Рішення № 62175149, 11.10.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр-т Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.10.2016 Справа № 905/2009/16

Господарський суд Донецької області у складі

головуючого судді Сажневої М.В., суддів Ніколаєвої Л.В., Огороднік Д.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1доПриватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат іменні Ілліча»простягнення 283 862,71 грн

за участю представників:

від позивачаОСОБА_2 - представник за довіреністювід відповідачане з'явилисьОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат іменні Ілліча», яке станом на час розгляду справи перейменовано на Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат іменні Ілліча», про стягнення основного боргу у розмірі 254073,52 грн, 3% річних у розмірі 4828,12 грн та інфляційних втрат у розмірі 24961,07грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем несвоєчасно виконано грошове зобов'язання зі сплати заборгованості за поставлений товар, яку було стягнуто постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі №905/2373/15. У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за прострочення оплати за товар, що поставлявся на виконання Специфікації №7 від 22.09.2014, за період з 05.09.2015 по 22.01.2016 у сумі 643,96 грн (3% річних) та за період з 27.12.2014 по 22.01.2016 у сумі 24961,07 грн (інфляційні втрати), а також за товар, що поставлявся на виконання Специфікації №8 від 24.10.2014, за період з 05.09.2015 по 12.05.2016 у сумі 4184,16 грн (3% річних). Крім того, позивач вказує, що умовами Специфікації №8 від 24.10.2014 встановлено ціну товару з прив'язкою до долара США, тому, оскільки відповідач несвоєчасно здійснив оплату поставленого позивачем товару та не оплатив курсову різницю на ціну поставленого товару, яку має сплатити, позивач просить стягнути з відповідача основний борг з урахуванням курсової різниці згідно з п. 8 Специфікації №8 від 24.10.2014 у розмірі 254073,52 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує та просить суд припинити провадження по справі в частині стягнення основного боргу з урахуванням курсової різниці або відмовити в цій частині у позові. Відповідач вважає, що ні Договором, ні Специфікацією №8 до нього не було визначено грошового еквіваленту спірного зобов'язання в іноземній валюті. Крім того, відповідач вказує, що позивачем при розрахунку 3% річних неправомірно включено до періоду прострочення дату оплати, а тому відповідачем здійснено контррозрахунок 3% річних на заборгованість за період з 05.09.2015 по 21.01.2016.

Також 09.08.2016 до суду від відповідача надійшов контррозрахунок інфляційних втрат по Специфікації №7, згідно якого сума інфляційних втрат становить 24239,25 грн за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.

У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив про те, що Публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат іменні Ілліча» змінило назву на Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат іменні Ілліча», та відповідно до загальних положень статуту товариства є правонаступником у повному обсязі прав, майна та обов'язків та відповідає за зобов'язання, які виникли за договором, на підтвердження чого надав статутні документи.

Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Як зазначено в п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Отже, станом на час розгляду справи найменування відповідача - Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат іменні Ілліча», що враховано судом при розгляді справи.

Представники відповідача в судове засідання, призначене 11.10.2016, не з'явились, про причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи відповідач був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу з урахуванням курсової різниці у сумі 254073,52 грн, оскільки спір про стягнення основної заборгованості та курсової різниці вирішений відповідно до постанови Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі №905/2373/15.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, в судовому засіданні 11.10.2016 суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про припинення провадження у справі задоволенню не підлягає, оскільки підстави позову та предмет спору у справі № 905/2373/15 та справі №905/2009/16 є різними.

Як вбачається з постанови Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2016, в межах справи №905/2373/15 розглядались позовні вимоги про стягнення курсової різниці у розмірі 142158,09 грн, у задоволенні яких судом було відмовлено, оскільки обумовлене договором коригування пов'язане з датою оплати, яка на день розгляду справи №905/2373/15 не відбулась. При цьому сторони визначили в п. 5.3 Договору, що датою оплати ресурсів вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. В той час, як в межах даної справи позивачем заявлено вимогу про стягнення курсової різниці у сумі 254073,52 грн, розрахованої згідно з умовами Договору станом на 12.05.2016, оскільки 13.05.2016 відповідачем було здійснено оплату за товар.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

30.04.2014 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат іменні Ілліча», яке змінило тип товариства на приватне та на даний час є Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат іменні Ілліча», (покупець, відповідач) підписано договір №1186 на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали товари (далі - ресурси, товар) на умовах передбачених даним Договором.

Сторонами підписані та скріплені печатками Специфікації №7 від 22.09.2014 та №8 від 24.10.2014 до Договору, в яких сторони погодили найменування, кількість, ціну та загальну вартість товару, вимоги до ресурсів які поставляються, строк поставки, строк оплати, вантажовідправника ресурсів, дату поставки.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.11.2015 у справі №905/2373/15 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму основного боргу 55963,00 грн, пеню в розмірі 4001,74 грн, 3% річних в розмірі 1159,12 грн, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 916,86 грн. В решті позовних вимог в частині стягнення основного боргу 203112,00 грн, курсової різниці в розмірі 142158,09 грн, пені в розмірі 14523,90 грн, 3% річних в розмірі 4340,48 грн відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі №905/2373/15 рішення скасовано частково та резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: «Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму основного боргу 259075,00 грн, пеню в розмірі 18525,64 грн, 3% річних в розмірі 5499,60 грн та судовий збір у розмірі 4246,50 грн».

У постанові Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2016 судом встановлено наступне.

На виконання умов договору по специфікації № 7 від 22.09.2014 за видатковими накладними №1 від 01.10.2014 на суму 28548,00 грн, №3 від 01.10.2014 на суму 47415,00 грн та по специфікації №8 від 24.10.2014 за видатковою накладною №7 від 24.10.2014 на суму 203112,00 грн позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на підставі довіреностей №3279 від 30.09.2014 та №3577 від 24.10.2014.

З урахуванням умов оплати відповідно до специфікації №7 за видатковими накладними №1 від 01.10.2014 та №3 від 01.10.2014 відповідач повинен був оплатити товар до 21.10.2014 включно.

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару за рахунком №1 від 01.10.2014 (Специфікація №7 від 22.09.2014) в сумі 20000,00грн, а тому за висновком суду позовні вимоги про стягнення суми боргу за Специфікацією №7 від 22.09.2014 у розмірі 55963,00 грн задоволено.

Позивач поставив відповідачу ресурси за видатковою накладною №7 від 21.10.2014 на суму 203112,00грн. З урахуванням умов оплати відповідно до специфікації №8 від 24.10.2014 за видатковою накладною №7 від 24.10.2014 відповідач повинен був оплатити товар до 21.11.2014 включно.

Донецьким апеляційним господарським судом встановлено, що позивач вправі вимагати оплати суми поставленого товару за рахунком №7 від 27.10.2014 (Специфікація №8 від 24.10.2014) у розмірі 203112,00 грн та задоволено в цій частині позовні вимоги.

Зазначеним судовим рішенням встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати заборгованості за отриманий товар за Специфікацією №7 від 22.09.2014 у розмірі 55963,00 грн та Специфікацією №8 від 24.10.2014 у розмірі 203112,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.20150 у справі №905/2373/15 набрала законної сили та є чинною.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Посилаючись на наявність у відповідача простроченого грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за прострочення оплати за товар, що поставлявся на виконання Специфікації №7 від 22.09.2014, нараховані за період з 05.09.2015 по 22.01.2016 у розмірі 643,96 грн, 3% річних за прострочення оплати за товар, що поставлявся на виконання Специфікації №8 від 24.10.2014, нараховані за період з 05.09.2015 по 12.05.2016 у розмірі 4184,16 грн, інфляційні втрати за прострочення оплати за товар, що поставлявся на виконання Специфікації №7 від 22.09.2014, нараховані за період з 27.12.2014 по 22.01.2016 у розмірі 24961,07 грн.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 Господарського кодексу України, ст.ст. 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, зокрема, за ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як випливає з приписів ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобов'язання.

Нарахування 3% річних та інфляційних втрат є способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у отриманні компенсації від боржника за користування утримуваних ним грошовими коштами, належними до сплати.

Прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання (несвоєчасне виконання) ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 та від 20.01.2011.

Після прийняття судового рішення у справі №905/2373/15 про стягнення заборгованості у розмірі 259075,00 грн грошове зобов'язання боржника (відповідача) в частині сплати основного боргу по Специфікації №7 в сумі 55963,00 грн припинилось 22.01.2016, у зв'язку з фактичною сплатою боржником вказаної суми боргу (належним чином засвідчена копія банківської виписки міститься в матеріалах справи), а грошове зобов'язання боржника (відповідача) в частині сплати основного боргу у розмірі 203112,00грн по Специфікації №8 від 24.10.2014 припинилось 13.05.2016, у зв'язку з фактичною сплатою боржником вказаної суми боргу (належним чином засвідчена копія банківської виписки міститься в матеріалах справи). А відтак позивач має право на нарахування передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України відсотків річних та інфляційних втрат до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання боржником.

Наявність судових рішень про стягнення боргу та передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України грошових сум за інші періоди невиконання боржником зобов'язання і відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями за відсутністю реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільно чи примусово) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін. Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.10.2010 у справі № 20/242.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що оскільки основна заборгованість за Договором №1186 на придбання сировино, паливно-енергетичних або матеріально технічних ресурсів від 30.04.2014, яку було стягнуто рішенням господарського суду від 29.03.2016 у справі №905/2373/15, остаточно була сплачена відповідачем 22.01.2016 (по Специфікації №7) та 13.05.2016 (по Специфікації №8), то позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу у розмірі 55963,00 грн за товар, що поставлявся на виконання Специфікації №7, та про стягнення 3% річних, нарахованих на суму основного боргу у розмірі 203112,00 грн за товар, що поставлявся на виконання Специфікації №8 є правомірними.

Однак, перевіривши розрахунок 3% річних, нарахованих на заборгованість у сумі 55963,00 грн по Специфікації №7, здійснений позивачем за період з 05.09.2015 по 22.01.2016, суд визнає його невірним, оскільки в кількість днів прострочення позивачем включено дату оплати (22.01.2016) та не враховано, що в 2016 році 366 днів.

За здійсненим судом перерахунком 3% річних по Специфікації №7, з урахуванням вищенаведеного, розмір 3% річних по вказаній сумі заборгованості становить 639,09 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення 3% річних по Специфікації №7 задоволенню не підлягають, у зв'язку їх з безпідставністю.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок 3% річних нарахованих на заборгованість у сумі 203112,00 грн по Специфікації №8 за період з 05.09.2015 по 12.05.2016 та встановлено, що він є вірним, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню за розрахунком позивача у розмірі 4184,16 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість у сумі 55963,00 грн за період з січня 2015 року по січень 2016 року по Специфікації №7, суд визнає його вірним.

Наданий відповідачем контррозрахунок інфляційних втрат судом не приймається, оскільки такий розрахунок здійснено відповідачем без урахування січня 2016 року.

Рекомендаціями Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

В даному випадку заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 55963,00 грн була сплачена лише 22.01.2016, тобто в січні 2016 року існувала більше ніж 15 календарних днів, а тому позивачем правомірно здійснено розрахунок інфляційних втрат з урахуванням січня 2016 року.

Враховуючи викладене позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню за розрахунком позивача у сумі 24961,07 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача борг з урахуванням курсової різниці згідно з п. 8 Специфікації №8 від 24.10.2014 у розмірі 254073,52 грн.

У відповідності з п. 4.1 Договору поставка ресурсів здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, вказані в Специфікаціях.

Відповідно до Специфікації №8 від 24.10.2010 вартість ресурсів, що поставляються за даною Специфікацією становить 698061,84 грн з ПДВ.

У п. 8 Специфікації №8 від 24.10.2014 сторонами погоджено додаткові умови: ціна актуальна з урахуванням заявленої в ПДО кількості виробів і зафіксована при курсі НБУ 1 дол. США = 12,95072. У разі зміни курсу більш ніж на 3%, ціна та загальна вартість неоплаченого товару підлягає пропорційній зміні і здійснюється за курсом, який діяв на 00:00 години дня, що передує дню оплати.

Частиною 1 статті 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Вказаними нормами надано можливість визначення сторонами у зобов'язанні грошового еквівалента в іноземній валюті, а також можливість узгодження сторонами порядку визначення суми, що підлягає сплаті в такому випадку.

Як зазначено у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі №3-141гс11 положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що сторони в Договорі та Специфікації №8 до нього, яка є невід'ємною частиною Договору, встановили ціну товару у національній валюті - гривні та визначили доларовий еквівалент ціни товару: з прив'язкою до курсу долара США, встановленого НБУ, який діяв на момент узгодження ціни товару та який зазначено специфікації. При цьому, у разі зміни курсу долара, встановленого НБУ, більш ніж на 3%, ціна та загальна вартість неоплаченого товару підлягає пропорційній зміні і здійснюється за курсом, який діяв на 00:00 години дня, що передує дню оплати.

Крім того, сторони при визначенні доларового еквіваленту вартості неоплаченого товару погодили керуватися саме курсом НБУ, що відповідає положенням ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якими сторонам надано можливість самостійно встановлювати в договорі порядок визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, а також відповідає принципу свободи договору.

Таким чином, сторонами в Договорі та Специфікації №8 від 24.10.2014 до Договору у належній формі досягнуто згоди щодо необхідності коригування ціни (вартості) неоплаченого товару залежно від курсу долара США до гривні та визначено порядок визначення ціни товару, що, не суперечить чинному законодавству та відповідає принципу свободи договору та судовій практиці.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Вищого господарського суду від 16.03.2016 по справі №922/1056/15 та від 24.05.2016 по справі №910/17101/15.

У зв'язку з викладеним, судом відхиляється посилання відповідача на те, що ні Договором, ні Специфікацією №8 до нього не було визначено грошового еквіваленту спірного зобов'язання в іноземній валюті, та на те, що сторонами не було укладено додаткової угоди про зміну ціни договору.

Крім того, в силу положень ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

У п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 вказано, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявник мав щонайменше «законні сподівання» на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривні, і це сподівання може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини також констатував, що дії управління юстиції можна розцінити як такі, що звели нанівець «законні сподівання» заявника за договором і позбавили його, зокрема, умови, на яку він погодився під час укладання договору.

З урахуванням вищенаведеного, позивач отримав право на одержання оплати за поставлений товар у відповідності з п. 8 Специфікації №8 від 24.10.2015, оскільки курс гривні до долара США на дату оплати збільшився більше, ніж на 3%, а у відповідача виник обов'язок сплатити суму боргу з урахуванням курсової різниці у день здійснення відповідної оплати.

Як вбачається з розрахунку суми основного боргу, на підставі п. 8 Специфікації №8 від 24.10.2015 на суму здійсненої відповідачем оплати товару позивачем нараховано суму збільшеної заборгованості з урахуванням зміни офіційного курсу НБУ гривні до долара США більше ніж на 3% на дату оплати, у розмірі 254073,52 грн.

Перевіривши даний розрахунок, суд визнає його невірним, у зв'язку з наявністю арифметичних помилок.

Так, станом на 12.05.2016 (оскільки загальна вартість несплаченого товару підлягає пропорційній зміні і здійснюється за курсом, чинним на 00:00 години дня, що передує дню оплати) вартість 1 дол. США за офіційним курсом НБУ становила 25,325663 грн.

Розрахунок суми основної заборгованості з урахуванням зміни офіційного курсу НБУ гривні до долара США на здійснену 13.05.2016 оплату в сумі 203112,00 грн: (25,325663/12,95072) х 203112,00 грн = 397193,83.

Курсова різниця в даному випадку становить 194081,83 грн (397193,83 грн - 203112,00 грн).

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення суми збільшеної основної заборгованості, у зв'язку зі зміною офіційного курсу НБУ гривні до долара США станом на день оплати, підлягають частковому задоволенню у розмірі 194081,83 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення суми збільшеної основної заборгованості задоволенню не підлягають, у зв'язку їх з безпідставністю.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат іменні Ілліча» (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, 1, ідентифікаційний код 00191129) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (87517, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість у розмірі 194081 (сто дев'яносто чотири тисячі вісімдесят одна) грн 83 коп., 3% річних у розмірі 4823 (чотири тисячі вісімсот двадцять три) грн 25 коп., інфляційні втрати у розмірі 24961 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот шістдесят одна) грн 07 коп. та судовий збір у розмірі 3357 (три тисячі триста п'ятдесят сім) грн 81 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 17.10.2016

Головуючий суддя М.В. Сажнева

Суддя Л.В. Ніколаєва

Суддя Д.М. Огороднік