Рішення № 62177085, 17.10.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2016 р.Справа № 922/2957/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Малихіній М.П.

розглянувши справу

за позовом Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Привокзальне простягнення коштівза участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (дов. № 65 від 22.04.2016 року);

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення коштів у розмірі 15 331,31 грн. з яких 11 937, 03 грн. сума заборгованості з орендної плати, 2 558,51 грн. - сума пені, 835,59 грн. сума штрафу та до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди № 3551-Н/183 від 25.03.2008 року у частині повного та своєчасного розрахунку.

Ухвалою суду від 05.09.2016 року відстрочено Фонду державного майна України сплату судового збору до прийняття рішення у справі № 922/2957/16. Порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 03.10.2016 року.

У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався з 03.10.2016 року на 17.10.2016 року.

Уповноважений представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, про час та місце розгляду справи відповідно до пункту 3.9.1. Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

13.10.2016 року позивач через канцелярію суду надав письмові пояснення вх. № 33825 щодо розрахунку суми позовних вимог.

Присутній у судовому засіданні представник позивача просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі із підстав викладених у наданому до суду позові та письмових поясненнях.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обовязку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 17.10.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 25.03.2008 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (далі-позивач, орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі-відповідач, орендар) було укладено додаткову угоду до договору оренди № 183 від 20.07.2004 року (з метою приведення діючого договору оренди № 183 від 20.07.2004 року до Господарського кодексу України (стаття 287), який набрав чинності з 01.01.2004 року сторони домовились викласти договір оренди № 183 від 20.07.2004 року у редакції, яка наявна у матеріалах справи (т. 1, а.с. 9-11)) договір оренди № 3551-Н/183.

Пунктом 10.1 договору сторони погодили, що він діє з 25.03.2008 року до 01.04.2008 року.

Додатковою угодою № 1 до Договору від 28.08.2008 року, строк дії Договору подовжено до 28.02.2009 року.

Додатковою угодою № 2 до Договору від 25.02.2011 року, строк дії Договору оренди подовжено до 28.11.2011 року.

Додатковою угодою № 4 до Договору від 28.02.2012 року, строк дії Договору оренди подовжено до 28.10.2014 року.

Додатковою угодою № 6 до Договору від 04.11.2012 року, строк дії Договору оренди подовжено до 28.09.2017 року. (т. 1, а.с. 13-14, 16, 18).

Відповідно до пункту 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуальне майно-нежитлове приміщення, площею 260,4 кв.м., за адресою: Харківська обл., Валківський район, сел. Старий Мерчик, вул. Театральна, 60, що перебуває на балансі Головного управління МНС України в Харківській області, вартість якого визначена згідно із звітом про незалежну оцінку станом на 25.02.2008 року та становить 56 600,00 грн.

Майно передається в оренду з метою розташування деревообробного виробництва (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору оренди, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання передачі.

Актом приймання-передачі орендованого майна від 25.03.2008 року нежитлове приміщення було передано у користування відповідачу(т. 1. а.с. 12).

Згідно з пунктом 3.1 додаткової угоди № 3 від 28.02.2012 року сторони погодили пункт 1.1. після слів "вартість якого визначена за звітом про незалежну оцінку станом..." викласти у наступній редакції: № на 18.11.2011 року ті становить 95 000,00 грн." та пункт 3.1. викласти у новій редакції з 28.11.2011 року: "орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за перший місяць перерахунку - листопад 2011 року ( із урахуванням індексу інфляції за листопад 2011 року) - 1 188,69 грн. Різниця по сплаті орендної плати, що виникне за період з 28.11.2011 року до моменту набрання чинності цією додатковою угодою, повинна бути сплачена орендарем протягом місяця після її підписання". (т. 1, а.с. 15).

Згідно пунктом .3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступній місяць.

Пунктом 3.6 договору встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики у співвідношенні: безпосередньо до Державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 50%; - на рахунок, визначений Балансоутримувачем - у розмірі 50%.

Відповідно до п. 3.10. Договору оренди, зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку у розмірі не менше, ніж орендна плата за 2 місяці відповідно до розрахунку базового місяця (Додаток №2), який вносить в рахунок плати за останні 2 місяця оренди протягом місяця з дня укладення договору оренди.

Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (пункт 5.4. договору).

08.12.2015 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (далі-позивач, орендодавцем) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі-відповідач, орендар) було укладено угоду про розірвання договору оренди №3551-Н/183 від 25.03.2008 року (т. 1,а.с. 19).

Відповідно до пункту 1 угоди. договір оренди №3551-Н/183 від 25.03.2008 року вважати розірваним 01.11.2015 року.

Згідно пункту 2. угоди про розірвання договору, орендар зобов'язаний в місячний термін внести до Державного бюджету України на рахунки визначені фінансовими органами, грошові кошти у сумі заборгованості з орендної плати у розмірі 11 937,03 грн., пені та штрафу у розмірі 3 394,10 грн. та надати орендодавцю інформацію про перерахування орендної плати пені та штрафу.

Відповідно пункту 4 угоди про розірвання договору, додаток до угоди про розірвання договору оренди №3551-Н/183 від 25.03.2008 року є невід'ємною частиною до угоди про розірвання: акт прийому передачі орендованого майна.

Згідно акту прийому - передачі орендованого майна від 01.11.2015 року відповідач повернув орендоване згідно договору оренди №3551-Н/183 від 25.03.2008 року майно балансоутримувачу.

За твердженнями позивача, відповідачем не були виконані у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договором, в частині сплати орендної плати, у зв'язку із чим за період з жовтня 2014 року по жовтень 2015 року за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 11 937, 03 грн.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем вищезазначеної сум заборгованості за договором оренди №3551-Н/183 від 25.03.2008 року в добровільному порядку, що і стало підставою для звернення позивача із позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу статті 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Окрім того, на вказані правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року із наступними змінами та доповненнями, відповідно до частини 1 статті 2 якого, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з вимогами частин 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку у відповідача наявна заборгованість з орендної плати перед позивачем у розмірі 11 937, 03 грн. за період з жовтня 2014 року по жовтень 2015 року (т. 1, а.с. 21).

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості з орендної плати за договором оренди №3551-Н/183 від 25.03.2008 року, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення із відповідача суми боргу з орендної плати у розмірі 11 937, 03 грн. за період з жовтня 2014 року по жовтень 2015 року є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення із відповідача пеню у розмірі 2 558,51 грн. та штраф у розмірі 835,59 грн. відповідно до розрахунку (т. 1, а.с. 22)

Щодо стягнення заявленої позивачем суми пені у розмірі 2 558, 51 грн. за період з:

- з 04.03.2015 року по 12.03.2015 року на суму боргу 2948, 30 грн. нараховано 43, 62 грн. пені;

- з 13.03.2015 року по 12.04.2015 року на суму боргу 3 758,00 грн. нараховано 191,50грн. пені;

з 13.04.2015 року по 12.05.2015 року на суму боргу 4 655,14 грн. нараховано 229,57 грн. пені;

з 13.05.2015 року по 12.06.2015 року на суму боргу 5 677,88 грн. нараховано 289,34 грн. пені;

з 13.06.2015 року по 12.07.2015 року на суму боргу 6 723, 12 грн. нараховано 331,55 грн. пені;

з 13.07.2015 року по 12.08.2015 року на суму боргу 7 772,54 грн. нараховано 396,08 грн. пені;

з 13.08.2015 року по 27.08.2015 року на суму боргу 8 811,47 грн. нараховано 217,27 грн. пені;

з 28.08.2015 року по 12.09.2015 року на суму боргу 8 811,47 грн. нараховано 208,58 грн. пені;

з 13.09.2015 року по 24.09.2015 року на суму боргу 9 842,09 грн. нараховано 174,73 грн. пені;

з 25.09.2015 року по 12.10.2015 року на суму боргу 9 842,09 грн. нараховано 213,56 грн. пені;

з 13.10.2015 року по 29.10.2015 року на суму боргу 10 896,41 грн. нараховано 223,30 грн. пені;

з 30.10.2015 року по 01.11.2015 року на суму боргу 10 896, 41 грн. нараховано 39, 41 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 3.5 договору оренди сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає стягненню до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України із урахуванням пені у розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення включаючи день оплати (т. 1, а.с. 18).

Згідно з вимогами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені за вищезазначений період у системі "законодавство" та із урахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", судом встановлено, що обраний позивачем період нарахування пені на прострочену суму зобовязання відповідно наданого до суду розрахунку (період з 04.03.2015 року по 01.11.2015 року, т. 1, а.с. 22) не відповідає умовам договору, зокрема положенням пункту 3.6., за змістом якого, орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики у співвідношенні. Тобто початковою датою, з якої нараховується пеня, є перший день прострочення зобовязання, тобто 12 число місяця наступного за звітним. Судом здійснено власний розрахунок пені в системі законодавство за кожний місяць та по кожній з сум окремо, та встановлено що до стягнення із відповідача підлягає пеня у розмірі 2 118, 07 грн.

В частині позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 440,44 грн. слід відмовити, як безпідставно нарахованих.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем 835,59 грн. штрафу суд зазначає наступне.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 3.8. встановлено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафу у розмірі 835,59 грн. дійшов висновку, що дані нарахування здійснено вірно, вони не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, у зв'язку із чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (стаття 4-3 Господарського процесуального кодексу України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (статті 32 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вищенаведені обставини є підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи пункту 3 частини 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України та Закону України Про судовий збір, позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. за звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 05.09.2016 року було задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору та відстрочено позивачу сплату судового збору до прийняття рішення по справі.

Однак, на момент прийняття рішення у даній справи позивачем не було подано суду доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі на виконання вимог ухвали суду від 05.09.2016 року.

Згідно пункту 3.4 Постанови Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року Про деякі питання практики застосування розділу IV Господарського процесуального кодексу України, у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача в доход державного бюджету України.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що рішення суду прийняте на користь позивача, сума судового збору підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України у розмірі 1 378, 00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( 63011, Валківський р-н., с. Привокзальне, вул. Геологічна, буд. 12, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, ЄДРПОУ 23148337: отримувач: УКМосковськ/мХар Московський/22080200; рахунок: 31112093700002; установа банку; ГУДКСУ у Харківській області; МФО банку: 851011) 14 890, 69 грн. (з яких: 11 937, 03 грн. заборгованості з орендної плати у розмірі , 2 118, 07 грн. - пеня, 835,59 грн. штраф).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( 63011, Валківський р-н., с. Привокзальне, вул. Геологічна, буд. 12, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1 378,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені у розмірі 440,44 грн. - у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 24.10.2016 р.

Суддя ОСОБА_3