Ухвала суду № 62192035, 17.10.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

17 жовтня 2016 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» про стягнення заборгованості,

встановила:

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного, первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2016 року ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд до касаційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, статей 49, 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог

ТОВ «Експлуатаційна компанія» та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_4, як слідчий прокуратури на пенсії, відповідно до статей 49, 50-1 Закону України, має право на 50% знижку за займане нею та членами її сім`ї житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія) і користування квартирним телефоном. На підставі ордеру ОСОБА_4 має право на зайняття трикімнатної квартири у м. Києві. 19 серпня 2004 року між сторонами укладено договір, за умовами якого на ТОВ «Експлуатаційна компанія» покладено обов'язки по утриманню будинку, прибудинкової території, надання комунальних та інших послуг. Посилання позивачки на те, що з 2005 року не враховано того, що вона має 50% знижку за надані їй послуги є необґрунтованими, оскільки лише з 9 жовтня 2012 року остання перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги. Крім того в період з грудня 2014 року до березня 2015 року нарахування коштів за оплату комунальних послуг здійснювалося компанією без врахування 50% знижки, передбаченої Законом, оскільки ОСОБА_4 виписалась із зазначеної квартири. Нарахування плати за повірку засобів обліку води здійснювалося компанією відповідно до Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 10 квітня 2012 року № 579 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для виконавців цих послуг», відповідно до положень якого компанією застосовується тариф у розмірі 0,036грн/м.кв. за періодичну повірку, обслуговування і ремонт одного квартирного засобу обліку води, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки. Крім того статтею 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що в разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акта-претензії споживача, у якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Однак, жодного акта, складеного відповідно до вимог статті 18 цього Закону, ОСОБА_4 надано не було. Таким чином, обраний ОСОБА_4 спосіб захисту шляхом здійснення взаємозвірки із споживачем з метою встановлення строку, протягом якого компанією незаконно отримані кошти та їх розмір, здійснення перерахунку нарахувань по сплаті за комунальні послуги не передбачено статтею 16 ЦПК України, а тому зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню. Оскільки ОСОБА_4 плату за комунальні послуги сплачує не регулярно та не в повному обсязі, то позовні вимоги

ТОВ «Експлуатаційна компанія» про стягнення заборгованості за такі послуги підлягають задоволенню.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 13 травня 2015 року суд касаційної інстанції скасовуючи ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що суд не дав належної правової оцінки доводам про право на знижку при оплаті послуг за газ, як працівнику міліції, повної сплати особою послуг за газ, порушення строку позовної давності, що є порушенням вимог частини другої статті 315 ЦПК України;

- від 28 квітня 2011 року, 19 серпня 2011 року, 28 травня 2012 року,

14 січня 2013 року, 27 січня 2014 року, 20 березня 2015 року суд касаційної інстанції постановив відмовити у відкритті касаційного провадження;

- від 18 вересня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що суди частково задовольняючи позов правильно застосувавши частину дев'яту статті 44 Закону України «Про статус суддів», та частину третю статті 61 ЦПК України щодо обов'язковості преюдиційного рішення суду про незаконність дій відповідача, дійшли вірного висновку про те, що встановлена Законом пільга при оплаті за комунальні послуги є однією з гарантій незалежності суддів і не може бути скасована;

- від 5 лютого 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що особа працює суддею господарського суду Донецької області, а тому згідно Закону України «Про статус суддів», який діяв до 1 січня 2011 року, мала 50 % знижку на оплату за займане нею та членами її сім'ї житло, комунальні послуги, у тому числі за водопостачання та теплову енергію. Позивач у порушення вимог зазначеного Закону помилково нарахував відповідачеві платежі за комунальні послуги у розмірі 100%;

- від 19 грудня 2013 року суд касаційної інстанції виходив із того, що гарантоване Конституцією України право суддів на 50-відсоткову знижку плати за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном) не може бути порушеним шляхом звуження його змісту та обсягу, відсутність бюджетного фінансування не може перешкоджати в реалізації суддею свого права на встановлені частиною дев'ятою статті 44 Закону України «Про статус суддів» пільги, а надання суддям передбачених цим Законом пільг, компенсацій і гарантій, спрямованих на реалізацію принципу верховенства права, не може ставитись у залежність від бюджетного фінансування на той чи інший бюджетний період;

- від 25 вересня 2013 року суд касаційної інстанції виходив із того, що у позивача відсутні правові підстави вимагати з особи повної оплати вартості наданих комунальних послуг у зв'язку із невиконанням покладеного на нього обов'язку щодо інформування уповноваженого органу про пільги відповідача;

- від 21 лютого 2013 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до вимог частини дев'ятої 9 статті 44 Закону України «Про статус суддів» особа та члени її родини мали право на 50% знижку при оплаті комунальних послуг, у тому числі послуг з опалення та гарячого водопостачання;

- від 25 січня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що положеннями законів України про Державний бюджет України на 2005-2010 роки та Порядком надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня № 426 передбачено, що пільги щодо знижки плати за комунальні послуги окремим категоріям працівників бюджетних установ надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання цих бюджетних установ. Оскільки особою не надано доказів звернення у встановленому законом порядку до бюджетної установи з приводу надання йому 50-ти відсоткової пільги по оплаті комунальних послуг, за які позивачем йому нарахована заборгованість, в той час як постановою Кабінету Міністрів України №426 від 31 березня 2003 року передбачається повна сплата наданих послуг з подальшою компенсацією встановленої законом знижки, на користь КП «Харківські теплові мережі підлягає стягненню заборгованість за отримані послуги за період з листопада 2006 року до вересня 2009 року;

- від 21 березня 2011 року суд касаційної інстанції виходив з того, що застосування постанови, норми якої звужують зміст та об'єм встановлених Конституцією України і Законом України «Про міліцію» прав та соціальний захист працівників міліції, до правовідносин між споживачем, що входить до пільгової категорії громадян, працівниками бюджетних організацій та житлово-комунальними організаціями після визнання неконституційною статті 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», є порушенням конституційного права на соціальний захист громадян України.

- 23 січня 2013 року суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості за комунальні послуги, виходив з того, що особа є пенсіонером з числа співробітників міліції, його сім'я користується пільгами і сплачувала 50% вартості наданих послуг, проте плата за комунальні послуги повинна оплачуватися у повному обсязі з подальшим відшкодуванням витрат за рахунок і у межах бюджетних асигнувань на утримання установи, де працював відповідач;

- від 3 квітня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що суди попередніх інстанцій правильно керувалися нормами статей 257, 261 ЦК України щодо застосування позовної давності при стягнені заборгованості за надані послуги з газопостачання, а також Правилами надання населенню послуг з газопостачання, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України

від 9 грудня 1999 року та Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1996 року «Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх сплати».

- від 3 вересня 2014 року суд касаційної інстанції виходив з того, що суд не врахував норми Закону України «Про статус суддів», яким передбачено право на 50% знижку на оплату за займане ним та членами його сім'ї житло, комунальні послуги, який втратив чинність 1 січня 2011 року із прийняттям та набранням чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а відтак не зв'язував, до якого часу позивач мав право на ці пільги та коли це право припинилось, а відтак чи є підстави для здійснення перерахунку з оплати за надані послуги після цього часу і до набрання чинності ухваленим у справі рішенням. Крім того суд не з'ясувавши чи сплачував позивач вартість наданих послуг та чи передбачено чинним законодавством можливість перерахунку сплачених коштів, ухвалив передчасне рішення про задоволення позову;

- від 21 вересня 2012 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячого водовідведення з тих підстав, що відповідачі мають право на 50% знижку по оплаті комунальних послуг суперечать вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 426 від 31 березня 2003 року «Про затвердження Порядку надання пільг, компенсацій та гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу».

- від 19 грудня 2012 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, керувався тим, що відповідно до Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року № 426, вищезазначені пільги компенсуються пільговику після її оплати установою, з якою він перебуває у трудових відносинах у межах її бюджетних асигнувань. Однак суди у порушення зазначених норм не з'ясували чи звертався відповідач за місцем роботи з питанням щодо надання пільг з оплати послуг водопостачання та теплової енергії й чи вирішувалось це питання відповідно до зазначеного Порядку, а тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості за комунальні послуги;

- від 19 січня 2011 року суд касаційної інстанції виходив з того, що Порядок надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року № 426, положеннями якого передбачено, що зазначені пільги компенсуються пільговику після їх оплати установою, з якою він перебуває в трудових відносинах, суперечать вимогам статті 6 Європейської хартії «Про статус суддів», статті 130 Конституції України, статті 123 Закону України «Про судоустрій» та статті 44 Закону України «Про статус суддів», а тому зазначені положення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, відтак відповідають вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій про стягнення з ВАТ «Закарпаттяобленерго» на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів (платежів);

- від 20 червня 2012 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанцій, керувався тим, що Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» був прийнятий пізніше ніж Закону України «Про міліцію», тому певна суперечність в положеннях цих Законів повинна бути розв'язана з урахуванням переваги норми права, яка прийнята пізніше. Отже у судів попередніх інстанцій не було правових підстав для висновків про наявність у відповідача права на оплату за спожиту електроенергію з урахуванням 50% знижки без встановленої норми споживання 75 кВт/год. на місяць;

- від 3 липня 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що право на пільги з оплати за займане ним та членами його сім'ї житло і комунальні послуги, установлене частиною дев'ятою статті 44 Закону України «Про статус суддів» і гарантоване Конституцією України не може бути порушеним шляхом звуження змісту та обсягу визначених гарантій незалежності суддів, а саме: ненадання бюджетного фінансування видатків на відшкодування суддям витрат на оплату житла та наданих комунальних послуг у розмірі 50% від установлених тарифів.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України:

- від 30 січня 2013 року суд виходив із того, що відповідно до частини дев'ятої статті 44 Закону України «Про статус суддів» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) суддям надавалася 50-відсоткова знижка плати за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном). Ці гарантії зберігаються за ними і після виходу у відставку. Порядок надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року № 426, за яким ця пільга компенсується пільговику після її оплати установою, з якою він перебуває у трудових відносинах, у межах її бюджетних асигнувань, суперечить змісту статті 130 Конституції України, статті 123 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України», частини дев'ятої статті 44 Закону України "Про статус суддів", а тому не може бути застосований до цих правовідносин.

- від 22 травня 2013 року суд зазначив, що виходячи з системного аналізу статті 130 Конституції України, статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2862-XII) та пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Установлене частиною дев'ятою статті 44 Закону № 2862-XII і гарантоване Конституцією України право суддів на 50-відсоткову знижку плати за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном) не може бути порушеним шляхом звуження його змісту та обсягу. Відсутність бюджетного фінансування не може перешкоджати в реалізації суддею свого права на встановлені частиною дев'ятою статті 44 Закону № 2862-XII пільги.

- від 12 червня 2013 року суд виходив із того, що правовий аналіз положень ЦК України, Закону України «Про статус суддів» дозволяє дійти висновку про те, що обраний позивачами спосіб захисту своїх прав, а саме їх права на 50-відсоткову знижку плати за займане ними та членами їхніх сімей житло та комунальні послуги, не суперечить положенням статті 16 ЦК України. Зокрема, частиною другою вказаної статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

- від 15 січня 2014 року суд виходив із того, що вирішуючи на підставі частини четвертої статті 22 Закону України «Про міліцію» спори щодо реалізації прав працівників міліції на пільгове споживання електричної енергії, суди повинні одночасно застосувати норми Закону України «Про державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти», закони України про Державні бюджети на відповідний рік, статтю 102 Бюджетного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» та від 1 серпня 1996 року № 879 «Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати», які визначають фінансові можливості держави на реалізацію цих пільг й передбачають надання пільг з урахуванням видатків держави на ці потреби та у межах встановлених норм споживання певних послуг.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надана для порівняння постанова Верховного Суду України не слугує прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Керуючись статтею 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.М. Романюк

В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук