Постанова № 62170982, 17.10.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2016 року № 813/6318/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

судді Сасевича О.М.,

судді Гулика А.Г.

при секретарі Олійник Ю.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому з¬асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, зобовязання до вчинення дій, -

Встановив:

Позивач звернувся в суд з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Міністерства внутрішніх справ України та з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправними та скасувати наказ (по особовому складу) Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 06.11.2015 року №850 о/с в частині звільнення у запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 слідчого слідчого віддлення Сколівського районного відділу ГУ МВСУ;

- поновити капітана міліції ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення Сколівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 07 листопада 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Головного управління МВС України у Львівській області її було звільнено з органів внутрішніх справ з підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) у зв'язку зі створенням Національної поліції та ліквідацією територіальних органів МВС, а відбулось таке звільнення коли вона, знаходилась у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Додатково зазначає, позивач вважає своє звільнення протиправним, оскільки за змістом пунктів 9 та 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" звільнення з роботи працівників міліції через скорочення штатів можливе лише при відмові від проходження служби в поліції. Позивач стверджує, що не відмовлялася від проходження служби у поліції, натомість мала бажання продовжити службу в ГУ НП у Львівській області. Водночас, при звільненні з роботи через скорочення штатів відповідачами не було надано можливості подальшого проходження служби в поліції. З наведених підстав просить позов задовольнити.

Представник відповідачів позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що у визначений пунктом 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" порядку позивач був повідомлений про наступне вивільнення, разом з тим, впродовж трьохмісячного терміну з дня опублікування Закону України "Про національну поліцію" не подав будь-яких заяв, клопотань, рапортів про бажання працювати у поліції, як то передбачено пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону. Тому, враховуючи, що від позивача не надходило рапорту про його звільнення у зв'язку з переведенням на роботу в інше міністерство, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, ГУ МВС України у Львівській області правомірно винесено наказ від 06.11.2015 року № 798 о/с про звільнення позивача на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідачів у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що позивач з грудня 2005 року працювала в Сколівському РВ ГУМВС України у Львівській області, а з 26.06.2006 року наказом №216 по особовому складі призначена на посаду слідчого СВ Сколівського РВ ГУМВС України у Львівській області.

Згідно наказу №59 о/с від 08.07.2014 року з 01.07.2014 року по 25.04.2017 року позивач надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 року № 847 о/с По особовому складу відповідно пунктів 9 та 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п. 64 г /через скорочення штатів/ капітана міліції ОСОБА_1 /М-065797/, з посади слідчого, СВ Сколівського РВ ГУМВС України у Львівській області з 07 листопада 2015 року.

Однак, вважаючи зазначений наказ протиправним, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про міліцію" ( чинний на час звільнення позивача - надалі Закон), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 ( надалі - Положення).

Частиною 1 татті 5 Закону передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Пунктом 17 Положення № 114-1991 передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до пп "г" п. 64 Положення № 114-1991 встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Судом встановлено, що позивач, маючи на час звільнення звання капітан міліції, відносився до середнього начальницького складу ( п.2 Положення № 114-1991).

Згідно ч. 7 ст. 9 КАСУ у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.

Крім того, стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07.11.2015 року, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи і загальні засади права.

Крім того, на час виникнення спірних правовідносин суд керується саме нормами Положення.

Так п. 10 Положення № 114-1991, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

ОСОБА_3 України передбачають гарантії для даної категорії осіб. Так згідно ч. 3 ст. 184 ОСОБА_3 України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто відповідачем були порушені права позивача, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, якою встановлена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Крім того, законодавством про працю врегульовано трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст. 3 ОСОБА_3 України).

Відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку відбуття змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За наявності даних обставин розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням передбаченого статтею 49-2 ОСОБА_3 України порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право й перевага перед іншими у залишенні на роботі.

При цьому, звільнення за п.1 ст. 40 ОСОБА_3 України може мати місце, згідно до роз'яснень пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9, якщо дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, за наявності доказів щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника без його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд критично оцінює складений відповідачем акт від 06.11.2015 року про попередження позивача про наступне вивільнення та відмову позивача від приступання до виконання обовязків, оскільки з такого не можливо дійсно встановити предмет телефонної розмови, як і неможливо взагалі підтвердити факт такої.

Поруч з тим, суд зазначає, що значимим моментом спірних правовідносин є з'ясування обставин щодо ліквідації Сколівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, як юридичної особи публічного права та додержання таким процедури звільнення позивача.

16.09.2015 року постановою Кабінету Міністрів України №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" було утворено Головне управління Національної поліції у Львівській області та постановлено ліквідувати територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, зокрема ті, що діяли на території Львівської області.

Відповідно до пункту 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного Кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Частиною 2 статті 104 Цивільного Кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ч. 3 ст. 105 Цивільного Кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Відповідач суду не представив відомостей з ЄДРПОУ, що на момент розгляду справи Сколівський РВ ГУ МВСУ є ліквідованим.

Суд вказує, що Сколівський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області є органом міністерства внутрішніх справ України.

Дані функції після ліквідації Сколівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, будуть виконувати інші підрозділи Міністерства внутрішніх справ України.

А тому, відповідно до вимог чинного законодавства України після скорочення посад, обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом призначення на посади відповідного фаху, а оскільки позивач проходить службу в органах внутрішніх справ, то його обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом переводу для подальшого проходження служби в інші органи внутрішніх справ України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивача звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому є достатні підстави скасування наказу та для поновлення позивача на посаді.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого СВ Сколівського РВ ГУМВС України у Львівській області з 07.11.2015 року допустити до негайного виконання.

Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 24, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

Постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати наказ (по особовому складу) Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 06.11.2015 №850 о/с в частині звільнення у запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 слідчого слідчого віддлення Сколівського районного відділу ГУ МВСУ.

Поновити капітана міліції ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення Сколівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 07 листопада 2015.

Постанова суду в частині поновлення на посаді підлягає до негайного виконання.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний 21.10.2016 року.

Головуючий суддя Р.М. Брильовський

Суддя О.М. Сасевич

Суддя А.Г. Гулик