Рішення № 62175578, 13.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2016Справа № 910/15408/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) до приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» (далі - Компанія), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - товариство з обмеженою відповідальністю «Реммонтажсервіс» (далі - Товариство), про стягнення 41 476,50 грн.,

за участі представників:

позивача: ОСОБА_2 за довіреністю від 2 вересня 2016 року № б/н;

відповідача: Бойка В.А., за довіреністю від 4 січня 2016 року № 4;

третьої особи: ОСОБА_2 - директора;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2016 року Підприємець звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі укладеного між ним та Товариством 16 серпня 2016 року договору отримав право вимоги до відповідача щодо сплати останнім заборгованості за договором від 17 грудня 2015 року № 010/15-ПВ. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання з оплати перевезення вантажу не виконав, Підприємець, посилаючись на статті 525, 526, 530, 611, 625 та 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 216, 217, 222, 224, 225, 229, 230, 232 та 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 34 700,00 грн., а також 5 145,89 грн. пені, 1 205,37 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 425,24 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2016 року порушено провадження у справі № 910/15408/16. Розгляд даної справи призначено судом на 8 вересня 2016 року.

У судовому засіданні 8 вересня 2016 року оголошено перерву до 22 вересня 2016 року.

Ухвалою суду від 21 вересня 2016 року відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви Компанії до Підприємця.

У судовому засіданні 22 вересня 2016 року судом оголошено перерву до 13 жовтня 2016 року.

До початку зазначеного судового засідання 13 жовтня 2016 року Підприємець через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 34 700,00 грн. основного боргу, 6 096,20 грн. пені, 1 645,56 грн. інфляційних втрат та 557,48 грн. трьох процентів річних. Дана заява прийнята судом до розгляду.

Під час судового засідання 13 жовтня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з урахуванням вищевказаної заяви.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві від 8 вересня 2016 року та доповненнях до відзиву від 13 жовтня 2016 року.

Представник третьої особи у судовому засіданні надав пояснення по суті спору.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих сторонами документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2015 року між Компанією та Товариством було укладено договір № 010/15-ПВ, за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання доставити ввірений йому для перевезення вантаж за маршрутами відповідно до підписаних сторонами заявок і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а Компанія зобов'язалась оплатити надані послуги.

Даний правочин підписано повноважними представниками сторін та скріплено їх печатками. Строк дії даного договору - до 31 грудня 2016 року, який вважається продовженим на кожний наступний календарний рік за 30 днів до закінчення терміну дії договору, якщо жодна зі сторін не заявить у письмовій формі про наміри його припинити (пункт 10.3 цієї угоди).

Пунктом 2 вказаного правочину передбачено умови перевезення, відповідно до яких замовник повідомляє в телефонному режимі або надсилає засобами електронного зв'язку представнику Товариству попереднє замовлення на транспортування, яке виконується ним лише на підставі підтверджених обома сторонами письмових заявок шляхом їх надсилання електронною поштою, які мають бути підписані сторонами, завірені печаткам та містити відповідну інформацію.

Відповідно до пункту 3.1.16 даного договору Товариство зобов'язалося не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем перевезення вантажів, надати Компанії оригінали документів, що засвідчують здійснення перевезення, а саме: акти виконаних робіт, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, заявки, а також інші документи, вказані в договорі.

Згідно з пунктом 5.2 зазначеної угоди Компанія оплачує послуги Товариства за перевезення вантажу та інших, пов'язаних з перевезенням послуг, на підставі рахунків-фактур протягом 15 банківських днів від дати надання наступних оригіналів документів: товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, актів виконаних робіт, узгоджених та підписаних обома сторонами, заявок та документів, передбачених цим договором, а також за умови реєстрації податкових накладних відповідно до норм чинного законодавства України.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами на виконання умов пункту 5.2 договору складено, підписано та скріплено печатками акти наданих послуг, рахунки-фактури та товарно-транспортні накладні за: 26 лютого 2016 року на суму 4 500,00 грн. та 7 950,00 грн., 1 березня 2016 року на суму 5 000,00 грн. та 4 050,00 грн., 2 березня 2016 року на суму 5 500,00 грн. та 2 050,00 грн. та 3 березня 2016 року на суму 5 650,00 грн., а також складено відповідні заявки.

Також між сторонами зазначеної угоди підписано та скріплено їх печатками акт звірки взаєморозрахунків з 1 січня 2016 року по 19 квітня 2016 року, відповідно до якого заборгованість Товариства складає 216 300,00 грн., у тому числі за вищевказаними актами.

16 серпня 2016 року між Товариством та Підприємцем було укладено договір відступлення права вимоги, за яким до останнього перейшло в повному обсязі право вимоги до Компанії щодо сплати заборгованості за договором від 17 грудня 2015 року № 010/15-ПВ, а також інших сум, які можуть бути нараховані внаслідок несвоєчасної сплати коштів.

Відповідно до пункту 4.2 цього правочину Товариство з моменту переходу до Підприємця права вимоги зобов'язалось письмово повідомити відповідача про такий перехід.

Згідно з актами приймання-передачі документів від 16 серпня 2016 та 7 вересня 2016 року Товариство передало, а позивач прийняв копії та оригінали документів до договору відступлення права вимоги.

18 серпня 2016 року Товариство направило відповідачу повідомлення № 41 про відступлення права вимоги, а позивач - вимогу № 8 про оплату боргу за договором від 17 грудня 2015 року № 010/15-ПВ.

Заперечуючи проти задоволення даного позову Компанія, зокрема, вказувала на те, що заборгованість за послуги з перевезення вантажу не підтверджена первинними документами та передача права вимоги за відповідним договором не відбулась внаслідок відсутності доказів передачі за ним відповідних оригіналів документів Підприємцю.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1 та 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У силу статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. (частина 1 статті 516 ЦК України).

Відповідно до положень статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Оскільки укладений між Товариством та позивачем договір відступлення права вимоги підписаний та скріплений печатками обох сторін, тобто є діючим, та в матеріалах справи наявні докази повідомлення Компанії про заміну кредитора у зобов'язанні та передачі документів, які засвідчують перехід прав до Підприємця, суд відхиляє наведені відповідачем у відзиві доводи про відсутність у нього обов'язку по сплаті заборгованості новому кредитору - позивачу.

Крім того, відповідно до наявних у матеріалах справи копій актів наданих послуг, всі роботи за ними вважаються зданими та прийнятими, а всі зобов'язання Товариства виконаними.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача в розмірі 34 700,00 грн. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Компанія на момент прийняття рішення не надала документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємця до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач також просив суд стягнути з Компанії пеню в розмірі 6 096,20 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що в разі порушення термінів оплати наданих послуг Товариство сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені за обрахований позивачем період з урахуванням частини 6 статті 232 ГК України, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає сума пені в розмірі 5 920,59 грн., з яких: 5868,66 грн. - пеня, обрахована за період з 31 березня 2016 року по 22 вересня 2016 року на суму боргу 34 700,00 грн., 36,48 грн. - пеня, нарахована з 23 вересня 2016 року по 24 вересня 2016 року на суму 22 250,00 грн., 10,82 грн. - пеня, нарахована за 25 вересня 2016 року на суму 13 200,00 грн. та 4,63 грн. - пеня, нарахована за 26 вересня 2016 року на суму 5 650,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 557,48 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 645,56 грн.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений до стягнення позивачем розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 3 квітня 1997 року № 62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14).

Водночас, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, суд встановив, що за період з червня по серпень 2016 року мала місце дефляція, а загальний розмір інфляційного збільшення має від'ємне значення. У зв'язку з цим, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Таким чином суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Підприємства до відповідача. У той же час у задоволенні решти вимог позивача слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія" (01013, місто Київ, вулиця Баренбойма, будинок 1, ідентифікаційний код 25412086) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (18031, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 34 700 (тридцять чотири тисячі сімсот) грн. 00 коп. основного боргу, 5 920 (п'ять тисяч дев'ятсот двадцять) грн. 59 коп. пені, 557 (п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 48 коп. трьох процентів річних, а також 1 319 (одну тисячу триста дев'ятнадцять) грн. 64 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18 жовтня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко