Постанова № 6220235, 29.07.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2009 р. № 58/161-08(08/179-07) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Божок В.С. - головуючого,

Костенко Т. Ф.

Коробенко Г.П.,

розглянувши матеріали

касаційної скаргиСПД ОСОБА_1

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 27.04.09

у справігосподарського суду Харківської області

за позовомСПД ОСОБА_2

до СПД ОСОБА_1 Української універсальної біржі

Кегичівського малого Державного підприємства технічної інвентаризації

провизнання права власності та вилучення з незаконного володіння нежитлового приміщення,

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_2,

відповідача-1: ОСОБА_3 (дов. від 07.02.07),

відповідача-2: не зявились,

відповідача-3: не зявились,

ВСТАНОВИВ :

Рішенням від 12.02.2009 господарського суду Харківської області позов задоволено, визнано за позивачем право власності на нежитлове приміщення площею 150,1 м2, яке знаходиться за адресою: Харківська область, Кегичівський район, село Красне, площа Незалежності, 9, вилучено вказане приміщення з незаконного чужого володіння фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та передано його позивачу. З відповідача на користь позивача стягнуто 170 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 27.04.09 Харківського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, СПД ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати з огляду на порушення судами норм матеріального та процесуального права, припинити провадження у справі.

Позивач подав до Вищого господарського суду України заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення.

Як встановлено господарськими судами, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору оренди нежитлового приміщення від 30.09.02, укладеного між ВАТ "Кегичівське" та позивачем, останнім прийнято в орендне користування нежитлове приміщення за адресою: с. Красне, Кегичівського району, Харківської області загальною площею 80 м2 (п.1.1. договору), терміном на 25 років з правом викупу.

За актом приймання - передачі від 20.11.2002 вказане вище приміщення магазину з двома торгівельними залами корисною площею 115 м2 було передано позивачу.

Судами зясовано, що фактична площа магазину визначена Кегичівським бюро технічної інвентаризації при складанні технічного паспорту і становить 150,10 м2 та складається з тамбуру, коридору, двох торгівельних залів, двох кладових.

Відповідно до листа ВАТ "Кегичівка" від 15.04.03 правлінням ВАТ "Кегичівка" прийнято рішення про продаж орендованого магазину за ціною 12908 грн., яку було внесено позивачем до каси ВАТ "Кегичівка" 24.04.03, що підтверджується квитанцією прибуткового ордера за № 65, а 23.03.03 сплачено кошти в сумі 125,81 грн. за виготовлення техдокументації на будівлю магазину.

15.05.2003 року рішенням спільного засідання правління наглядової ради та ревізійної комісії ВАТ “Кегичівка” позивачеві надано згоду на викуп орендованого магазину за ціною 12908 грн.

ВАТ "Кегичівка" отримало нерухоме майно у власність в тому числі і спірний магазин від Регіонального відділення фонду державного майна України в Харківської області, що підтверджується актом приймання-передачі № 49 від 15.11.01, тобто, на момент прийняття рішення про відчуження майна ВАТ "Кегичівське" фактично було власником спірної нежитлової будівлі магазину.

Постановою від 24.03.04 господарського суду Харківської області ВАТ "Кегічівка" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

20.10.05 Українською Універсальною біржею проведено торги, на які було виставлено приміщення вказаного вище магазину, переможцем яких став ОСОБА_1, який придбав спірне приміщення за 7821 грн., що підтверджується протоколом № 1 від 20.10.05.

Приватним нотаріусом Кегичівського районного нотаріального округу Харківської області було посвідчено договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та "Кегічівка", предметом якого стали нежитлові приміщення, до складу яких входила будівля магазину, розташованого в м. Красне, Кегичівського району, Харківської області, пл. Незалежності, 9.

Вказані обставини стали підставою для звернення СПД ОСОБА_2з позовом у даній справі.

В жовтні 2008 року позивач змінила предмет позову та просила суд визнати за нею право власності на нежитлове приміщення, площею 150,1 м2, розташоване за адресою: с.Красне Кегичівського району Харківської області, пл. Незалежності, 9 та вилучити зазначене приміщення з незаконного володіння фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Судами попередніх інстанцій при розгляді спору враховано висновок № 9195 криміналістичної судово-технічної експертизи документів від 12 січня 2009 року, відповідно до якого надані позивачем докази: акт прийому-передачі б/н від 20 листопада 2002 року магазину в селі Красне, майдан Незалежності, 9 до договору № 56 від 30 вересня 2002 року; лист б/н від 15 квітня 2003 року ВАТ “Кегичівка”на адресу ОСОБА_2, протокол № 61 від 15 травня 2003 року спільного засідання правління наглядової ради та ревізійної комісії ВАТ “Кегичівка”, є оригіналами. Відтиски круглої печатки “*Україна* Харківська обл. Кегичівський р-н ВАТ “КЕГИЧІВКА” № 00486356” на вказаних документах нанесені рельєфні кліше печатки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій обгрунтовано взято до уваги положення ст. 153 ЦК УРСР, за якими договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди, у звязку з чим суди дійшли обгрунтованого висновку, що сторони досягли згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу, що також підтверджується листом ВАТ “Кегичівка” від 15.04.2003 року, де чітко вказано обєкт продажу - приміщення магазину, розташоване в с. Красне Кегичівського району Харківської області, пл.Незалежності, 9 та визначено його вартість у розмірі 12908,00 грн. Крім того, зазначений порядок проведення розрахунку: грошові кошти повинні бути внесені в касу до підписання договору купівлі-продажу.

З огляду на зазначене вище правомірним вбачається висновок судів про укладення між позивачем та ВАТ “Кегичівське” договору купівлі-продажу нежитлового приміщення у відповідності до вимог статей 153, 154 ЦК УРСР.

При цьому судами взято до уваги довідку Красноградської міжрайонної податкової інспекції Харківської області, з якої вбачається, що ДПІ не заперечувала проти реалізації нежитлової будівлі за адресою: село Красне Кегичівського району Харківською області, площа Незалежності, 9, за умови спрямування коштів, отриманих від реалізації майна на погашення податкової заборгованості.

Також судами встановлено, що позивач не був повідомлений про початок ліквідаційної процедури. Спірне нерухоме майно не було виключено із загальної маси ліквідаційної процедури.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно взято до уваги і те, що на момент проведення процедури банкрутства спірне приміщення вже не належало ВАТ “Кегичівка”. Подвійний продаж того ж самого приміщення свідчить про те, що при проведенні процедури банкрутства були порушені вимоги статті 30 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, у відповідності до якої продаж майна боржника на відкритих торгах ліквідатор починає після проведення інвентаризації й оцінки майна боржника.

Відповідно до п. 33 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 “Основні кошти” обєкти основних коштів виключаються з активів (списуються з балансу) у випадку їх вибуття внаслідок продажу, безкоштовної передачі або невідповідності критеріям визначення активів.

Викладене вище засвідчує, що спірне майно вибуло з володіння позивача, якому воно було передано, не з його волі іншим шляхом.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. При цьому обєктом віндикаційного позову є індивідуально визначене майно, яке наявне у незаконному володінні відповідача та існує в натурі на момент подання позову.

З огляду на викладене судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову від 27.04.09 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 58/161-08 залишити без змін.

Головуючий Божок В.С.

Судді Костенко Т.Ф.

Коробенко Г.П.