажним двором у штаті немає.

За розрахунками позивача, вартість недостачі вантажу, яка була розрахована позивачем відповідно до рахунку-фактури № 1329 від 26.07.2014 року з урахуванням норми недостачі вантажу 2% становить 6 935,97 грн.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі відповідач-1, ПАТ «Українська залізниця»), як правонаступника усіх прав та обовязків Державного підприємства «Донецька залізниця» збитків, які виникли у звязку із незбереженням вантажу при перевезенні, у розмірі 6 935,97 грн.

Згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно із ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Положеннями ст. 129 Статуту передбачено обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

Відповідно до приписів ст. 114 Статуту, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.

Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Як передбачено ст. 115 Статуту, вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною у пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах щодо вантажів, зданих для перевезення у вологому стані.

Розрахунок фактичної недостачі вантажу здійснюється наступним чином:

у вагоні № 67702050 маса нетто при відправленні 69 000 кг;

норма недостачі 69 000 х 2% = 1 380 кг;

недостача 69 000 кг 61 100 кг = 7 900 кг;

вартість 1 тонни без ПДВ згідно рахунку-фактури № 1329 від 26.07.2014 886,50 грн., з ПДВ 1 063,80 грн.;

сума недостачі з урахуванням природних втрат: 7 900 кг (сума недостачі) 1 380 кг (норма недостачі) = 6 520 кг.

Таким чином, вартість нестачі вантажу становить 6 935,97 грн. (6,520 * 1 063,80 грн.) та є обґрунтованою.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про обґрунтованість розміру завданих позивачу збитків у сумі 6 935,97 грн.

При цьому, судова колегія відмічає, що за наведеними вище нормами відповідальність несе саме перевізник, яким є Державне підприємство «Донецька залізниця», проте позовні вимоги про стягнення суми збитків, які виникли у звязку із незбереженням вантажу при перевезенні у розмірі 6 935,97 грн. заявлені до ПАТ «Українська залізниця», у звязку із тим, що останнє є правонаступником прав та обов'язків ДП «Донецька залізниця».

Згідно залізничної накладної № 51458388 вагон № 67702050 був прийнятий до перевезення ДП «Донецька залізниця» та доставлений позивачу із складенням комерційного акту БН № 724378/1310 від 30.10.2015 року, в якому зазначено про недостачу вантажу.

ПАТ «Українська залізниця», утворене згідно із Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення ПАТ «Українська залізниця». З вказаних нормативно правових актів всі підприємства, зокрема і ДП «Донецька залізниця», на базі яких утворюється ПАТ «Укрзалізниця», реорганізовуються шляхом злиття. При цьому, ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Згідно із п. 2 Статуту ПАТ «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 735 від 02.09.2015 року, ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав та обовязків ДП «Донецька залізниця».

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом ч.ч. 2-3 ст. 107 Цивільного кодексу України комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Частина 3 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачає, що у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Припинення вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Із вищевикладеного вбачається, що лише з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру юридична особа вважається такою, що припинена як субєкт господарювання, в той час як початок роботи новоствореного товариства не є обставиною, з якою пов'язується перехід прав від правопопередника до правонаступника в процедурі припинення, шляхом злиття.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства при реорганізації (злитті) юридичних осіб, перехід прав і обов'язків до новоутвореної юридичної особи, відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути чітко зазначено, а правонаступництво вважається здійсненим з моменту виключення юридичної особи попередника з Єдиного державного реєстру.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України у справах № 905/1081/15 та № 910/24774/15.

Таким чином, вказівка в Законі України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та Постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200, а також у Статуті про те, що ПАТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту не означає автоматичного правонаступництва без проведення інвентаризації майна, затвердження передавальних актів і припинення юридичних осіб та підприємств.

Враховуючи вищенаведене, відсутні належні та допустимі докази переходу прав і обов'язків від ДП «Донецька залізниця» до ПАТ «Українська залізниця», а також згідно із наявних у матеріалах справи документів, на даний час комісія з припинення не завершила роботу з ліквідації ДП «Донецька залізниця» та боржник не виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а отже у ПАТ «Українська залізниця» не виникло зобовязання по відшкодуванню збитків у розмірі втраченого майна.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ПАТ «Українська залізниця» суми збитків, які виникли у звязку із незбереженням вантажу при перевезенні у розмірі 6 935,97 грн.

У позовній заяві позивач просить стягнути суму збитків у розмірі 6935,97 грн. саме з ПАТ «Українська залізниця», проте будь-яких вимог до Державного підприємства «Донецька залізниця» позивачем не предявлено.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Відповідного клопотання позивача про вихід суду за межі позовних вимог не подавалося, внаслідок чого судом обґрунтовано розглянуто дану справу у межах заявлених позивачем вимог.

Оскільки позовні вимоги до ДП «Донецька залізниця», як відповідальної особи за відшкодування збитків, які виникли у звязку із незбереженням вантажу при перевезенні, не заявлено, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача-2 збитків у розмірі 6 935,97 грн.

При цьому, суд першої інстанції слушно зазначив, що позивач не позбавлений можливості скористатися своїм правом на звернення до суду з відповідним позовом до відповідач-2.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обставини, викладені Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 року по справі № 910/7788/16 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задоволенню не підлягає.

У звязку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 року по справі № 910/7788/16 залишити без змін.

2.Матеріали справи № 910/7788/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

СуддіЛ.П. Зубець

ОСОБА_1

Повний текст рішення складено 17.10.2016 року.