Ухвала суду № 62167099, 18.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 750/7215/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Супрун О.П. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю позивача - ОСОБА_2, представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду міста Чернігова з позовом до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про визнання протиправними дій щодо відмови в наданні щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату, житлово-комунальних послуг; зобов'язання здійснити нарахування та продовжити виплату ОСОБА_2 щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату, житлово-комунальних послуг, відповідно до заяви від 21.01.2016; стягнення з відповідача моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.; стягнення з управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові витрати на правову допомогу в розмірі 3 500 грн.

Постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 серпня 2016 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради щодо відмови ОСОБА_2 в наданні щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за його заявою від 21.01.2016 про поновлення виплати зазначеної допомоги. Зобов'язано УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради здійснити нарахування - подовжити виплату ОСОБА_2 щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до його заяви від 21.01.2016 про поновлення виплати зазначеної допомоги. Стягнуто з УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради на користь ОСОБА_2 500 грн. у відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради на користь ОСОБА_2 1 500 грн. 00 коп. у відшкодування витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного судового рішення колегія суддів виходить з положень ч. 1 ст. 195 КАС України, згідно з яким суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки постанова Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 серпня 2016 року позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, колегія суддів суду апеляційної інстанції не знаходить підстав для перегляду зазначеного судового рішення в частині, яка не оскаржується апелянтом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2, згідно довідки УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради від 17.12.2014 № 7423690733, є особою, яка переміщується з тимчасово окупованої території України (АДРЕСА_1). Строк дії вказаної довідки продовжено до 17.06.2015, а з 21.01.2016 - безстроково, про що свідчать відповідні відмітки.

21 січня 2016 року позивач звернувся до УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради із заявою про продовження виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Проте, відповідачем було відмовлено позивачу в наданні вказаної допомоги переміщеним особам з посиланням при цьому на п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі-Закон № 1706-VII) встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частиною другої статті 4 цього Закону встановлено, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Згідно частини 1 статті 5 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 (далі - Порядок № 505), визначає механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад, з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Пунктом 1 статті 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24.12.2015 № 921-VIII (далі - Закон № 921- VIII) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-ІV.

Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону № 921-VIII доповнена частина 1 статті 4 Закону № 1706-VII, яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Крім того, підпунктом 6 пункту 2 Закону № 921- VIII частину другу статті 5 Закону № 1706-VII, відповідно до якої територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) був наділений повноваженнями проставляти у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання.

Отже, з часу набрання чинності Законом № 921-VIII, а саме з 13.01.2016, проставляння територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не передбачено законом, оскільки саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та надання адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

Такий висновок обумовлений ще й тим, що вносячи зміни Законом № 921- VIII, законодавець виключив пункт 5 частини 2 статті 9 Закону № 1706-VII, норма якого передбачала обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на шість місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.

Пунктом 2 розділу ІІ Перехідних положень Закону № 921-VIII визначено необхідність Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

На час відмови відповідача в наданні позивачу адресної грошової допомоги Кабінетом Міністрів України його нормативно-правові акти ще не були приведені у відповідність із внесеними до Закону змінами.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що посилання відповідача, як на підставу відмови у призначенні щомісячної адресної допомоги на відсутність відмітки територіального підрозділу Державної міграційної служби на зворотному боці довідки про взяття на облік, є таким, що не відповідає діючому законодавству, а тому рішення відповідача, згідно якого позивачу було відмовлено у призначенні адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, є незаконним.

Щодо задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 500 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди підлягає з'ясуванню факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У даному випадку, позивачем було доведено та надано суду відповідні докази завдання йому моральної шкоди. Так, в обґрунтування позовної вимоги про стягнення моральної шкоди ОСОБА_2 зазначав, що дії УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради, пов'язані з порушенням його прав на соціальну допомогу, спровокували психологічне напруження, стали причиною погіршення стану здоров'я та тривалого стаціонарного лікування, а також призвели до моральних і душевних страждань, наслідком яких стало погіршення його фізичного стану. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач є інвалідом ІІ групи. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 500 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 24 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.