Постанова № 62211800, 17.10.2016, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 жовтня 2016 р. Справа № 802/1211/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бошкової Юлії Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Мельника В.С.,

представника позивача: Бойка С.В.,

представника відповідача: Кононова В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд» (далі - ТОВ «Шляхбуд», позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000561402 від 01.08.2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Шляхбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Авто Еко-Лайн» за липень, жовтень та грудень 2014 року. За результатами перевірки складений акт № 781/1402/03579443 від 18.07.2016 року, на підставі якого Вінницькою ОДПІ винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Позивач вважає протиправними та необґрунтованими висновки, викладені в акті перевірки, а податкове повідомлення-рішення протиправним, оскільки ТОВ «Шляхбуд» у липні, жовтні та грудні 2014 року відносило до складу податкового кредиту суми сплаченого ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів у ТОВ "Авто Еко-Лайн", що підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав. В наданих суду усних поясненнях звернув увагу на те, що ані в акті перевірки, ані в судовому засіданні відповідачем не ставиться під сумнів правильність заповнення первинних документів, а зазначає, що порушення ст. 198 ПК полягає у не підтвердженні придбання ТМЦ по ланцюгу постачання котрагентом.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. Свою позицію виклав у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи. Як на підставу заперечень зіслався на те, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Авто Еко-Лайн» вказують на транзитність операцій, спрямованих на отримання податкової вигоди кінцевими отримувачами. Встановлені під час перевірки факти підтверджують, що ТОВ «Авто Еко-Лайн» фактично не реалізувало нафтопродукти ТОВ «Шляхбуд» у відповідних періодах, так як в свою чергу не проводили операцій з придбання даного товару у контрагентів-постачальників або виробників. Отже, задекларовані ТОВ «Шляхбуд» операції з їх придбання не можуть вважатися операціями, що дають право на податковий кредит згідно умов ст.198.1 Податкового кодексу України.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши інші докази, які є у справі, суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Розглядаючи справу, суд встановив, що головним державним ревізором- інспектором відділу перевірок ризикових платників податків управління аудиту Вінницької ОДПІ, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Шляхбуд» по взаєморозрахунках з контрагентом ТОВ «Авто Еко-Лайн» за липень, жовтень та грудень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №781/1402/03579443 від 18.07.2016 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Шляхбуд» по взаєморозрахунках з контрагентом ТОВ «Авто Еко-Лайн» за липень, жовтень та грудень 2014 року (а.с.8-20).

Вказаним актом задокументовано, існуючі на думку контролюючого органу, порушення податкового законодавства, що допущені у своїй діяльності позивачем, а саме: п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Шляхбуд» занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного періоду до Державного бюджету України на загальну суму 214217,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на загальну суму 51810,00 грн.

Зазначені висновки акту перевірки №781/1402/03579443 від 18.07.2016 року стали підставою для прийняття податкового повідомлення - рішення № 0000561402 від 01.08.2016 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 267771 грн., в тому числі за основним платежем - 214217 грн. та штрафними санкціями - 53554 грн. (а.с.21).

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

Надаючи оцінку наведеним обставинам та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд бере до уваги, що згідно п.200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В силу п.201.6. ст.201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, п.201.7 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Необхідно зазначити, що ані у акті перевірки №781/1402/03579443 від 18.07.2016 року, ані у наданих до суду запереченнях податковим органом не поставлено під сумнів дійсність отриманих позивачем від свого контрагента податкових накладних та правильність заповнення первинних документів. Тому, податкові накладні від 16.07.2014 року №2, від 31.07.2014 року №4, від 03.10.2014 року №2, від 14.10.2014 року №4, від 26.12.2014 року №7, від 29.12.2014 року №8, від 30.12.2014 року №9, виписані позивачу ТОВ "Авто Еко-Лайн", ТОВ «Шляхбуд» правомірно використано як підстави формування податкового кредиту.

Крім того, згідно п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому нормами ч. 2 ст. 9 вказаного Закону встановлені вимоги до первинних документів. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено з акту перевірки та пояснень представників сторін, підставою для винесення Вінницькою ОДПІ спірного податкового повідомлення-рішення слугувала інформація щодо відсутності у контрагента позивача відомостей про походження товару по ланцюгу постачання.

В спростування висновків контролюючого органу та на підтвердження позовних вимог позивач надав суду для долучення до матеріалів справи копії первинних документів по взаємовідносинам зі своїм контрагентом ТОВ «Авто Еко-Лайн».

При дослідженні отриманих первинних документів судом встановлено, що між ТОВ «Авто Еко-Лайн» та ТОВ «Шляхбуд» укладено договір поставки №09/01-14 від 09.01.2014 року, відповідно до умов якого, продавець (ТОВ «Авто Еко-Лайн») зобов'язується відповідно до умов даного договору поставляти узгодженими партіями покупцеві (ТОВ «Шляхбуд») нафтопродукти (а.с.48).

На виконання вказаного договору та в підтвердження господарської операції, позивачем надано суду податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату, товарно-транспорті накладні. Аналіз зазначених документів дозволяє зробити висновок про зміну майнового стану сторін за договором в результаті його виконання та про те, що договір носив реальний характер та може свідчити про факт існування господарської операції, яка стала об'єктом оподаткування.

Суд зазначає, що первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з ТОВ "Авто Еко-Лайн", оформлені належним чином, та містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій ТОВ «Шляхбуд» і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Надаючи оцінку доводам контролюючого органу про відсутність ланцюга постачання контрагенту ТОВ «Шляхбуд» - ТОВ «Авто Еко-Лайн», суд критично ставиться до таких із наступних мотивів.

Відповідно до наведених норм чинного законодавства підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та підтверджують факт їх виконання.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.03.2012 року №21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Крім того, практика Європейського суду суттєво впливає на змістове наповнення принципів, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї.

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах «Ван дер Мюсель проти Бельгії» та «Копеський проти Словаччини»). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копеський проти Словаччини»).

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

Отже, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов'язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов'язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп.16.1.2, 16.1.8 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що платник податків має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов'язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Зважаючи на зазначене, суд наголошує, що податковим органом за відображеними порушеннями у акті перевірки щодо ТОВ «Шляхбуд», були встановлені та перевірені взаємовідносини з ТОВ «Авто Еко-Лайн», однак не викладено зміст порушення платником податків фінансово-господарської діяльності у розумінні положень ПК України, як і не були зазначені докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Тоді як, приписами Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року № 727 визначено: акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, ані Податковий кодекс України, ані інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на ТОВ «Шляхбуд» не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентом обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016 року № 21-5333а15.

Згідно положень ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

В свою чергу, судом не встановлено належних та допустимих доказів, що досліджені податковим органом під час проведення перевірок, а саме: щодо наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, які б слугували підставою для складання висновку у актах перевірок щодо реальності вчинення господарської операції та щодо неможливість здійснення господарських операцій за правочинами, укладеними між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Враховуючи зазначене та досліджені господарські операції, суд прийшов до висновку, що Вінницька ОДПІ не мала підстав для винесення оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем документи до перевірки та суду відповідно до вимог п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 є юридично належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту зміни стану майна, зобов'язань і фінансових результатів і, відповідно, реальності проведення даних господарських операцій.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд погоджується із доводами позивача про те, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки - є безпідставними, оскільки фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі. І тому виключення вищевказаних сум зі складу податкового кредиту, та, відповідно, визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість - є незаконними.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податковий орган, при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення діяв формально, без дотримання необхідного балансу та врахування усіх обставин, які є суттєвими.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000561402, №0000571402 від 01.08.2016 року, винесені Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Вінницькій області.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір у розмірі 4793 (чотири тисячі сімсот дев'яносто три) гривні 73 (сімдесят три) копійки за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39476158).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна