Рішення № 62221004, 18.10.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.10.2016 Справа № 920/808/16

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Сугоняко Н.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім», м.Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне

науково-виробниче об'єднання», м.Суми

про стягнення 381 666 грн. 29 коп.

Представники сторін:

від позивача: Угрин С.В. (посвідчення від 17.11.2016 № 4699/10);

Прудиус А.О. (посвідчення від 08.07.2016 № 5739/10);

від відповідача: Тищенко А.

Суть спору: позивач у позовній заяві № 76 від 12.08.2016, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 381 666 грн. 29 коп. заборгованості за надані послуги відповідно до договору № 07/07/11-01К від 10.08.2011, 12 500 грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу, а також судовий збір.

28.09.2016 відповідачем надано відзив від 28.09.2016 на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначає, що заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, оскільки відповідно до п. 3.1. договору вартість послуг виконавця (ціна Договору) і порядок оплати по кожному із етапів обумовлюється сторонами у додатку № 2 до Договору. Відповідач також зазначає, що впродовж дії договору повністю виконав зобов'язання за договором/

18.10.2016 представниками позивача надано пояснення, відповідно до яких зазначено, що у позовній заяві допущено арифметичну помилку щодо розміру фактичної оплати здійсненої відповідачем за атом № 11 від 09.07.2014 та помилково вказано суму 87075,00 грн. Проте, розмір фактичної оплати, здійсненої відповідачем за актом № 11 від 09.07.2014 становить 42572,80 грн. При розрахунку заборгованості відповідача за актом № 11 від 09.07.2016 з урахуванням індексації згідно п. 3.6. Договору, слід використовувати суму фактичної оплати за вказаним актом у розмірі 42572,80 грн. Враховуючи зазначене позивач просить суд, стягнути з відповідача на користь позивача 382666,29 грн. заборгованості за договором № 0707/11-1К від 10.08.2011, 12500,00 грн. витрат на правову допомогу, 5912,49 грн. судового збору.

18.10.2016 представником відповідача подано до суду клопотання про продовження строку розгляду справи, у зв'язку із уточненням взаєморозрахунків між сторонами за декількома контрактами та проведенням переговорів щодо укладення додаткової угоди.

В судовому засіданні представником відповідача подане клопотання підтримано.

Представники позивача в судовому засіданні 18.10.2016 проти задоволення клопотання відповідача заперечували, посилаючись на те, що у них відсутня інформація про перемовини.

Суд, розглянувши зазначене клопотання відмовляє в його задоволенні, оскільки господарським судом розгляд справи неодноразово відкладався, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи, положення ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, та беручи до уваги, що позовна заява надійшла 19.08.2016, то двомісячний строк закінчується 19.10.2016. Окрім цього, суд зазначає, що після винесення рішення сторони не позбавлені можливості шляхом перемовин погодити порядок погашення заборгованості.

В судовому засіданні 18.10.2016 представниками позивача позовні вимоги підтримані у повному обсязі, при цьому підтверджено факт погашення заборгованості відповідачем у сумі 35 000,00 грн. після порушення провадження у справі.

В судовому засіданні 18.10.2016 представником відповідача висловлені заперечення проти задоволення позовних вимог.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

10 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» (виконавець - позивач) та Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне Науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» (замовник - відповідач) укладено договір про надання послуг № 0707/11-01К (надалі договір).

19 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне Науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» (замовник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» (первинний виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Конім» (новий виконавець) укладено Угоду про заміну сторони в договорі про надання послуг № 0707/11-01К від 10.08.2011 (надалі угода). Відповідно до даної угоди, первинний виконавець за погодженням з замовником, передає (уступає), а новий виконавець набуває всі права і приймає на себе всі зобов'язання первинного виконавця по договору, укладеному між замовником та первинним виконавцем, з моменту набрання чинності угодою.

Рішення позачергових загальних зборів акціонерів № 29 від 24.07.2015 змінено найменування замовника - Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне Науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» на Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання».

Відповідно до п 2.1 Договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги, передбачені п. 2.2. даного договору (надалі - послуги) на умовах і в терміни, передбачені даним договором, а замовник зобов'язується на умовах, в порядку, і в строки, передбачені договором, приймати і оплачувати надані виконавцем послуги

2.2. Послуги включають в себе:

« 2.2.1. впровадження інтегроваваної системи планування ресурсів підприємства SAP ERP (далі - «програмне забезпечення SAP»);

2.2.2. впровадження програмного забезпечення SAP, який реалізує функціональність системи, зазначеної в додатку № 1 до даного договору;

2.2.3. надання інформаційно-консультаційних послуг учасникам проектної групи замовника».

Матеріалами справи підтверджується, та не заперечується представниками сторін під час розгляду справи, що виконавцем були надані послуги обумовлені умовами договору, про що сторонами підписані акти надання послуг, зокрема:

- акт надання послуг № 10 від 25.06.2014 на суму 300 000,00 грн.;

- акт надання послуг № 13 від 26.06.2014 на суму 30 000,00 грн.;

- акт надання послуг № 11 від 09.07.2014 на суму 42 572,80 грн.

Претензії щодо якості чи кількості наданих послуг з боку замовника (відповідача) в матеріалах справи відсутні, натомість в актах надання послуг сторони погодили, поставивши свої підписи та відтиски печаток, що зазначені послуги надані задовільно - належним чином та у встановлені строки у відповідності з вимогами і завданнями замовника.

Пунктом 3.2. договору сторони обумовили, що замовник оплачує послуги виконавця на підставі виставлених виконавцем рахунків-фактур на оплату, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Згідно з п.3.4. датою виконання зобов'язань по оплаті за надані послуги є дата отримання грошових коштів на розрахунковий рахунок.

Відповідно до п. 3.6. договору у випадку зміни офіційного курсу гривні в більшу або меншу сторону на день підписання акту приймання - передачи виконаних послуг по впровадженню, більш ніж на 5 % за один Долар США, по відношенню до курсу, що існував на дату підписання Договору, в такому випадку оплата підлягає індексації. Розрахунок суми платежів на день виставлення рахунку здійснюється за наступною формулою:

S= A1/An x Sn, де:

S - вартість етапу послуг по впровадженню на день виставлення рахунку в гривнях;

A1- вартість долара США в гривнях по курсу НБУ на день виставлення рахунку, відповідно Додатку № 2 до даного договору;

An- вартість долара США в гривнях, на день підписання договору.

Sn - вартість етапу послуг по впровадженню на день підписання договору в гривні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем за актами надання послуг № 10 від 25.06.2014, № 13 від 26.06.2014, № 11 від 09.07.2014 здійснено оплату з порушенням умов договору, зокрема, п. 3.6. договору, тобто без здійснення індексації, а за актом № 10 від 25.06.2014 послуги взагалі сплачені частково, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 381 666,29 грн.

З метою врегулювання спору в досудовому порядку 06.07.2016 позивачем на адресу відповідача направлено письмову вимогу № 64 з проханням погасити існуючу заборгованість в сумі 381 666,29 коп.. а також надіслано рахунки на оплату № 65 від 06.07.2016 на суму 14 768,53 коп., № 66 від 06.07.2016 на суму 347203,54 грн. та № 67 від 06.07.2016 на суму 19694,22 грн.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази надання відповіді відповідачем позивачу на вимогу № 64 від 06.07.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним зобов'язання за договором виконані належним чином, про що свідчить відсутність претензій з боку відповідача щодо наданих послуг, проте відповідачем договірні зобов'язання не виконані - не здійснено своєчасної та в повному обсязі оплати за надані послуги, через, що у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 381 666,29 грн., що змусило позивача і звернутися до суду з позовом.

Відповідач у відзиві від 28.09.2016 на позовну заяву заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, оскільки відповідно до п. 3.1. договору вартість послуг виконавця (ціна Договору) і порядок оплати по кожному із етапів обумовлюється сторонами у додатку № 2 до Договору. Пунктом 3.2. договору передбачено, що замовник сплачує послуги виконавця на підставі виставлених виконавцем рахунків на оплату. На думку відповідача Додатковою угодою від 26.07.2014 сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2014 та внесли зміни до додатку № 2 Договору, виклавши Додаток № 2 у новій редакції та затвердили новий календарний план, вартість та порядок оплати етапів проекту. Відповідно до додаткової угоди від 26.06.2014 позивач надав послуги за договором, що підтверджується актами надання послуг № 10 від 25.06.2014, № 11 від 09.07.2014, № 13 від 26.06.2014. Як зазначає відповідач, на підставі вказаних актів та виставлених позивачем рахунків № 36 від 22.09.2014, № 79 від 12.11.2015, № 37 від 22.09.2014 відповідач розраховувся з позивачем, сплачуючи грошові кошти вказані в актах та рахунках на оплату. Відповідач також зазначає, що впродовж дії договору повністю виконав зобов'язання за договором, проте після здійснення розрахунків, розмір яких був письмово погоджений сторонами, та після закінчення строку дії договору, позивач направив відповідачу нові розрахунки на оплату. Окрім цього, відповідач зазначає, що на його думку у позовній заяві позивачем при розрахунку курсової різниці не враховано, що 26.06.2014 сторони уклали додаткову угоду № 3, що є невід'ємною частиною договору, якою змінили ціну Договору. На день підписання Договору (додаткової угоди № 3) курс долара США в гривнях за курсом НБУ складав 11,8948 гривень, а не 7,9708 гривень, як зазначає позивач у розрахунках.

Суд більш повно дослідивши матеріали справи, співставивши доводи сторін з умовами укладеного між сторонами договору приходить до висновку про не можливість прийняття за основу висновків у даній справі позицію відповідача, враховуючи наступне.

Відповідно до умов договору, а саме п. 3.6. договору, яким сторони передбачили, на день його укладання, що в разі зміни курсу Долара США на 5% в більшу або меншу сторону оплата за надані послуги підлягає індексації. При цьому сторони обумовили, яким саме чином буде здійснюватися в такому разі розрахунок суми належної до оплати, тобто зазначили певну формулу - S= A1/An x Sn, де:

S - вартість етапу послуг по впровадженню на день виставлення рахунку в гривнях;

A1- вартість долара США в гривнях по курсу НБУ на день виставлення рахунку, відповідно Додатку № 2 до даного договору;

An- вартість долара США в гривнях, на день підписання договору.

Sn - вартість етапу послуг по впровадженню на день підписання договору в гривні.

Зі змісту зазначеного пункту договору вбачається, що сторонами у формулу закладено саме дата підписання Договору, а не дата погодження ціни чи іншого, як про те помилково зазначає відповідач. Безперечно додаткові угоди до Договору є невід'ємними частинами цього договору, про те, вони не змінюють саму дату підписання договору, якою є 10 серпня 2011 року. Цю саме дату позивачем і застосовано при розрахунку суми оплати з урахуванням індексації, як і передбачено п. 3.6. Договору, а саме формулою розрахунку, тобто курс долара США (An- вартість долара США в гривнях, на день підписання договору) взято на дату 10.08.2011.

Також суд, не погоджується з позицією відповідача, що після закінчення дії договору не можливо виставляти рахунки на оплату.

Відповідно до п. 11.1 договору, дійсно передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення його печатками сторін і дії до 31 грудня 2012 року.

Проте, п. 11.2 договору сторонами погоджено, що закінчення строку даного договору не звільняє сторін від зобов'язання завершення взаєморозрахунків по даному договору та від відповідальності за його порушення, які мали місце під час його дії.

Отже, суд погоджується, що договір про надання послуг від 10.08.2011 № 0707/11-01К припинив свою дію календарною датою - 31.12.2012, про те в частині оплати за надані послуги зобов'язання відповідача автоматично з настанням календарної дати 31.12.2012 не припинилися.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Умовами договору сторонами було обумовлено строки проведення розрахунків, за надані послуги, які відповідачем своєчасно не були виконані, а також обумовлено можливість застосування індексації оплати. Дані положення договору були передбачені сторонами в тексті договору 10.08.2011, а не після припинення його дії 31.12.2012.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов`язковим.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторонни (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати, господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог до виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі відповідачем була погашена частково сума основного боргу, що складає 35 000,00 грн., яка є предметом спору в даній справі, що підтверджується платіжним доручення № 9977 від 26.08.2016.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки частина суми основного боргу у розмірі 35 000 грн. 00 коп., яка є предметом спору в даній справі сплачена відповідачем, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

В інший частині позовних вимог, а саме щодо стягнення 346 666 грн. 29 коп. судом встановлено, що факт отримання відповідачем послуг від позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте в порушення взятих на себе зобов'язань та вимог ст.ст. 526, 530 ЦК України, відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати отриманих послуг, у зв'язку з чим, його заборгованість перед позивачем складає 346 666 грн. 29 коп.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань стосовно повної оплати отриманих послуг, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 346 666 грн. 29 коп. заборгованості за надані послуги.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення 12500 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката позивач зазначає, що у зв'язку з необхідністю захисту своїх прав та інтересів позивач був змушений звернутись за правовою допомогою до адвоката та понести витрати.

Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст.4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатами Угрин Святославом Володимировичем та Прудиус Антоном Олексійовичем підтверджуються Договором про надання правової допомоги від 11.04.2016 № 01-11/04/16. Згідно платіжного доручення № 1639 від 26.09.2016 адвокатами отримано від позивача кошти у розмірі 12500 грн. 00 коп. відповідно до договору № 01-11/04/16 від 11.04.2016.

Адвокат Угрин С.В. здійснює свою діяльність на підставі копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4699/10, виданого Радою адвокатів Київської області від 17.11.2011 та адвокат Прудиус А. О., здійснює свою діяльність на підставі копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5739/10, виданого Радою адвокатів Київської області від 08.07.2016

Крім того, як вбачається з матеріалів справи адвокати Угрин С.В. та Прудиус А.О. приймали участь у судових засіданнях у якості представників позивача, надавали усні пояснення та відповідні письмові заяви.

Пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової дороги, підтверджено правовий статус адвокатів, яким здійснено оплату, зважаючи на наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених позивачем судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 28 Правил адвокатської етики.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Проте, позивачем не надано суду доказів, які підтверджують розумність витрат на послуги адвоката та розрахунок вартості почасової оплати послуг адвоката.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, суд дійшов до висновку про часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3000, 00 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови оплати за надані послуги, з нього на користь позивача підлягають стягненню 5199 грн. 99 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, п.1-1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. В частині стягнення 35 000 грн. 00 коп. боргу провадження в справі припинити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ЄДРПОУ 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім» (03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, 35-А, ЄДРПОУ 37354209) 346 666 грн. 29 коп. заборгованості, 3000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката, 5199 грн. 99 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24.10.2016.

Суддя С.В. Заєць