Постанова № 62161893, 18.10.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2016 р. Справа № 916/1908/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання Г.Є. Бєлянкіній,

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність №468 від 05.07.2016;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність НВА459293 від 12.10.2016;

від третьої особи - завідуюча ОСОБА_3, витяг з наказу №43-к від 05.06.2012;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2016

у справі №916/1908/16

за позовом: Ананьївської міської ради

до відповідача: фізичної особи підприємця ОСОБА_4

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дошкільного закладу (ясла-садок) №4

про виселення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 у справі №916/1908/16 (суддя Л.В. Степанова) позовні вимоги задоволено повністю: виселено фізичну особу підприємця ОСОБА_4 (далі- ФОП ОСОБА_4М.) з частини нежитлового приміщення дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №4 м. Ананьїв, розташованого за адресою: 66400, Одеська область, м. Ананьїв, вул. Незалежності, 31.

Не погодившись з прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 у справі №916/1908/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а також на порушення судом норм матеріального права.

У судовому засіданні 18.10.2016 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав; представники позивача та третьої особи проти її задоволення висловили заперечення.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 статуту Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №4 вказаний навчальний заклад створений на підставі рішення Ананьївської міської ради від 12.05.1970, зареєстрований Ананьївською районною державною адміністрацією 19.10.1994 за №15261200000000033 та знаходиться за адресою: Одеська обл., Ананьївський район, м.Ананьїв, вулиця Незалежності, 31; засновник дошкільного навчального закладу - Ананьївська міська рада.

Ананьївська міська рада відповідно до свідоцтва про право власності серії СА№32204987 від 14.01.2015 є власником будівлі, розташованої в м.Ананьїв Ананьївського району Одеської області по вул. Незалежності, 31.

Рішеннями Виконавчого комітету Ананьївської міської ради:

-від 26.02.2004 №52 надано в оренду терміном на 10 років частину приміщення по вул. Незалежності, 31 гр. ОСОБА_4 для влаштування торгової точки; зобовязано ОСОБА_4 оформити технічну документацію на переобладнання у відділі містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрації;

-від 25.11.2004 №350 надано дозвіл на розміщення магазину по реалізації продовольчих та промислових товарів по вул. Незалежності, 31 гр. ОСОБА_4;

-від 30.04.2009 №57 продовжено термін оренди приміщення по вул. Незалежності, 31 ОСОБА_4 до 1 грудня 2049 р.

Із матеріалів справи також вбачається, що 01.12.2004 між Ананьївською міською радою («орендодавець») та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 («орендар») було укладено договір оренди нежитлових приміщень (далі договір від 01.12.2004), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення площею 53 кв.м, яке складається з двох кімнат з окремим входом, розташоване за адресою: м. Ананьїв, вул. Незалежності, буд. №31.

Згідно з пунктом 1.2 договору від 01.12.2004 орендодавець передає орендарю частину нежилого приміщення для використання при здійсненні підприємницької діяльності.

Положеннями пункту 7.1 договору від 01.12.2004 передбачено, що строк дії договору встановлюється з 1 грудня 2004р. по 1 грудня 2014р.; після закінчення строку дії договору, якщо жодна із сторін не наполягає на припиненні строку дії договору, договір автоматично набуває сили на послідуючий термін.

Доповненням від 30.04.2009 до договору від 01.12.2004 сторонами змінено пункт 7.1 договору та визначено, що строк дії договору встановлюється з 01.12.2004 по 01.12.2049.

В подальшому рішенням Ананьївської міської ради від 18.12.2015 №18-УІІ були скасовані рішення Виконавчого комітету Ананьївської міської ради від 25.11.2004 №350 «Про надання дозволу на розміщення торгівельної точки ОСОБА_4М.» та від 30.04.2009 №57 «Про надання дозволу на продовження терміну оренди приміщення по вул. Незалежності, 31»; доручено Виконкому Ананьївської міської ради здійснити заходи щодо приймання приміщення по вказаній вулиці та передати дошкільному навчальному закладу №4.

Враховуючи те, що вказане приміщення відповідачем звільнено не було, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що у відповідача відсутні правові підстави для знаходження у приміщеннях дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №4 м. Ананьїв.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з вказаним висновком місцевого суду з огляду на таке.

Відповідно до статей 793, 794 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на дату укладання договору від 01.12.2004, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з положеннями вказаних статтей Цивільного кодексу України в редакції, чинній на дату укладання сторонами доповнення до договору про продовження строку його дії від 30.04.2009) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Договір оренди частини приміщення від 01.12.2004 в первісній редакції укладено на 10 років, в редакції доповнень до нього від 30.04.2009 - строком на 45 років.

В порушення вказаних вище приписів Цивільного кодексу України договір від 01.12.2004 нотаріально не посвідчений та не пройшов державну реєстрацію.

Статтею 220 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В силу правил статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для зайняття відповідачем спірних нежитлових приміщень, оскільки нікчемний правочин не створює прав та обов'язків для сторін.

Доводи скаржника про те, що суд мав би визнати договір від 01.12.2004 дійсним на підставі частини другої статті 220 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки, по-перше, така зустрічна вимога відповідачем не заявлялась, по-друге, відповідно до позицій Верховного Суду України, що знайшли відображення у постанові Пленуму від 06.11.2009 №9, норма частини другої статті 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, так як момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією.

Крім того, колегією суддів апеляційної інстанції враховується наступне.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальній або колективній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

В силу частини п'ятої статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до пункту 2 розділу І Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоровя України 24.03.2016 №234 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 квітня 2016 р. за №563/28693, використання території, будівель, приміщень, споруд, обладнання дошкільних навчальних закладів іншими юридичними та фізичними особами з метою, що не пов`язана з навчально-виховним процесом та життєдіяльністю дітей, забороняється.

Аналогічну правову позицію щодо неможливості передання в оренду будь-якого приміщення навчального закладу не для освітніх цілей викладено у постановах Вищого господарського суду України від 14.11.2012 у справі №8/5025/2227/11, від 17.12.2014 у справі №923/591/14.

Твердження скаржника про те, що місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог, розглянувши питання про дійсність чи недійсність договору оренди, є помилковими, оскільки судом першої інстанції лише була надана правова оцінка обставинам, якими обгрунтовано позовні вимоги.

Вказане відповідає викладеному у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9, в якому зазначено, що якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Посилання апелянта на те, що Господарський суд Одеської області неправомірно поклав судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви на відповідача до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки в силу вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував договір від 01.12.2004, встановив відсутність його правових наслідків; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України у звязку із чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм матеріального права при прийнятті рішення від 13.09.2016 не знайшли свого підтвердження, у звязку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2016 у справі №916/1908/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 20.10.2016.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна