Рішення № 62185844, 24.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6907/16

Головуючий у першій інстанції Швець В. М.

Доповідач Станкевич В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Станкевича В.А.

суддів - Варикаші О.Д.

- Бабія А.Д.

при секретарі - Железнові В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4 до виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради, відділу держземагентсва в м.Ізмаїлі Одеської області, Ізмаїльської міської Ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідачів ОСОБА_5 про визнання частково недійсним рішення, недійсним державного акту та скасування запису, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_6 (діючої в інтересах) ОСОБА_5 та представника виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради ОСОБА_7 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2016 року, -

встановила:

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради (далі: виконком), відділу держземагентсва в м. Ізмаїлі Одеської області (агентство), Ізмаїльської міської Ради (далі: Рада), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідачів ОСОБА_5 про визнання частково недійсним рішення виконкому № 1170 від 27 жовтня 2000 року в частині видання ОСОБА_5 державного акту на право приватної власності на землю, недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0726 гектарів, виданий 29 листопада 2000 року ОСОБА_5 та скасування запису № 1954 про реєстрацію вказаного акту в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

В судовому засіданні позивачі та їх представник вимоги підтвердили, пояснивши, що позивачі мешкають за адресою: АДРЕСА_1, вважають, що третій особі по справі - ОСОБА_5, що є їх сусідкою виданий державний акт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 незаконно, бо з ними як з суміжними користувачами площа ділянки не погоджувалась, в акті про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі підпис від них підроблений. Крім того, під час видачі акту не враховано, що на ділянці ОСОБА_5 біля меж ділянки позивачів розташована зливна яма, що є порушенням будівельних та санітарних норм, а тому просили визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, рішення виконкому на підставі якого виданий акт та скасувати запис про реєстрацію акту.

Представник відповідача Ради та виконкому у судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що вважала, що всі документи відповідають вимогам законодавства, погодження меж ділянок із сусідами не передбачено законом.

Представник відповідача агентства в судове засідання надав заперечення на позов, також вказавши, що погодження меж ділянок із сусідами не передбачено законом.

Третя особа на боці відповідача ОСОБА_5 та її представник у судовому засіданні позов не визнали, надавши аналогічні пояснення до заперечень відповідачів.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 до виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради, відділу Держземагентсва в м. Ізмаїлі Одеської області, Ізмаїльської міської Ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідачів ОСОБА_5 про визнання частково недійсним рішення, недійсним державного акту та скасування запису задоволені.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради № 1170 від 27 жовтня 2000 року в частині видання ОСОБА_5 державного акту на право приватної власності на землю.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0726 гектарів, виданий 29 листопада 2000 року ОСОБА_5 та скасувати запис № 1954 про реєстрацію вказаного акту в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

В апеляційних скаргах ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким в позовних вимогах ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах скарги і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що землекористувачами земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, є позивачі по справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Сусідкою - суміжним землекористувачем позивачів є третя особа - ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням виконкому № 1170 від 27 жовтня року встановлено видати ОСОБА_5 державний акт на право приватної власності на землю за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.6).

На підставі цього рішення 29 листопада 2000 року ОСОБА_5 був виданий державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0726 гектарів за вказаною адресою, який був зареєстрований за № 1954 в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю (а.с.4).

Відповідно до ст. 22 ЗК України (1990р.) Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги посилався на те, що в акті про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_2 від 5 липня 2000 року, складеному під час підготовки технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю в графі про погодження меж земельної ділянки відповідно до креслення, як суміжний землекористувач за адресою АДРЕСА_1 вказане прізвище «ОСОБА_10.», але як вказане вище користувачами за даною адресою є позивачі (а.с.5 зворотна сторона).

Крім того, згідно висновку експерта № 73 від 3 лютого 2014 року текст та підпис в зазначеній графі виконаний не ОСОБА_11 (а.с.7-9).

Оригінал акту арештований та залучений до матеріалів кримінального провадження (а.с.10).

Таким чином, в акті про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_2 від 5 липня 2000 року вказані відомості, які не відповідають дійсності, що тягне за собою недійсність цього акту, а цей акт є невід'ємною частиною технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю, згідно вимог вищезазначеної інструкції. Це спростовує твердження відповідачів та третьої особи, що погодження з суміжними користувачами не потрібно, бо це суперечить як інструкції, так і самому акту, в якому, зокрема, вказано про відповідність меж вимогам ДБН 79-92 п.2.20 (відстань від межі суміжної ділянки до стін житлового будинку або господарської споруди слід приймати не менше 1 м. Конструкції будинків та споруд, що виступають, не повинні перетинати межі сусідніх ділянок), а для дотримання та підтвердження дотримання цих вимог має бути погодження суміжників - сусідів. Також невідповідність акту про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_2 від 5 липня 2000 року дійсності підтверджує правомірність вимог позивачів до агентства, бо акт складений саме працівниками агентства і складання цього акту та погодження його із суміжними землекористувачами передбачено інструкцією. Окрім того, позивачі не оспорюють право власності третьої особи, а лише оспорюють правомірність рішення виконкому та правомірність видання державного акту на право приватної власності на землю, за що відповідальні виконком та Рада, а не третя особа.

Враховуючи, що акти про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_2 від 5 липня 2000 року є невід'ємною частиною технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю і цей акт не відповідає дійсності, суд першої інстанції дійшов висновку, що технічна документація була виготовлена не в повному обсязі, а тому відповідно до інструкції у виконкому не було підстав приймати рішення про видачу державного акту, а в Ради не було підстав для видання акту та внесення його до книги реєстрації державних актів на право приватної власності на землю.

На підставаі наведеного, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання частково недійсним рішення виконкому № 1170 від 27 жовтня 2000 року в частині видання ОСОБА_5 державного акту на право приватної власності на землю, недійсним державного акту акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0726 гектарів, виданий 29 листопада 2000 року ОСОБА_5 та скасування запису № 1954 про реєстрацію вказаного акту в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю обґрунтовані, базуються на нормах закону, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 118 цього Кодексу громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (далі - Інструкція), межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами.

Згідно з п. 2.4 Інструкції перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж (у державній або умовній системі координат) і площі земельної ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.

Тобто, саме погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Обґрунтовуючи заперечення проти апеляційної скарги, відповідачка посилалась на те, що у неї з позивачами відсутній спір щодо користування їх суміжними земельними ділянками, а ст. 198 ЗК України. передбачено погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Крім того, правильним є висновок, що законодавством України не передбачено можливості зобов'язати землекористувачів суміжних земельних ділянок погоджувати межі земельних ділянок та не передбачені правові наслідки їхньої відмови від підписання акта, оскільки така відмова не порушує прав землекористувачів і не перешкоджає здійсненню подальшої приватизації земельної ділянки позивачем.

Аналогічна правова позиція зазначена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року та від 13 липня 2016 року.

Із позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що спір щодо встановлення меж земельної ділянки відсутній.

Суд першої інстанції в рішення також не зазначив, які саме права стосовно меж земельної ділянки порушені відповідачами.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки відсутні переконливі докази того, що відповідачка порушила права позивачів стосовно меж земельної ділянки, то законних підстав для задоволення позовних вимог у суду першої інстанції не було.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_6 (діючої в інтересах) ОСОБА_5 та представника виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради ОСОБА_7 - задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2016 року

- скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради, відділу держземагентсва в м. Ізмаїлі Одеської області, Ізмаїльської міської Ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідачів ОСОБА_5 про визнання частково недійсним рішення, недійсним державного акту та скасування запису,- відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.А. Станкевич

Судді: О.Д. Варикаша

А.П. Бабій