Рішення № 62219281, 20.10.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 жовтня 2016 р.

Справа № 902/698/16

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтранс" (вул. Заводська, 37-А, м. Чернівці, 58007)

до:Товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод" (вул. Залізнична, 4, с. Ялтушків, Барський район, Вінницька область, 23021; вул.героїв Майдану (Пролетарська), 6, офіс 1, м. Бар, Вінницька область, 2300)

про стягнення штрафних санкцій

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Кузьменко В.В.

Представники

позивача : ОСОБА_1

відповідача : не з"явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Продтранс" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод" про стягнення 64 041,85 грн. пені.

Ухвалою суду від 17 серпня 2016 року порушено провадження у справі з призначенням судового засідання на 08 вересня 2016 року.

Ухвалами суду від 08.09.2016 р. та від 15.09.2016 р. розгляд справи було відкладено з об'єктивних причин.

При цьому, 03.10.2016 р. представником позивача, через канцелярію суду подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій останні просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочення строків користування коштами за договорами про поворотну фінансову допомогу у розмірі 117 756,70 грн.

Суд, відповідно до ст. 22 ГПК України приймає дану заяву як таку, що не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб.

Окрім того, 08.10.2016 року представником відповідача було подано до суду відзив на позовну заяву (вх. № канц. 06-52/8156/16), в якому останній просить суд прийняти до уваги тяжкий майновий стан відповідача та зменшити розмір штрафних санкцій нарахованих позивачем. Окрім того, одночасно просить суд, застосувати до правовідносин між позивачем та відповідачем строк позовної давності на основне зобов'язання та додаткові вимоги позивача.

Ухвалою суду від 04.10.2016 року розгляд справи було відкладено на 20.10.2016 року, для надання сторонами доказів по справі.

В судове засідання призначене на 20.10.2016 року, з'явився представник позивача, яким підтримано заяву ( від 20.10.2016 року вх. № канц. 06-52/9652/16) , в якій останній просить суд при вирішенні питання по суті розгляду справи взяти до уваги наступну редакції прохальної частини: стягнути в безспірному порядку з відповідача на користь позивача пеню за прострочення строків користування коштами за договорами про поворотну фінансову допомогу у розмірі 109356,33 грн. та 3% річних від суми прострочки за договорами про поворотну фінансову допомогу у розмірі 8400,37 грн.

Суд, відповідно до ст. 22 ГПК України приймає дану заяву як таку, що не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб.

Відповідач в судове засідання 20.10.2016 року не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання витребуваних доказів не повідомив, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 04.10.2016 року надіслання якої стверджується реєстром відправки поштової кореспонденції суду.

При цьому, суд зазначає, що ухвала суду про прийняття справи до провадження від 17.08.2016 року надсилалась рекомендованим листом за адресою місцезнаходження відповідача, що є ідентичною тій яка міститься в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців однак, під час доставки працівником пошти не було вручено "за зазначеною адресою не проживає", що стверджується повернутим конвертом з ухвалою суду від 06.10.2016 року. отриманим судом 18.10.2016 р.

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому, суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В період травня 2013 р.- травня 2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Продтранс" (позикодавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод" (позичальник, відповідач) укладено ряд договорів поворотної фінансової допомоги, зокрема: №2 від 30.09.2013р., №5 від 21.05.2014р., №7 від 28.05.2014р., №15 від 29.08.2014р., №16 від 04.09.2014р., №17 від 10.09.2014р., №18 від 17.09.2014р., №21 від 22.09.2014р., №24 від 03.10.2014р., №25 від 10.10.2014р., №26 від 14.10.2014р., №28 від 17.10.2014р., №30 від 24.10.2014р., №31 від 29.10.2014р., №32 від 31.10.2014р., №35 від 06.11.2014р., №36 від 07.11.2014р., №40 від 05.12.2014р., №1 від 22.01.2015р., №2 від 06.02.2015р., №3 від 13.02.2015р., №9 від 24.04.2015р., №10 від 27.05.2015р. (Договори).

Відповідно до п. 1.1. Договорів позикодавець передає поворотну безвідсоткову фінансову допомогу позичальнику, а позичальник зобовязується повернути надану йому суму в повному обсязі на умовах та у визначений договором строк.

Згідно із п. 1.2. Договорів поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в розмірі, зокрема: згідно договору №2 від 30.09.2013р. в розмірі 50000 грн., згідно договору №5 від 21.05.2014р. в розмірі 4000 грн., згідно договору №7 від 28.05.2014р. в розмірі 15000 грн., згідно договору №15 від 29.08.2014р. в розмірі 15000 грн., згідно договору №16 від 04.09.2014р. в розмірі 25000 грн., згідно договору №17 від 10.09.2014р. в розмірі 20000 грн., згідно договору №18 від 17.09.2014р. в розмірі 10000 грн., згідно договору №21 від 22.09.2014р. в розмірі 15000 грн., згідно договору №24 від 03.10.2014р. в розмірі 20000 грн., згідно договору №25 від 10.10.2014р. в розмірі 3000 грн., згідно договору №26 від 14.10.2014р. в розмірі 2500 грн., згідно договору №28 від 17.10.2014р. в розмірі 5000 грн., згідно договору №30 від 24.10.2014р. в розмірі 5000 грн., згідно договору №31 від 29.10.2014р. в розмірі 5000 грн., згідно договору №32 від 31.10.2014р. в розмірі 5000 грн., згідно договору №35 від 06.11.2014р. в розмірі 7000 грн., згідно договору №36 від 07.11.2014р. в розмірі 5000 грн., згідно договору №40 від 05.12.2014р. в розмірі 5000 грн., згідно договору №1 від 22.01.2015р. в розмірі 34500 грн., згідно договору №2 від 06.02.2015р. в розмірі 5000 грн., згідно договору №3 від 13.02.2015р. в розмірі 1000 грн., згідно договору №9 від 24.04.2015р. в розмірі 4000 грн., згідно договору №10 від 27.05.2015р. в розмірі 500 грн.

Як встановлено матеріалами справи свої зобов'язання за договорами позивач виконав належним чином, надавши відповідачу поворотну фінансову допомогу в сумі 261500 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи виписками по рахунку позивача, поясненнями позивача та іншими матеріалами справи.

Відповідно до п. 2.2.1. Договорів позичальник зобовязується погасити надану поворотну фінансову допомогу не пізніше, зокрема: згідно договору №2 від 30.09.2013р. 29.09.2014р., згідно договору №5 від 21.05.2014р. 21.05.2015р., згідно договору №7 від 28.05.2014р. 28.05.2014р., згідно договору №15 від 29.08.2014р. 28.08.2015р., згідно договору №16 від 04.09.2014р. 03.09.2015р., згідно договору №17 від 10.09.2014р. 09.09.2015р., згідно договору №18 від 17.09.2014р. 16.09.2015р., згідно договору №21 від 22.09.2014р. 21.09.2015р., згідно договору №24 від 03.10.2014р. 02.10.2015р., згідно договору №25 від 10.10.2014р. 09.10.2015р., згідно договору №26 від 14.10.2014р. 13.10.2015р., згідно договору №28 від 17.10.2014р. 16.10.2015р., згідно договору №30 від 24.10.2014р. 23.10.2015р., згідно договору №31 від 29.10.2014р. 28.10.2015р., згідно договору №32 від 31.10.2014р. 30.10.2015р., згідно договору №35 від 06.11.2014р. 05.11.2015р., згідно договору №36 від 07.11.2014р. 06.11.2015р., згідно договору №40 від 05.12.2014р. 04.12.2015р., згідно договору №1 від 22.01.2015р. 21.01.2016р., згідно договору №2 від 06.02.2015р. 05.02.2016р., згідно договору №3 від 13.02.2015р. 12.02.2016р., згідно договору №9 від 24.04.2015р. 23.04.2016р., згідно договору №10 від 27.05.2015р. 26.05.2016р.

Відповідач свої зобов'язання щодо повернення поворотної фінансової допомоги в строк, визначений п. 2.2.1. Договорів, не виконував належним чином, отриманні кошти не повертав, відтак у нього виникла заборгованість перед позивачем щодо повернення вказаних коштів в сумі 261500 грн., внаслідок чого позивач звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення вказаної суми боргу.

Рішенням суду по справі № 902/451/16 від 12 липня 2016 року позов задоволено повністю та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод" (вул. Залізнична, 4, с. Ялтушків, Барський район, Вінницька область, 23021; вул. Пролетарська, 6, офіс 1, м. Бар, Вінницька область, 2300, код ЄДРПОУ 35599215) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Продтранс" (вул. Заводська, 37-А, м. Чернівці, 58007, код ЄДРПОУ 333336867) 261500 грн. боргу та 3922 грн. 50 коп. витрат зі сплати судового збору.

29.07.2016 року на виконання рішення суду було видано наказ.

Разом з тим, товариство з обмеженою відповідальністю "Продтранс" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод" про стягнення пені за прострочення строків користування коштами за договорами про поворотну фінансову допомогу у розмірі 109356,33 грн. та 3% річних від суми прострочки за договорами про поворотну фінансову допомогу у розмірі 8400,37 грн., оскільки відповідач вчасно не повернув надані кошти.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст правовідносин, які склались між сторонами та характер взятих ними на себе зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договорів позики.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву ( № 442 від 29 серпня 2016 року) заявлено про застосування строків позовної давності стосовно основного зобов'язання та додаткових вимог позивача.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Поряд з цим, у п.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів зазначено, що за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

У п. 2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів вказано, що за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Згідно з ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 5 ст. 261 вказаного Кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого Господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Суд, дослідивши матеріали справи та умови договорsd та з урахуванням клопотання відповідача приходить до висновку про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені нарахованих за договорами № 2 від 30.09.2013 року, № 5 від 21.05.2014 року, № 7 від 28.05.2014 року, оскільки строк позовної давності по них сплив, а саме: по договору № 2 від 30.09.2013 року, граничний строк повернення 29.09.2014 року, тобто з 30.09.2014 року внаслідок прострочки платежу виникає право нарахування пені. Згідно із п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. З урахуванням даної статті строк позовної давності щодо стягнення пені по даному договору граничить до 30.09.2015 року. А як видно із штемпелі суду на позовній заяві, позов подано до суду 16.08.2016 року. Аналогічно застосовуються дані обрахунки до договору № 5 від 21.05.2014 року, № 7 від 28.05.2014 року, де з урахуванням норм чинного законодавства строк позовної давності щодо стягнення пені граничить до 22.05.2016 року та 29.05.2016 року відповідно.

Судом встановлено, що позивачем невірно визначено періодb нарахування пені за послідуючими договорами, а саме: договору №15 від 29.08.2014р., договору №16 від 04.09.2014р, договору №17 від 10.09.2014р.,договору №18 від 17.09.2014р., договору №21 від 22.09.2014р., договору №24 від 03.10.2014р., договору №25 від 10.10.2014р., договору №26 від 14.10.2014р.,договору №28 від 17.10.2014р.,договору №30 від 24.10.2014р., договору №31 від 29.10.2014р., договору №32 від 31.10.2014р., договору №35 від 06.11.2014р., договору №36 від 07.11.2014р., договору №40 від 05.12.2014р., договору №1 від 22.01.2015р., договору №2 від 06.02.2015р., договору №3 від 13.02.2015р., договору №9 від 24.04.2015р., договору №10 від 27.05.2015р.

Суд, здійснивши обрахунок пені за допомогою системи "Ліга закон" визначених періодах (6 місяців), визначив розмір пені до стягнення в сумі 38844,05 грн. В решті пені слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача стосовно зменшення пені з врахуванням важкого фінансового стану, суд відмовляє в його задоволенні, оскілки останнє є необгрунтоване та не доведене.

Крім того, судом розглянута вимога, щодо стягнення з відповідача 8400,37 грн. 3 % річних.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При обрахунку заявлених до стягнення 3% річних, не виявлено помилок, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вище наведеному та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені та 3% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 78, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод" (вул. Залізнична, 4, с. Ялтушків, Барський район, Вінницька область, 23021; вул.героїв Майдану (Пролетарська), 6, офіс 1, м. Бар, Вінницька область, 23000; код ЄДРПОУ 35599215) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Продтранс" (вул. Заводська, 37-А, м. Чернівці, 58007; код ЄДРПОУ 33336867) 38844,05 грн. пені, 8400,37 грн. 3% річних, 1378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

В решті позову слід відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Повне рішення складено 25 жовтня 2016 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Залізнична, 4, с. Ялтушків, Барський район, Вінницька область, 23021; вул.героїв Майдану (Пролетарська), 6, офіс 1, м. Бар, Вінницька область, 2300)