Ухвала суду № 62194621, 18.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2016 року м. Київ К/800/5875/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Черпака Ю.К.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій,

встановила:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо скасування висновку відділу ГІРФО ГУМВС України в Одеській області від 27 лютого 2004 року стосовно видачі їй посвідки на постійне проживання в Україні та визнання недійсними посвідок на постійне проживання ОД №7508/04 від 27 лютого 2004 року, ОД №4794 від 11 серпня 2008 року; скасування висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 15 травня 2015 року про розгляд матеріалів особової справи щодо документування посвідкою на постійне проживання громадянки Вєтнаму ОСОБА_1, яким визнано, що вона не має дозволу на імміграцію; скасування п.п.9.1, 9.2, 9.3 п.9 наказу Державної міграційної служби України №85 від 17 червня 2015 року прийнятого на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Одеської області, яким визнано посвідки на постійне проживання ОД №7508/04 від 27 лютого 2004 року та ОД №4794 від 11 серпня 2008 року недійсними та такими, що підлягають вилученню; зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін посвідки ОСОБА_1 на постійне проживання ОД №4794 від 11 серпня 2008 року у зв'язку із досягненням 45-річного віку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, позов задоволений частково. Скасовано висновок ГУ ДМС України в Одеській області від 15 травня 2015 року щодо розгляду матеріалів особової справи щодо документування посвідкою на постійне проживання громадянки Вєтнаму ОСОБА_1, яким визнано, що ОСОБА_1 не має дозволу на імміграцію. Скасовано п.п. 9.1, 9.2., 9.3 п. 9 наказу ДМС України №85 від 17 червня 2015 року прийнятого на підставі висновку ГУ ДМС України в Одеської області, яким визнано посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 ОД №7508/04 від 27 лютого 2004 року, ОД №4794 від 11 серпня 2008 року недійсними та такими, що підлягають вилученню. Зобов'язано ГУ ДМС України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 обмін посвідки на постійне проживання ОД №4794 від 11 серпня 2008 року, у зв'язку із досягненням 45-річного віку. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Державна міграційна служба України просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а в справі прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 червня 2003 року гр. Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 звернулась до відділу паспортної, реєстраційної та міграційної роботи УМВС України в Одеській області з заявою щодо залишення в Україні на постійне проживання, оскільки вона прибула в Україну у 1988 році з метою працевлаштування, до 1992 року працювала на виробництві «Хімволокно» м. Черкаси, після чого залишилась проживати в Україні.

27 лютого 2004 року керівництвом ВГІРФО УМВС України в Одеській області прийнято рішення про залишення ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні та видано їй безстрокову посвідку на постійне місце проживання ОД №7508/04.

11 серпня 2008 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області позивачці було видано посвідку на постійне проживання в Україні.

У зв'язку с досягненням 45-річного віку гр. Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання.

15 травня 2015 року ГУ ДМС України в Одеській області за результатами розгляду матеріалів особової справи щодо документування посвідкою на постійне проживання позивача, складено та направлено до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України висновок для підготовки проекту наказу ГУ ДМС України щодо визнання недійсними посвідок на постійне проживання ОД № 7508/04 від 27 лютого 2004 року та ОД № 4794 від 11 серпня 2008 року.

Листом від 15 травня 2015 року № 5/3 ГУ ДМС України в Одеській області позивача повідомлено, що за результатами розгляду заяви про обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням 45-річного віку, здійснено перевірку, якою встановлено, що надання посвідки на постійне проживання було здійснено всупереч Закону України "Про імміграцію", у зв'язку з чим розпочато процедуру скасування рішення про видачу посвідки на постійне проживання.

Наказом ДМС України №85 від 17 червня 2015 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Одеській області від 27 лютого 2004 року про розгляд клопотання щодо оформлення позивачу тимчасової посвідки на постійне проживання в Україні; видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання ОД №7508/04 від 27 лютого 2004 року, ОД №4794 від 11 серпня 2008 року визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню; ГУ ДМС України в Одеській області зобов'язано забезпечити вилучення зазначених у пп. 9.2 п. 9 цього наказу посвідок на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно із ч.1 ст.3 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За змістом ч.15 ст.4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. При цьому, іншим законом ця норма скасована не була, а тому підстави вважати, що ця норма втратила чинність відсутні.

Стаття 12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (п. 24 Порядку № 1983).

Пунктом 17 Порядку № 251 передбачено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 251, за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" і положення Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, суб'єктів владних повноважень обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

Як вбачається з матеріалів справи, в листі ГУ ДМС України в Одеської області від 15 травня 2015 року № 5/3 не вказано жодної з переліку вищезазначених підстав для прийняття рішення про відмову в проведенні оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.

Крім того, відповідач при наданні позивачці посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2004 році проводив перевірку законності залишення її на постійне проживання на території України та керувався п.4 Розділу V «Прикінцеві положення «Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовував прийняття протилежного рішення - висновок ГУ ДМС від 15 травня 2015 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій - без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий М.М. Заїка

Судді А.Ф. Загородній

Ю.К. Черпак