Ухвала суду № 62221326, 19.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/3250/15-ц Головуючий у І інстанції Кухленко Д. С.Провадження № 22-ц/780/5398/16 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.Категорія 46 19.10.2016

УХВАЛА

Іменем України

19 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Іванової І.В., Таргоній Д.О.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 червня 2016 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "ПІРЕУС БАНК МКБ", треті особи: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсними рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, договору іпотеки та витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року прокурор звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що прокуратурою Київської області за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. При проведенні перевірки було встановлено, що рішенням Гостомельської селищної ради від 11.03.2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_4 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № 96601101010901.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2011 ОСОБА_4 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_5,яку останій відчужив ОСОБА_2, на підставі договору купівлі продажу від 16.02.11 про що зроблено відповідну відмітку на державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3. Вартість земельної ділянки становить 463 208 грн.

Зазначене рішення Гостомельської селищної ради, державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними та мають бути визнані недійсними, оскільки відповідно до положень ст.ст. 12, 116 Земельного кодексу України місцеві ради мають право передавати у власність громадян земельні ділянки комунальної власності. Згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції від 12.10.2010 р.) до розмежування земель державної і комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влада.

Оскаржуваним рішенням Гостомельської селищної ради № 1298-50-У у приватну власність громадянину передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель.

Зокрема, за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені згідно з планово- картографічними матеріалами указана земельна ділянка знаходяться за межами населеного пункту. Крім того, відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період з 01.01.2009 р. по 01.01.2011 р. на території Гостомельської селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалася.

На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва. За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 р., спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.56 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.56 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.01 на виконання рішення Київської міської рада від 02.10.01 № 59/1493, Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» перейменовано на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд», а державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводилися в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Водночас, перевіркою установлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

Також, відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Таким чином, прокурор вважав, що оспорюване рішення Гостомельською селищною радою прийнято всупереч вимогам ст.ст. 56, 84 Земельного кодексу України, оскільки ним передано у власність землі, які заборонено передавати у власність. Крім того, земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_4 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель.

Оскільки право власності до ОСОБА_4 перейшло на підставі рішення, яке є протиправним, то виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 підлягає визнанню недійсним.

На підставі викладеного прокурор просив суд першої інстанції визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11.03.2011 № 1298-50-V та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,1000 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2; визнати недійсним договір іпотеки від 16.02.2011 №717 та витребувати з володіння ОСОБА_2 спірну земельну ділянку.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи прокурора про порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки спірна земельна ділянка є територією національного природного парку «Голосіївський» та відноситься до земель природно-заповідного фонду, вкритих лісом.

Окрім того, в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції передчасно дійшов до висновку про застосування строків позовної давності, оскільки в матеріалах справи не має достовірної інформації, яка дає можливість ідентифікувати земельну ділянку відповідача із землями лісогосподарського призначення, що перебували у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», а тому прокурор не міг знати про порушене право держави на розпоряджання земельною ділянкою з часу прийняття оскаржуваного рішення ради. Таким чином, перебіг строку позовної давності у спірних правовідносинах з моменту витребування прокурором оскаржуваного рішення селищної ради є безпідставними.

На підставі викладеного скаржник просив скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що селище міського типу Гостомель було утворено відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 15.11.1938 року №39/22 в існуючих межах Гостомельської сільради.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих №566 від 22 липня 1967 року село Мостище було віднесено до складу і в підпорядкування Гостомельської селищної ради Київської області.

Згідно рішення виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 28.10.1968 року №791 «Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих Київської області» було затверджено адміністративні межі Ірпінського регіону разом із адміністративними межами селища Гостомель, який входив до складу м.Ірпінь.

На підставі рішення Гостомельської селищної ради Київської області №1298-50-У від 11.03.10 р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» , ОСОБА_4 передано безкоштовно у приватну власність у земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 виданого на підставі рішення Гостомельської селищної ради № 1298-5-V від 11.03.2010 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_5,яку останній відчужив ОСОБА_2, на підставі договору купівлі продажу від 16.02.11р. про що зроблено відповідну відмітку на державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3. Вартість земельної ділянки становить 463 208 грн.

Вказана земельна ділянка була передано ОСОБА_6 в іпотеку ПАТ «Піреус Банк МКБ».

Відповідно до Указу Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосїївський» від 01.05.2014 року змінено межі національного природного парку «Голосїївський» шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу національного природного парку «Голосїївський» без вилучення у землекористувача. Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.

Згідно відповіді на запит прокуратури Київської області Управління Держземагенства у м.Ірпені Київської області повідомило, що в зв'язку з відсутністю землевпорядної документації із зазначенням меж парку «Голосіївський», Управління немає можливості надати інформацію про входження земельних ділянок з вказаними у листі кадастровими номерами до меж парку «Голосіївський» (в тому числі з кадастровим номером НОМЕР_2).

Згідно відповіді КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 21.11.2014 року №873 в якій зазначено, що згідно статуту підприємства, зареєстрованого Святошинською районною у м.Києві державною адміністрацією 11.03.2002 року підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території. Також в цьому листі зазначено, що з листа прокуратури м.Києва їм стало відомо, що протягом 2011-2012 років прокурором було пред'явлено 18 позовів щодо земельних ділянок загальною площею 2,7 га про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок.

На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі №12 Київського лісництва.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 року спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управляння зеленої зони м.Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га., вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України.

Однак встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову з підстав, пред»явлення позову поза межами позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади чи органу місцевого самоврядування поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа №6-68цс15).

У даній справі першим заступником прокурора Київської області пред'явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (ч.ч.1, 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Відповідно до ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

З матеріалів справи вбачається, що відведення спірної земельної ділянки відбулося на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Гостомельської селищної ради Київської області. При цьому підготовка цього рішення, виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, його погодження, реєстрація права власності на спірну земельну ділянку відбувалось за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при прийняті рішення органом місцевого самоврядування і мали змогу з 2010 року виявити порушення вимог земельного законодавства при передачі у власність земельної ділянки і в межах позовної давності поставити питання про оскарження рішення органу місцевого самоврядування..

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно ст. 9 цього Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Таким чином, державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

Разом із тим, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Доводи прокурора про те, що Кабінет Міністрів не знав і не міг знати про порушення права держави в особі Кабінету Міністрів України на розпорядження спірною земельною ділянкою не ґрунтуються на вимогах наведеного вище законодавства та матеріалах справи, оскільки законом передбачена не безпосередньо обізнаність Кабінету Міністрів України як колегіального органу про таке порушення, а обізнаність про це спеціально створених уповноважених державних органів.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

З врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та вірно застосував норми матеріального права, а тому дійшов до правильних висновків, щодо пропуску строку позовної давності, таким чином апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 червня 2016 року відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді