Постанова № 62219954, 24.10.2016, Лугинський районний суд Житомирської області

Лугинський районний суд Житомирської області

Справа № 281/462/16-а

Провадження по справі № 2-а/281/48/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року смт Лугини

Суддя Лугинського районного суду Житомирської області Денисюк І.І., розглянувши в порядку скороченого провадження одноособово справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Овруцького обєднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

23.09.2016 позивач звернулася до суду і просить зобов'язати Овруцьке об'єднане УПФ України в Житомирській області відновити виплату її пенсії, призначеної відповідно доЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 01.03.2016 по 31.08.2016, стягнути з відповідача на її користь сплачений судовий збір. Свої вимоги мотивує тим, що вона працює на посаді секретаря Старосільської сільської ради Лугинського району Житомирської області. З 01.01.2016 їй не виплачується пенсія, яка була призначена за нормамиЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 09.09.2016 вона звернулася до Овруцького обєднаного УПФ України в Житомирській області з заявою про відновлення виплати даної пенсії, однак відповідач їй відмовив. Вважає, що дії відповідача є протиправними та порушують її право не пенсійне забезпечення.

Розгляд справи проведено у порядку скороченого провадження у відповідності зіст. 183-2 КАС Українибез проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Від Овруцького об'єднаного УПФ України в Житомирської області надійшли заперечення на позов, відповідно до яких відповідач позов не визнає, просить відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Суд за результатами розгляду справи в порядку скороченого провадження, оцінивши обставини справи, вважає їх достатніми для прийняття рішення.

Дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Овруцькому об'єднаному УПФ України в Житомирській області з 20.02.2007 та отримує пенсію, призначену за нормамиЗакону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», що підтверджується листом Овруцького об'єднаного УПФ України в Житомирській області №1414/04-02 від 09.09.2016.

Згідно посвідчення серії АГ №316898 виданого УПФ України в Лугинському районі ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності (третя група).

Копія трудової книжки серії БТ-ІІ №7722648 від 01.07.1993 свідчить про те, що позивач працює на посаді секретаря Старосільської сільської ради Лугинського району Житомирської області.

09.09.2016 ОСОБА_1 звернулася до відповідача з листом про відновлення виплати призначеної її пенсії. Однак, відповідач відмовив у відновленні виплати пенсії з посиланням наЗакон України від 24.12.2015 року №911-VІІІта повідомив про відсутність права на отримання пенсії до кінця 2016 року, а саме: про неможливість одночасного перебування на державній службі та отримання пенсії.

Вирішуючи питання правомірності припинення виплати пенсії позивачу, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. ст. 22,64 Конституції Україниправо на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України (в тому числі іЗаконом України «Про державну службу») є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Відповідно дорішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.

Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме нормиЗакону України «Про державну службу» в редакції, що діяла на момент призначення пенсії позивачу.

Принципом верховенства права, який визнається і діє в Україні, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Законом України у межах і відповідно до законів України.

Відмову відповідача щодо виплати пенсії позивачу суд вважає неправомірною, оскільки Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх старості.

Статтею 46 Конституції Українизакріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею, є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

01.01.2016 набув чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015.

Дост. 37 Закону України «Про державну службу»були внесені зміни, якими з 01.01.2016 встановлено, що тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016 особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбаченихзаконами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

У зв'язку з зазначеними змінами відповідач припинив виплату призначеної позивачу пенсії з 01.01.2016.

Однак,ст. 22 Конституції Українипередбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно дост. 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 46 Конституції Українизакріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»закріплено основоположні принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування серед яких є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.

Відповідно дост. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватисяКонституції Українита законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Суд визнає, що позивача позбавлено пенсії у порушення вимог та положеньст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(Рим. 4.ХІ.1950 (Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини) (далі - Конвенція) в поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу, з огляду на таке.

Відповідно до Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Водночас, всупереч статті 14 Конвенції, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, позивачу з огляду на її рід занять припинено виплату пенсії в той час, як без будь-якого об'єктивного і розумного обґрунтування виплата такої ж пенсії проводиться іншим особам, які перебувають в однаковому із позивачем положенні, однак мають інший рід занять. Виплата такої пенсії не зупинена іншим особам, які працюють в інших сферах та секторах державного впливу та економіки.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Пічкур проти України» № 10441/06 від 07.02.2014 (пункти 48-49) зазначив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції (Париж, 20.ІІІ.1952) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Надбавки, доплати та пенсії є майном в контексті тлумачення Європейським Судом з прав людини статті 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людинипоняття майно, оскільки існує у вигляді вимог, стосовно яких позивач наводить доводи, що він має принаймні законні сподівання (яке ґрунтується на законодавчій нормі) на набуття права володіння. Таке сподівання виникло у позивача з моменту призначення пенсії та на підставіЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та набуття права на її виплату із зазначеного часу.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколуКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19.06.2012). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших, актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), № 68385/10 та 71378/10), від 26.09.2014).

Таким чином, запровадженіЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911 -VIII від 24 грудня 2015 рокутаЗаконом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015 рокутимчасові обмеження щодо виплати пенсії особам, що працюють на посадах та на умовах, передбаченихзаконом України "Про державну службу"суперечать:

- статті 14, статті 1 Першого протоколуКонвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»щодо дискримінації при виплаті пенсії в залежності від роду занять та позбавленні права на належне майно у формі призначених пенсійних виплат;

- статтям22,46,58 Конституції Українищодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод в тому числі і в сфері соціального захисту та пенсійних виплат;

- основоположним принципам, закріпленим уЗаконі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»щодо рівноправності застрахованих осіб при отриманні пенсійних виплат.

Відповідно до роз'яснень, наведених упостанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскількиКонституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідностіКонституціїі в усіх необхідних випадках застосовувати Конституціюяк акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися наКонституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовуєКонституціюу разі, коли зі змісту нормКонституціїне випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якоюКонституціята закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 N 8-рп/99, від 20.03.2002 N 5-рп/2002, від 17.03.2004 N 7-рп/2004, від 01.12.2004 N 20-рп/2004).

Згідност. 8 КАС Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідност. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи викладене, суд визнає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване ст. ст.22,46,58 Конституції України, ст. 14, ст. 1 Першого протоколуКонвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства.

З огляду на викладене суд вважає, що дії відповідача щодо відмови відновити з 01.03.2016 виплату позивачу раніше призначеної пенсії, є протиправними.

Позивач просить відновити виплату її пенсії з 01.03.2016 по 31.08.2016. Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015, який набрав чинності 01.01.2016 обмеження встановлені лише за період з 01.01.2016 по 31.12.2016. Тому виплата пенсії, призначена ОСОБА_1 відповідно доЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»підлягає відновленню.

Відповідно дост. 256 КАС Українинегайно виконуються постанови суду про, зокрема, присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

У відповідності дост. 267 КАС Українисуд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до вимогст. 94 КАС Українивідповідач має сплатитипозивачу судові витрати за розгляд справи судом.

На підставі ст. ст.1,3,8,58,64 Конституції України, керуючись ст. ст.8-11,18,71,94,160,161,162,183-2,256,267 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 до Овруцького обєднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії задоволити.

Визнати дії Овруцького обєднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 березня 2016 року - протиправними.

Зобовязати Овруцьке обєднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року по 31 серпня 2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень Овруцького обєднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 551 (пятсот пятдесят одна) гривня 20 копійок.

Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Лугинський районний судЖитомирської областіпротягом десяти днів з дня отримання копії постанови з одночасним направленням копії скарги до Житомирського апеляційного адміністративного суду особою, яка її подає.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя І.І. Денисюк