Рішення № 62175306, 12.10.2016, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.10.2016 Справа № 907/211/16

За позовом приватного підприємства Б.М.М., м. Ужгород

ДО публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль, м. Київ в особі Закарпатської обласної дирекції, м. Ужгород

ПРО визнання недійсним іпотечного договору №014/02-2/096-Z/2 від 02.07.2008р. укладеного між ВАТ ОСОБА_1 Аваль, м. Київ в особі Закарпатської обласної дирекції та приватним підприємством Б.М.М., посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за №1529 з моменту його укладення;

- проведення державної реєстрації припинення іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрацію припинення обтяження речового права на нерухоме майно шляхом внесення запису про припинення іпотеки та припинення заборони на предмет іпотеки на нерухоме майно, а саме: будівлі, що складається з літ. А', літ. А'', літ. А''' загальною площею 606,4кв.м. та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 03.01.2002р. на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради №231 від 26.12.2001р., внесений в реєстр за іпотечним договором від 02.07.2008р. між ВАТ ОСОБА_1 Аваль, м. Київ в особі Закарпатської обласної дирекції та приватним підприємством Б.М.М., посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за №1529,

(позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача, поданої в порядку вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про їх уточнення)

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_3, представник за довіреністю від 01.03.2016 року;

від відповідача ОСОБА_4, представник за довіреністю №439/15 від 01.09.2015р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Б.М.М., м. Ужгород звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль, м. Київ в особі Закарпатської обласної дирекції, м. Ужгород про визнання недійсним іпотечного договору №014/02-2/096-Z/2 від 02.07.2008р. укладеного між ВАТ ОСОБА_1 Аваль, м. Київ в особі Закарпатської обласної дирекції та приватним підприємством Б.М.М., посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за №1529 з моменту його укладення; проведення державної реєстрації припинення іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрацію припинення обтяження речового права на нерухоме майно шляхом внесення запису про припинення іпотеки та припинення заборони на предмет іпотеки на нерухоме майно, а саме: будівлі, що складається з літ. А', літ. А'', літ. А''' загальною площею 606,4кв.м. та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 03.01.2002р. на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради №231 від 26.12.2001р., внесений в реєстр за іпотечним договором від 02.07.2008р. між ВАТ ОСОБА_1 Аваль, м. Київ в особі Закарпатської обласної дирекції та приватним підприємством Б.М.М., посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за №1529.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.04.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 20.04.2016р.

У судовому засіданні 20.04.2016 року було оголошено перерву за згодою сторін, відповідно до ст. 77 ГПК України до 10.05.2016 року.

У судовому засіданні 10.05.2016 року було оголошено перерву за згодою сторін, відповідно до ст. 77 ГПК України до 16.05.2016 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.05.2016р. розгляд справи відкладено на 30.05.2016р.

В засіданні суду 30.05.2016р було оголошено перерву до 02.06.2016р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.06.2016р. було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Науково-дослідному експертно-криміналістичному центру при УМВС України в Закарпатській області (88016, м. Ужгород, вул. Грибоєдова, 2), провадження у справі №907/211/16 зупинено до закінчення судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.06.2016р. у зв'язку з необхідністю надання додаткових документів для належного виконання експертизи, провадження у даній справі було поновлено та призначено до розгляду на 30.06.2016р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.06.2016р. розгляд справи відкладено на 13.07.2016р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.07.2016р. розгляд справи відкладено на 20.07.2016р.

В судовому засіданні 20.07.2016р. для надання можливості сторонам подати суду додаткові докази судовому експерту з метою дослідження необхідних для проведення експертизи та наявних документів, а також забезпечити явку у засідання суду, судом було оголошено перерву до 22.07.2016р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.07.2016р. провадження у справі було зупинено до закінчення судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2016 року було поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи на 19.09.2016 року на 14:30 год.

В судовому засіданні 19.09.2016р. представником відповідача в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України було подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі №907/211/16 на п'ятнадцять днів. Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання не заперечив.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2016 року продовжено строк вирішення спору у справі №907/211/16 та оголошено перерву в судовому засіданні до 27.09.2016р.

В засіданні суду 27.09.2016р. представником відповідача подано суду клопотання про призначення проведення повторної судової почеркознавчої експертизи у звязку із сумнівом щодо повноти та всебічності проведених експертом досліджень та його кваліфікації з мотивів, викладених в ньому.

В засіданні суду 27.09.2016 року судом в порядку вимог ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 29.09.2016р. для надання позивачу можливості подати суду письмове пояснення по суті поданого відповідачем клопотання.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відтак, з метою забезпечення учасникам процесу права на подання суду додаткових доказів в обґрунтування своїх доводів та заперечень, а також для заслуховування судового експерта з приводу складеного ним висновку, розгляд справи здійснювався поза межами строку, визначеного ст. 69 ГПК України з урахуванням розумного строку.

Представник позивача просить заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та поданих суду додаткових поясненнях, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, зазначає про те, що спірний договір укладено директором підприємства з перевищенням наданих йому повноважень та суперечить п. ж) ст.5.2.1, та 5.3.2 статуту ПП Б.М.М., оскільки повноваження керівника підприємства ОСОБА_5 щодо підписання спірного договору іпотеки не було визначено жодним протоколом або рішенням власника ПП Б.М.М., що призвело до незаконного вибуття такого майна з власності підприємства. Заперечує відсутнє подальше схвалення Позивачем дій свого керівника, оскільки підприємство Позивача не знало про перевищення керівником своїх повноважень щодо укладення договору іпотеки саме на таких умовах які зазначені в ньому, і передача майна в іпотеку Банку на зазначених умовах в фактично укладеній редакції не було схвалена власником ПП «Б.М.М.».

При цьому, просить суд взяти до уваги те, що угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Зазначає, що утримання під обтяженням майна Позивача, обмежує вільне розпорядження ним, чим порушує його гарантовані права та інтереси як власника, а тому такі обтяження підлягають скасуванню.

Також позивач заперечує щодо заяви відповідача про пропущення строків давності в звязку з тим, що до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність . Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК ( 435-15 ) - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так як, позивач довідався про те, що засновник ПП «БММ» не підписував жодні рішення про передачу майна ПП «БММ» в іпотеку ПАТ «ОСОБА_1 банк Аваль» з листа від 31.03.2016р. який доданий до матеріалів справи, то перебіг позовної давності починається тільки з 31.03.2016 року. Той факт що , засновник не підписував жодні рішення про передачу майна в іпотеку ПАТ «ОСОБА_1 банк Аваль» встановлено і підтверджено проведеною в матеріалах справи експертизою.

В звязку з поданням суду відповідачем копій документів (нібито рішень засновника ПП «БММ» від 26.06.2008, 27.08.2009, 06.12.2010 та 15.09.2011 року) щодо іпотеки майна ПП «БММ» звертає увагу суду на те, що до матеріалів справи додано заяву засновника ПП «БММ» від 31.03.2016 року про те, що він не підписував жодних рішень щодо передачі майна ПП «БММ» в іпотеку ПАТ «ОСОБА_1 банк Аваль». Також звертає увагу суду на той факт, що експертним шляхом в межах даної судової справи встановлено, що підпис на рішенні засновника ПП «БММ» від 26.06.2008 не належить ОСОБА_6 засновнику на той час ПП «БММ». Окрім того, на вимогу суду для експертизи не було надано сторонами оригіналів рішень засновника ПП «БММ» від 27.08.2009, 06.12.2010. Також заперечує факт підписання рішення власника ПП «БММ» ОСОБА_6 від 15.09.2011 року про виділ та продаж частини нежитлового приміщення за адресою м. Ужгород, вул. Л.Толстого, 10 .

Також звертає увагу суду на невідповідності поданих відповідачем матеріалам фактичним обставинам справи, зокрема, щодо нібито заяви ОСОБА_6 від 21.04.2008 року про виведення з під застави частини приміщення площею 103,9 кв.м., оскільки дана заява взагалі не має відношення до оскаржуваного договору іпотеки від 02.07.2008 року. При цьому відзначає, що ОСОБА_6 не міг звертатись про виділення з під застави майна переданого по договору іпотеки від 02.07.2008 року, оскільки оскаржуваний договір був підписаний тільки через три місяці після поданого банком листа ОСОБА_6 від 21.04.2008р.

Також позивач заперечує з приводу задоволення судом поданого відповідачем клопотання про застосування правових наслідків недійсності правочину, визначених ч.5 статті 1057-1 Цивільного кодексу України з посиланням на норми ст.5 ЦКУ та рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. у справі №1-рп/99 щодо офіційного тлумачення ч.1 ст.58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі.

Представник відповідача заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у поданих суду письмових запереченнях, посилаючись на їх обгрунтованість наявними у справі матеріалами. При цьому, вказує на те, що для укладення договору іпотеки №014/02-2/096-Z/2 від 02.07.2008р іпотекодавець в особі власника майна та засновника ПП «Б.М.М.» надав документи, що підтверджують повноваження директора підприємства, а саме, наказ №45 від 23.05.2005 року про призначення директором підприємства Б,М.М. ОСОБА_5 з 23.05.2005 року, підписану засновником приватного підприємства Б.М.М. ОСОБА_6; контракт на управління підприємством від 23.05.2005 року за підписами вищого органу підприємства ОСОБА_6 та керівником ОСОБА_5; рішення власника ПП Б,М.М. ОСОБА_6 від 26.06.2008 року про надання згоди на іпотеку майна, що належить ПП Б,М.М. за підписом власника ПП Б,М.М., яким надано повноваження директору ОСОБА_5 на підписання такого договору в забезпечення зобов'язань кредитів в ВАТ ОСОБА_1 Аваль; рішення власника ПП Б,М.М. ОСОБА_6 від 27.08.2009 року на повноваження директора ПП Б,М.М. підписувати згоди на зміну умов кредитних договорів та договору іпотеки від імені іпотекодавця.; рішення ПП Б,М.М. ОСОБА_6 від 06.12.2010 року на повноваження директора ПП Б,М.М. підписувати згоди на зміну умов кредитних договорів та договору іпотеки від імені іпотекодавця.

Договір іпотеки, що є забезпеченням виконання кредитних зобовязань ОСОБА_6 по кредитному договору №010/02-7/351-М від 18.09.2007р, посвідчений нотаріально в установленому законом порядку, а посвідчувальний напис містить нотаріальне посвідчення щодо перевірки підписантів договору на предмет їх дієздатності та правоздатності.

Також просить суд у відповідності до вимог чинного законодавства застосувати правові наслідки недійсності правочину в порядку вимог ст. 1057-1 Цивільного кодексу України шляхом накладення арешту на майно, що є предметом спірного договору іпотеки та заборонити відчуження будь-яким способом предмета іпотеки. При цьому зазначає, що під час розгляду справи або при прийнятті рішення про визнання недійсним договору застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Зняття такого арешту може мати місце після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої статті 1057-1 ЦК України.

Просить суд взяти до уваги те, що за змістом приписів статті 1057-1 ЦК України господарський суд зобов'язаний вирішувати питання щодо накладення арешту на майно у випадках, передбачених частинами другою і п'ятою цієї статті ЦК України.

Заперечення позивача з посиланням на норми дії законів у часі вважає безпідставними та обґрунтованими, оскільки у листі Вищого господарського суду України від 27.12.2012р. №01-06/1941/2012 зазначено, що дія Закону поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені як до, так і після набрання ним чинності.

Також позивач подав суду заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності. При цьому, зазначає, що оскаржуваний договір був укладений 02.07.2008 року, а відтак, Позивач довідався про «порушення свого права» 02.07.2008р. ОСОБА_2 з цього часу почав свій відлік строк позовної давності для вимог щодо визнання оскаржуваного договору чи його окремих частин недійсними.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.09.2016р було відкладено розгляд справи на 06.10.2016р з метою забезпечення в судове засідання судового експерта Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ОСОБА_7 для надання роз'яснень та письмових пояснень щодо Висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №4/163 від 19.08.2016 року.

В судовому засіданні 06.10.2016 року було заслухано експерта з приводу складеного ним Висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №4/163 від 19.08.2016 та розглянуто клопотання відповідача про призначення повторної почеркознавчої експертизи.

Представник позивача заперечував з приводу обґрунтованості поданого відповідачем клопотання щодо наявності підстав для призначення повторно почеркознавчої експертизи з мотивів, наведених у поданому суду письмовому поясненні. При цьому вказував на те, що посилання відповідача на те, що нотаріусом було вчинено посвідчуальний напис на договорі іпотеки, не має жодного відношення до обставин справи, оскільки на договорі іпотеки є підпис директора Підприємства, а не засновника, крім того нотаріусом в договорі не вказано, що на момент його посвідчення засновником ПП «БММ» надано згоду відповідно до протоколу/рішення про передачу майна в іпотеку та уповноваження директора підприємства на підписання договору іпотеки на умовах зазначених в ньому.

Щодо посилання сторони на три рішення нібито засновника ПП «БММ» про надання дозволу на передачу майна в іпотеку, то як вказує сам засновник ПП «БММ» такі рішення він не підписував. Банк не надав оригіналів рішень засновника ПП «БММ», а тільки копії. Нотаріус котрий посвідчував іпотечний договір повідомив , що в нього є тільки одне рішення щодо якого проведено експертизу, а щодо двох інших копій рішень засновника ПП «БММ», на які посилається банк, то йому з цього приводу нічого не відомо і такі у матеріалах нотаріальної справи відсутні.

Представник відповідача у поданому ним клопотанні про проведення повторної почеркознавчої експертизи зазначає про наявність обставин, які ставлять під сумнів фаховість судового експерта, оскільки у висновку зазначено про його складання на підставі норм іншого кодексу, а не Господарського процесуального кодексу України, у висновку жодного не згадується весь обсяг досліджуваного матеріалу, який був наданий сторонами у якості вільних зразків підписів, відсутні відомості про порівняльний матеріал, зразки підписів ОСОБА_6 повинні були бути відібрані з інтервалом у часі і у кілька прийомів, дослідницька частина містить виключно розбіжності і не визначає елементів, що співпадають. Також просить суд звернути увагу на те, що висновок експерта суперечить іншим письмовим доказам, що наявні у справі, а саме: при підписанні договору іпотеки приватним нотаріусом було перевірено права, особу підписантів та обсяг їх повноважень на укладення правочину і не виявлено обставин, що унеможливлювали б підписання договору іпотеки.

Судовий експерт у судове засідання на виклик суду зявився та надав пояснення по суті складеного ним Висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №4/163 від 19.08.2016 року. Вважає доводи відповідача такими, що не відповідають фактичним обставинам, а також методології проведення експертизи та складання експертного висновку за його результатами. При цьому, просить суд взяти до уваги те, що якщо експертом в процесі порівняння не зазначені які-небудь збіги (а це можуть бути ознаки подібності рухів та загальної будови підпису) то вони малоінформативні, і оцінені експертом як такі, що не впливають на негативний висновок експерта. Це не свідчить про неповноту, необєктивність і неупередженість висновку експертного дослідження. Як зазначено у загальній частині методики судово-почеркознавчої експертизи, до сукупності ознак, що експерт включає в обґрунтування свого висновку, звичайно включаються не всі ознаки почерку, який виконаний підпис, а тільки деякі з них. У певній мірі це обумовлено обсягом ознак, які містяться у досліджуваному підпису, що залежить від якості ознак, що відобразилися в ньому. Але, як правило, при відповідному обсязі ознак підпису для обґрунтування висновку і не потрібно використовувати всі ознаки, виявлені в ньому. Окрім того, у згаданій методиці та Інструкції не зазначено, що наряду із стійкими розбіжними негативними ознаками обовязково відображати малоінформативні збіги.

Заслухавши представників сторін та розглянувши клопотання представника відповідача про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, суд зазначає, що згідно п. 15.2 Роз'яснення, що містяться у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", повторною визнається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об'єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судові експертизі. Нові об'єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою.

Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам).

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин. У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Згідно з висновком судового експерта, виявлені розбіжні ознаки стійкі, виходять за межі варіаційності підписаного почерку ОСОБА_6 і достатні для категоричного негативного висновку.

За змістом ст.42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі і копія його надсилається сторонам.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У п.18 Постанови №4 від 23.03.2012р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» викладено правову позицію про те, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений експертом ОСОБА_7, суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.

Разом з тим, доводи відповідача щодо допущених експертом та судом порушень чинного законодавства в частині відібрання експериментальних взірців підписів та правильності і обєктивності складеного експертного висновку не можуть бути взяті до уваги з огляду на те, що відповідачем при наведенні зазначених порушень піддано вільному трактуванню вимоги Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (Наказ. Інструкція, Мінюст, від 08.10.1998, № 53/5 "Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень"), що полягає у наступному.

Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукопису під впливом будь-яких (природних, штучних) збиваючих факторів; у незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням почерку іншої особи; визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

ОСОБА_2 при проведенні такого завдання законодавством передбачено специфіку відібрання зразків підписів, їх дослідження, тощо.

Водночас, відповідачем після подання позивачем суду переліку питань, які ставляться перед експертом для дослідження, не подано суду своїх пропозицій щодо визначення таких неідентифікаційних завдань при дослідженні зразків підписів, які і не запропоновано суду свого переліку питань для експерта.

Відтак, суд звертає увагу, що висновок №4/163 від 19.08.2016р., складений за наслідками проведення судової експертизи не суперечить іншим матеріалам справи і не викликає у суду сумнівів щодо його правильності, відповідає вимогам, встановленим ст. 42 ГПК України, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи.

За заявою відповідача судом здійснювалась фіксація судового процесу із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81.1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 12.10.2016р. на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між ВАТ «ОСОБА_1 Аваль» в особі Закарпатської обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_1 Аваль» ( надалі - Іпотекодержатель) та Приватним Підприємством «Б.М.М.» (надалі - Іпотекодавець) було укладено іпотечний договір №014/02-2/098-2/2, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2 02 липня 2008р. та зареєстровано в реєстрі за №1529.

Відповідно до умов розділу І даного договору такий забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає з:

-генеральної кредитної угоди №42 від 29.03.2006р., додаткової угоди №1 про внесення змін до генеральної кредитної угоди №42 від 29.03.200бр. а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку дії даної Генеральної кредитної угоди, (далі Генеральна кредитна угода), укладена між іпотекодержателем та Позичальником, згідно з якою Позичальнику встановлюється загальний розмір позичкової заборгованості за наданими в рамках Генеральної кредитної угоди кредитами, що не повинен перевищувати суми еквівалентної 668500,00 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту, строком до 28.09.2017р. з відсотковою ставкою, що визначається кожним додатково укладеним кредитним договором;

-кредитного договору №014/02-2/096-ІІ від 29.03.2006р. а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитної договору, (далі кредитний договір) укладеного між іпотекодержателем та Позичальником, за умовами якого Позичальник зобов'язаний до 28 березня 2013р. (двадцять восьмого березня дві тисячі тринадцятого року) повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 195000,00 дол. США сплатити проценти за користування ним у розмірі 13.5% відсотків річних, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених Генеральною кредитною угодою та даним кредитним договором;

-кредитного договору №010/02-7/351-М від 18 вересня 2007р. а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитної договору (далі кредитний договір) укладеного між іпотекодержателем та Позичальником, за умовами якого Позичальник зобовязаний до 17 вересня 2017 р. (сімнадцятого вересня дві тисячі сімнадцятого року) повернути Іпотекодержателю кредит у розмірі 500 000,00 дол. США, сплатити проценти за користування ним у розмірі 12,5% відсотків річних, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках передбачених Генеральною кредитною угодою та даним кредитним договором.

У відповідності до даного Договору Іпотекодержатель має право у випадках невиконання Позичальником своїх зобов'язань за Генеральною кредитною угодою та\або кредитними договорами, укладеними в раках Генеральної кредитної угоди, отримати задоволення за рахунок заставленого майна.

Предметом іпотеки за вищезгаданим договором є:

- нерухоме майно: будівля, що складається з літ. А', літ А", літ А"", загальною площею 606,4 кв.м., що розташована за адресою: Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Л.Толстого, 10 та належить Іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 03.01.2002р. на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради №231 від 26.12.2001р.

Даний іпотечний договір був підписаний з боку Іпотекодержателя, першим заступником директора з питань корпоративного, малого та середнього бізнесу ОСОБА_8, який діяв на підставі Положення про дирекцію та довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 від 11.12.2006р. та зареєстрованої в реєстрі за №4509 та в особі заступника директора з питань роботи з приватними клієнтами начальника управління роздрібного бізнесу Закарпатської обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_1 Аваль» ОСОБА_10, який діє на підставі Статуту банку, Положення про дирекцію, довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 від 21.12.2006р. та зареєстрованої в реєстрі за №4662; з боку Іпотекодавця - іпотечний договір був підписаний директором ОСОБА_5, яка діяла, як зазначено в іпотечному договорі, на підставі статуту ПП «Б.М.М.» зареєстрованого міськвиконкомом Ужгородської міської ради від 23.11.2001р. за №04053699100010879.

Позивач заперечує правомірність укладення даного договору іпотеки та його відповідності вимогам чинного законодавства і умовам Статуту підприємства, оскільки директором підприємства підписано даний договір з перевищенням наданих їй повноважень, що призвело до незаконного вибуття майна підприємства з його власності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно абзацу 1 ч.І ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Згідно ч.3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

У відповідності до статуту Приватного підприємства «Б.М.М.» органами управління підприємством є власник підприємства та директор. Згідно з пунктом 5.3 Статуту одноособовим виконавчим органом підприємства є директор, який призначається власником. Директор підприємства здійснює керівництво поточною діяльністю підприємства у відповідності з рішеннями власника згідно цього Статуту, укладеного трудового договору та у відповідності до вимог чинного законодавства

Крім того, пунктом ж) ст. 5.2.1. статуту зазначено, що до виключної компетенції власника підприємства належить надання попередньої письмової згоди на укладення будь-яких договорів (контрактів) та на проведення банківських операцій на суму, що перевищує еквівалент 200 дол. США.

Тобто, на укладення договору іпотеки, сума забезпечення вимог якого значно перевищує еквівалент 200 дол. США, директору підприємства потрібна була письмова згода (рішення) власника на укладення та підписання договору іпотеки на визначених в ньому умовах.

У підтвердження наявності повноважень директора на укладання спірного договору іпотеки до матеріалів справи було приєднано наказ №45 від 23.05.2005 року про призначення директором підприємства Б,М.М. ОСОБА_5 з 23.05.2005 року, підписану засновником приватного підприємства Б.М.М. ОСОБА_6; контракт на управління підприємством від 23.05.2005 року за підписами вищого органу підприємства ОСОБА_6 та керівником ОСОБА_5; рішення власника ПП Б,М.М. ОСОБА_6 від 26.06.2008 року про надання згоди на іпотеку майна, що належить ПП Б,М.М. за підписом власника ПП Б,М.М., яким надано повноваження директору ОСОБА_5 на підписання такого договору в забезпечення зобов'язань кредитів в ВАТ ОСОБА_1 Аваль.

Згідно з пунктом 3.1 трудового договору керівник розвязує самостійно усі питання діяльності підприємства, за винятком питань, що за Статутом підприємства належать до відання Вищого органу (власника).

В свою чергу, як вбачається з умов оспорюваного договору, такий підписаний від імені ПП «Б.М.М.» директором підприємства, що діє на підставі Статуту. Водночас, умовами даного договору не відзначено, що для його укладення згідно рішення власника ПП Б,М.М. ОСОБА_6 від 26.06.2008 року надано повноваження директору ОСОБА_5 на підписання договору іпотеки в забезпечення зобов'язань кредитів в ВАТ ОСОБА_1 Аваль, а також про про надання згоди на передачу іпотеку майна, що належить ПП Б,М.М. за підписом власника ПП Б.М.М..

Згідно з Висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №4/163 від 19.08.2016 встановлено, що підпис біля напису «Власник ПП «Б.М.М.» ОСОБА_6М.» у рішенні власника ПП «Б.М.М.» від 26.06.2008р. виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою.

Відтак, укладений директором підприємства договір іпотеки суперечить п. ж) ст.5.2.1, та 5.3.2 статуту ПП Б.М.М.

Відповідно до ч.1 ст. 58 закону України Про господарські товариства, ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України, вищим органом управління підприємства є його власник (власники, збори власників). До виключної компетенції власника (зборів власників) приватного підприємства зазвичай відноситься: визначення основних напрямів діяльності підприємства, затвердження планів та звітів по їх виконанню; внесення змін і доповнень до статуту підприємства; встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів, затвердження звітів про фінансово-господарську діяльність підприємства; створення, реорганізація та ліквідація філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів; прийняття рішення про ліквідацію, реорганізацію приватного підприємства.

Положення ч.1 ст.98 Цивільного кодексу України передбачає право загальних зборів приймати рішення у всіх питаннях діяльності товариства, у тому числі і тих, що віднесені до компетенції інших органів.

Відповідно до Контракту про повноваження директора ПП Б.М.М. директор в межах наданих йому повноважень: розпоряджається будь-яким майном підприємства з врахуванням обмежень встановлених учасником підприємства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частини перша та друга статті 203 ЦК України).

У абзаці другому частини третьої статті 92 ЦК України зазначено, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з частиною першою статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому, припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Умови договору іпотеки свідчать про те, що вимоги Статуту ПП «Б.М.М.» повинні були б бути доведені відповідачу у справі на момент укладення оспорюваного правочину, а відтак, підтверджують обізнаність відповідача про укладення такої угоди з порушенням вимог чинного законодавства з перевищенням керівника ПП «Б.М.М.» повноважень на його укладення.

У своїх письмових запереченнях на позовну заяву відповідач посилається на схвалення позивачем спірного договору іпотеки.

На думку відповідача, спірний договір іпотеки «схвалений» відповідачем, що полягає у проведенні страхування іпотечного майна та рішень власника ПП «Б.М.М.» від 27.08.2009р, 06.12.2010р, 15.09.2011р та заяви від 06.12.2010р, а тому не може бути визнаний недійсним з підстав, викладених у позовній заяві.

Водночас, відповідач ПАТ «ОСОБА_11 Аваль» у своїх запереченнях не враховував положень пункту 3.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», згідно якого наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Правовий аналіз положень статті 241 Цивільного кодексу України, а також вищевказаного пункту 3.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 свідчить про те, що дії особи можуть визнані схваленням правочину лише за умови, що вони виражались у формі відповідного письмового звернення такої юридичної особи до другої сторони правочину (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо), яке свідчить про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Тобто, не будь - який письмовий лист юридичної особи до другої сторони правочину може свідчити про схвалення правочину, а лише такий, що свідчить прийняття його до виконання, здійснення платежу, підписання товаророзпорядчий документів і т.ін.

Водночас, посилання відповідача на вищенаведені документи, як на підставу подальшого схвалення спірного правочину суд сприймає критично, оскільки подані відповідачем рішення власника ПП «Б.М.М.» від 27.08.2009р, 06.12.2010р, 15.09.2011р неодноразово були предметом ухвал суду про їх витребування в оригіналі для забезпечення можливості проведення відповідної почеркознавчої експертизи на встановлення предмету їх підписання повноважною особою. При цьому відповідач вказував на неможливість їх подання суду та незначимість таких з огляду на заявлені позовні вимоги.

Що стосується здійснення страхування предмету іпотеки, а відтак, схвалення договору іпотеки, суд вважає за необхідне відзначити, що норма статті 241 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач, може бути застосована лише у випадку, якщо підставою для недійсності правочину є його укладення з перевищенням повноважень.

Водночас, норма ст. 241 ЦК України не підлягає застосуванню, якщо підставою для недійсності правочину є також обставина укладення правочину за відсутності волевиявлення ПП «Б.М.М.», як суб'єкта права, на укладення договору іпотеки.

Відсутність волі ПП «Б.М.М.» на укладення договору іпотеки є підставою для визнання договору іпотеки недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. З ст. 203 ЦК України, до якої норма ст. 241 ЦК України, на яку посилається ОСОБА_11, правового відношення не має.

Заперечення АТ «ОСОБА_1 Аваль» про пропуск позивачем строку позовної давності по вимогам про визнання недійсним договору іпотеки №014/02-2/096-Z/2 від 02.07.2008р. є необґрунтованими та безпідставними, оскільки як зазначав позивач у своїй позовній заяві, про наявність оспорюваного договору іпотеки ПП «Б.М.М.» довідалось лише у березні 2016, коли колишнім власником було повідомлено про те, що ним як засновником відповідних рішень щодо укладання та підписання договору іпотеки та передачі нерухомого майна в іпотеку не приймались, а тому позовну заяву пред'явлено ПП «Б.М.М.» в межах законодавчо встановленого строку позовної давності.

Необізнаність позивача із оспорюваним договором іпотеки та відсутність об'єктивної можливості для його оскарження в суді до березня 2016р. підтверджується висновком експерта Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ОСОБА_7 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №4/163 від 19.08.2016.

Тобто, позов про визнання договору іпотеки недійсним не заявлений раніше з тих підстав, що позивачу, який як суб'єкт права на укладення спірного договору іпотеки ніколи не надавав, про існування договору іпотеки до березня 2016 року взагалі не було відомо, що практично унеможливлювало його оскарження в суді.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст, 267 ЦК України),

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на вищенаведене, клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог задоволенню не підлягає.

Також не підлягає задоволенню клопотання відповідача про застосування судом наслідків недійсності іпотечного договору у вигляді накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки, за заявою Банку (кредитодавця) шляхом винесення ухвали в порядку частини 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Приписами частини 5 статті 1057-1 Цивільного кодексу України (в редакції від 04.11.2012р.) передбачено, що визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави.

Відповідно до ст. 86 ГПК України ухвала господарського суду, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься також щодо накладення арешту на майно або зняття з нього арешту у разі визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, спірне майно передано в іпотеку (заставу) не позичальником, а майновим поручителем; до того ж, судом встановлено, що укладення правочину відбулось за відсутності волевиявлення ПП «Б.М.М.», як суб'єкта права, на укладення договору іпотеки (Постанова ВГСУ 05 серпня 2015 року Справа № 918/147/15).

При цьому, суд звертає увагу на те, що накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки, не є наслідком недійсності правочину в розумінні статті 216 Цивільного кодексу України, оскільки відповідних змін чи доповнень до вказаної статті не внесено, тобто перелік наслідків недійсності правочину не розширено.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється, зокрема, у разі визнання іпотечного договору недійсним.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

А тому, продовження утримання під обтяженням майна Позивача, обмежує вільне розпорядження ним, чим порушує його гарантовані права та інтереси його як власника, а тому такі обтяження підлягають скасуванню

Таким чином, відсутні будь-які правові підстави для подальшого утримання під обтяженням майна, що було незаконно передано в іпотеку, у звязку з чим вимоги про зняття заборони відчуження спірного нерухомого майна та вилучення записів про накладення заборони та іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом проведення державної реєстрації припинення відповідних заборон та іпотеки підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про визнання недійсним іпотечного договору №014/02-2/096-Z/2 від 02.07.2008р. з моменту його укладення та проведення державної реєстрації припинення іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрацію припинення обтяження речового права на нерухоме майно обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 31, 32-34, 42,43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати недійсним іпотечний договір №014/02-2/096-Z/2 від 02.07.2008р. укладений між ВАТ ОСОБА_1 Аваль, м. Київ в особі Закарпатської обласної дирекції та приватним підприємством Б.М.М., посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за №1529 з моменту його укладення.

3.Вилучити записи про накладення заборони та іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, шляхом проведення державної реєстрації припинення іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрацію припинення обтяження речового права на нерухоме майно, а саме: будівлі, що складається з літ. А', літ. А'', літ. А''' загальною площею 606,4кв.м. та належить приватному підприємству «Б.М.М.» на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 03.01.2002р. на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради №231 від 26.12.2001р., внесених в реєстр за іпотечним договором від 02.07.2008р. укладеного між ВАТ ОСОБА_1 Аваль, м. Київ в особі Закарпатської обласної дирекції та приватним підприємством Б.М.М., посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за №1529.

4.У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль, м. Київ про застосування наслідків недійсності правочину в порядку ст. 1057-1 Цивільного кодексу України відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 21.10.2016р.

Суддя О.Ф. Ремецькі