Рішення № 62176077, 12.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2016Справа №910/12275/16

За позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 2 707,85 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився.

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення коштів у розмірі 2 707,85 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов Договору № 245/108/16Сб, укладеного 01.02.16 між ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (покупцем) та ПАТ «Авдіївський коксохімічний комбінат» (постачальником), згідно з договором перевезення, оформленого залізничною накладною №51832798 від 07.02.16р., на адресу позивача (одержувач вантажу, графа « 4» залізничної накладної) надійшов вантаж у вагоні №67145441, при зважуванні якого 08.02.16р. на станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці був складений комерційний акт БН №724702/69 про недостачу вантажу у вагоні. Таким чином, оскільки на думку позивача Державне підприємство «Донецька залізниця», як перевізник, не забезпечило збереження вантажу на шляху слідування та на залізничних станціях, саме до Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» як правонаступником останнього повинно бути відшкодовано позивачеві збитки у розмірі 2707,85 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/12275/16 та призначено до розгляду на 27.07.2016.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 27.07.2016 та 01.09.2016 розгляд справи відкладався на 01.09.2016 та 29.09.2016 відповідно.

29.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 12.10.2016.

У судові засідання 27.07.2016, 01.09.2016 та 12.10.2016 уповноважений представник позивача не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: № 0103039251969, № 0103039600122.

Копія ухвали суду від 03.10.2016, яка направлялась позивачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, 1, на час проведення судового засідання 12.10.2016 на адресу Господарського суду міста Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103039603490, в якому зазначено, що станом на 12.10.2016 вказане поштове відправлення вручено адресату особисто 07.10.2016.

Уповноважений представник відповідача з'явився у судове засідання 01.09.2016, у судові засідання 27.07.2016 та 12.10.2016 - не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103039251977, №0103039603504.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.07.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву б/н б/д, в яких останній просить відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що відповідно до п. 2.7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України №04-5/22 від 29.09.2008, згідно зі ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГП України та ст.114, 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну та вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Враховуючи зазначене позивачем не надані належним чином засвідчені документи розміру дійсної вартості втраченого вантажу, а саме: підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Заперечення на позовну заяву судом долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 01.09.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання № 09/137 від 22.07.2016, в якому останній просить:

1. Залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіональну філію "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця", оскільки ПАТ "Українська залізниця", яка не вважає себе правонаступником прав та обов'язків ДП "Донецька залізниця", укладає договори про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення залізничним транспортом послуги від імені ПАТ "Українська залізниця" в особі виконуючого обов'язки начальника Регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця", а сплата за перевезення вантажів також здійснюється за рахунок ПАТ "Українська залізниця";

2. Витребувати у відповідача та третьої особи передавальний акт від 05.08.2015 та докази того, третя особа здійснює перевезення на території проведення АТО, пояснення на який рахунок надходять кошти позивача за перевезення вантажів по залізниці, кому належить цей рахунок, положення про філію "Донецька залізниця";

3. Розгляд справи провести без участі представника позивача. Клопотання долучено судом до матеріалів справи. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.

За результатами розгляду в судовому засіданні ухвалою суду від 01.09.2016, оскільки відповідачем у даній справі є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", яке є юридичною особою та суб'єктом матеріально - правових відносин, який виступає на захист своїх інтересів в суді, відповідно має необхідний обсяг цивільної та процесуальної дієздатності та правоздатності, отже за висновками суду, залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця", яка не має статусу юридичної особи, одночасно із участю у справі як відповідача головного підприємства - ПАТ "Українська залізниця", є недоцільним, в зв'язку з чим в задоволенні відповідного клопотання судом відмовлено.

В свою чергу, судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження повноважень регіональної філії на здійснення представництва інтересів ПАТ "Українська залізниця" в суді, зокрема, Положення про Регіональну філію "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" та довіреності керівника, що, в свою чергу позбавляє суд можливості встановити наявність та обсяг повноважень Регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця", в т.ч. на представництво інтересів ПАТ "Українська залізниця" в суді.

Також вказаною ухвалою суду від 01.09.2016 Клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково, зобов'язано в порядку ст. 38 ГПК України ПАТ "Українська залізниця" надати через канцелярію суду, завчасно до початку судового засідання: належні та допустимі докази на підтвердження здійснення перевезення вантажів Регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на території проведення АТО; відомості щодо рахунку, на який надходять сплачені позивачем за перевезення вантажів по залізниці кошти та особи, якій належить вказаний рахунок; положення про Регіональну філію "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця"; довіреності на ім'я керівника Регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" тощо.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 12.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 09/37 від 27.09.2016 та з проханням розглядати справу без участі представника, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 12.10.2016 сторонами суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 12.10.2016 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 01.09.2016 та 03.10.2016, відповідачем суду не надано.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судове засідання суд не повідомлено.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно підпункту 3.9.2. пункту 3.9. Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без участі представника ПАТ «ММК ім. Ілліча», на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін , виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання 01.09.2016 клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, та зважаючи на нез'явлення в судові засідання 27.07.2016 та 12.10.2016 представників сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до статей 20, 22, 60, 74 та частини 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником відповідача не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямовано на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом з матеріалів справи, 01 лютого 2016р. між Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» (постачальник за договором) та Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (покупець за договором, позивач у справі) укладено договір № 245/108/16Сб (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти і оплатити коксову продукцію (далі - ресурси), ціна, кількість та якість якої вказані в специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 3.2 Договору поставка ресурсів повинна здійснюватись в технічно та комерційно справних вагонах, належних Україні та за родом рухомого складу - в вагонах з розвантажувальними люками.

Договір набуває чинності 01 лютого 2016р. та діє до 31 грудня 2016р. (п. 10.2 Договору).

На виконання вказаного Договору 07.02.2016 вантажовідправником - Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» зі станції Авдіївка Донецької залізниці на станцію Маріуполь - Сортувальний Донецької залізниці, одержувач - ПАТ «ММК ім. Ілліча» (позивач у справі) (графа « 4» залізничної накладної) у напіввагоні №67145441 було відправлено вантаж (кокс доменний, вологий, навалом) вагою нетто 36200 кг, що підтверджується залізничною накладною №51832798 від 07.02.2016, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно частини 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

За змістом ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).

Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Закону України «Про транспорт», Закону України «Про залізничний транспорт», Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за №457, та інших актів законодавства України, зокрема, Правил оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, Правил складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за №334, Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.

Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту).

Відповідно до ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Пунктом 2.3. Правил оформлення перевізних документів визначено, що представник відправника у графі 55 накладної «Правильність внесених відомостей підтверджую» вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреністю на оформлення перевезення.

Згідно частини 1 ст. 24 Статуту залізниць України вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки невірності, неточності або неповноту відомостей, зазначених ним у накладній.

Частиною 2 ст. 24 Статуту залізниць України передбачено право Залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

У відповідності до норм ст. 37 Статуту залізниць України та пункту 5 Правил приймання вантажів до перевезення, маса вантажів визначається відправником.

Приписами ст. 37 Статуту визначено, що під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса, вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Маса вантажів визначається відправником.

З матеріалів справи вбачається, що вантажовідправником на станції відправлення у залізничній накладній №51832798 від 07.02.2016 зазначено, що маса вантажу (коксу доменного, вологого) у вагоні № 67145441 складає нетто 36200 кг.

Правильність внесених відомостей до вказаної накладної підтверджена підписом представника відправника.

Доказів контрольного зважування спірного вагону на станції відправлення позивачем не надано.

Правилами перевезень вантажу у вагонах відкритого типу, затвердженими Міністерством транспорту України № 542 від 20.08.2001, встановлено, що перед навантаженням вантажу відправник зобов'язаний пересвідчиться, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів.

Відповідно до ст. 13 Статуту для зважування вантажів, багажу і вантажобагажу (товаробагажу) використовуються вагонні, вантажні, елеваторні та інші ваги. Для визначення маси вантажу зважуванням залізниці в місцях загального користування, а відправники та одержувачі вантажів, морські і річкові порти, які примикають до залізниць, в місцях незагального користування повинні мати необхідну кількість ваг і вагових приладів.

В подальшому при прибутті 08.02.2016 відправленого вантажовідправником - ПАТ «Авдіївський коксохімічний комбінат» вагону № 67145441 з вантажем на станцію призначення Маріуполь - Сортувальний працівниками Донецької залізниці на підставі ст. 24 Статуту залізниць України здійснено перевірку маси вантажу, що надійшов, шляхом контрольного зважування вагону на електронних вагах.

За даних обставин залізницею було складено акт загальної форми № 927 від 08.02.2016 та комерційний акт серії БН № 724702/69 від 08.02.2016. Оригінал комерційного акту наявний в матеріалах справи.

Зокрема, в ході перевірки виявлено, що «навантаження в вагоні вище рівня бортів на 200 мм «шапкообразне», маркування вапном однією повздовжньою смугою вздовж вагону, в вантажі наявне поглиблення над 7 люком 1000 мм*на ширину вагону*500 мм в глиб вагону, маркування порушено».

При цьому фактична маса вагону (брутто) складає 58000 кг, в т.ч.: нетто - 34800 кг і тара вагону з брусу - 23200 кг, тобто фактична маса вантажу менша на 1400 кг, ніж маса вантажу, зазначена відправником в накладній 51832798 від 07.02.2016.

Тобто, факт недостачі вантажу в вагоні № 67145441, підтверджується комерційним актом БН № 724702/69 від 08.02.2016, підписаним відповідальними особами залізничної станції Маріуполь - Сортувальний Донецької залізниці.

Статтею 52 Статуту встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

Відповідно до ч. 4 ст. 52 Статуту залізниць України маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.

Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 за № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, вантаж вважається доставленим без втрат, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначені маси нетто. При видачі вантажів, маса яких внаслідок їх природних властивостей зменшується при перевезені, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах.

Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334 (далі - Правила складання актів), комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом.

У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.

Згідно п. 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Згідно з пунктом 10 Правил складення актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший прийомоздавальник) і прийомоздавальник станції, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Підпунктом 8 п. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Стаття 623 Цивільного кодексу України зобов'язує сторону, яка порушила зобов'язання відшкодувати завдані у результаті цього збитки.

Згідно із статтею 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту).

Згідно з ст. 115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

З матеріалів справи вбачається, що комерційний акт БН № 724702/69 від 08.02.2016, якій засвідчив втрату вантажу, складений у відповідності до вимог пред'явлених до його складання Правилами складання актів та є чинним.

При цьому, докази заперечень відповідача щодо форми, порядку складання, змісту вказаного комерційного акту та посадових осіб, які його підписали, а також факту опротестування його з боку сторін відсутні.

Розрахунок збитків, спричинених внаслідок недостачі, проведений позивачем з урахуванням норми відповідно до Правил перевезення вантажів. Згідно з вказаним розрахунком сума недостачі вантажу складає 2707,85 грн. (з ПДВ) (виходячи з різниці між вагою нетто згідно з залізничною накладною і вагою нетто, визначеною під час перевантажування за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто вантажу).

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, оскільки внаслідок невиконання своїх визначених законодавством зобов'язань в частині збереження перевезеного вантажу, зазначеного у залізничній накладній №51832798 (вантаж у вагоні № 67145441), що призвело до втрати частини останнього, позивачу завдані фактичні збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу у вказаній сумі, зазначене стало підставою для звернення ПАТ «ММК іменні Ілліча» до господарського суду з відповідним позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця".

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як було зазначено вище, результати комісійного зважування вантажу у відповідності до ст. 129 Статуту залізниць України, п. 2 Правил складання актів підтверджуються комерційним актом серії БН № 724702/69 від 08.02.2016, а отже, за висновками суду, позивачем надані достатні докази на підтвердження втрати вантажу та спричинення позивачеві збитків в розмірі 2707,85 грн., які складаються з вартості відповідальної недостачі з ПДВ.

В свою чергу контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку завданих збитків відповідачем суду не подано.

При цьому судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позову з посиланням на відсутність наданих позивачем платіжних документів щодо оплати рахунку - фактури № 90732020 від 07.02.12р., який позивачем надано на підтвердження вартості вантажу, та копії податкової накладної, оскільки, як зазначено в 2.7. роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 р. № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею", згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж,довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

Отже, надані позивачем на підтвердження вартості втраченого вантажу докази, а саме копія договору № 245/108/16Сб від 01.02.16р., сертифікату якості на партію товару № 20347 та виданого вантажовідправником рахунку - фактури № 90732020 від 07.02.16р., за умови відсутності інших, окрім письмових заперечень відповідача, доказів невідповідності вартості втраченого останнім при перевезенні залізницею вантажу та, відповідно, заявленої до стягнення з відповідача суми збитків, судом до ваги не приймаються як такі, що спростовуються матеріалами справи та наявними доказами.

Окрім того суд зазначає, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", як нова юридична особа утворене згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014р. №200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", із положень якого та постанови Кабінету Міністрів України вбачається, що всі підприємства, на базі яких утворюється ПАТ "Укрзалізниця", реорганізовуються шляхом злиття.

При цьому, відповідно до Переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", що є додатком №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", Державне підприємство «Донецька залізниця» включено до вказаного переліку.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірне перевезення відбулося у лютому 2016 року з м. Авдєєвка до м. Маріуполь, вказані населені пункти були підконтрольними Україні. З маршруту перевезення станом на лютий 2016 року вбачається, що перевезення на території проведення АТО не відбувалося.

Також судом взято до уваги той факт, що договір перевезення з Донецькою залізницею (накладна № 51832798) вантажовідправником укладено в лютому 2016 р., тобто після створення ПАТ «Українська залізниця» 21.10.15р., до складу якої згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, входить Регіональна філія "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" (код 40150216, 84400, Донецька область, м. Красний Лиман, вул. Кірова, 22) і якою безпосередньо здійснювались спірні перевезення.

Зокрема, в матеріалах справи наявна копія укладеного між ПАТ «Українська залізниця» як виконавцем та ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» як вантажовласником договір № 1970/ДФ/10017 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги від 25.12.15 р., предметом якого є надання виконавцем вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги, відповідно до умов якого вантажовласник зобов'язується пред'являти виконавцю у визначені терміни плани перевезень, заявки на подачу вагонів (контейнерів) та здійснювати навантаження (вивантаження) вантажів, що відправляються ним або прибувають на його адресу.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуюче вищенаведене, оскільки залізницею не збережено вантаж, прийнятий до перевезення, доказів на підтвердження того, що недостача поставленого вантажу сталася не з вини відповідача, ПАТ «Українська залізниця» не подано, розмір завданих збитків в сумі 2707,85 грн. відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів відшкодування збитків у вказаній сумі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд вважає позовні вимоги про стягнення з ПАТ «Українська залізниця» фактичних збитків, які виникли під час перевезення вантажу останнім, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Левченка, 1; код 00191129) 2707 (дві тисячі сімсот сім) грн. 85 коп. збитків внаслідок втраченого вантажу та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 21 жовтня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон