Ухвала суду № 62157923, 21.10.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 144/382/16-ц Провадження № 22-ц/772/3153/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 57Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медвецького С.К.,

суддів: Нікушина В.П., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на заочне рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

встановила:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 28 грудня 2015 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі ТОВ «ЛК «Ваш Авто») укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов?язався придбати для неї та передати в строк і на умовах, визначених договором, трактор МТЗ 82.1.26.

В цей же день вона сплатила на рахунок відповідача грошову суму в розмірі 50000 грн., яка виявилася адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов?язані з підготовкою та укладенням договору, а не частковою оплатою вартості предмета лізингу, чим введено її в оману.

Посилаючись на те, що положення укладеного договору та додатків до нього є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і всупереч принципу добросовісності створюють істотний дисбаланс договірних прав і обов?язків споживача, ОСОБА_2 просила визнати вказаний договір з додатками недійсним та стягнути з відповідача на її користь сплачені кошти в сумі 50000 грн.

Заочним рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 травня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 002825, укладений 28 грудня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_2

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_2 50000 грн. сплаченого нею адміністративного платежу.

Вирішено питання про судовий збір.

В апеляційній скарзі заявник просить ухвалене у справі судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання не з?явився, хоча належним чином і завчасно був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Позивач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила її відхилити.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, які визначені ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлює жорсткі обов?язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, надає можливість продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти за оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв?язку з розірванням або невиконанням ним договору; надає продавцю (виконавцю, виробнику) право розірвати договір із споживачем на власний розсуд, тоді як споживачеві таке право не надається; установлює обов?язкові для споживача умови, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надає продавцю (виконавцю, виробнику) можливість збільшувати ціну без надання споживачеві прав розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, яка була погоджена на момент укладання договору.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Поняття фінансового лізингу надається устатті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», який є видом цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Судом установлено, що 28 грудня 2015 року між ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_2 укладено договір фінансового лізингу № 002825 з додатками, за умовами якого ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» зобов?язалося придбати у власність предмет лізингу, а саме транспортний засіб МТЗ 82.1.26 (п. 1.3 договору) та передати його у користування позивача, яка у свою чергу зобов'язалася сплатити авансовий платіж, комісію за передачу предмета лізингу (стаття 9 договору), сплачувати за користування трактором періодичні лізингові платежі (стаття 10 договору). Договір фінансового лізингу передбачав право позивача отримати предмет лізингу у власність за умови повної сплати вартості трактора та інших платежів, передбачених договором (стаття 11 договору), в строк та на умовах, визначених договором (а.с 17-28).

На виконання договору ОСОБА_2 того ж дня на розрахунковий рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» сплатила 50000 грн., зазначивши призначення платежу «адміністративний платіж, передоплата». (а.с. 31).

У додатку № 1 до договору визначено, що вартість предмета лізингу становить 19841,27 дол. США, авансовий платіж 50 %, сума виплат авансового платежу 9920, 63 доларів США, щомісячний авансовий платіж 826, 72 дол. США, адміністративний платіж (10%) 1984, 13 дол. США, комісія за передачу (3%) 595, 24 дол. США, з приміткою, що всі платежі підлягають сплаті у гривнях (а.с. 29).

У вступній частині договору фінансового лізингу, який дає визначення термінів, зазначено, що предметом лізингу є транспортний засіб, зазначений в п. 1.1 даного договору, що підлягає обовязковій державній реєстрації, а у пункті 1.1 договору вказано, що предметом лізингу є транспортний засіб, зазначений у даній статті та у спецфікації (додаток № 2 договору), а саме: МТЗ 82.1.26 з обємом двигуна 4,75 /дизель, механічна коробка передач, привід 4х4.

Додаток № 2 містить лише такі відомості: марка МТЗ, модель 82.1.26, кількість 1, ціна в доларах 19841,27 доларів США (а.с.30).

Стаття 807 ЦК України зазначає, що предметом лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до статті 184 ЦК Україниріч є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як обєкт цивільних прав та обовязків, є: марка, модель, тип, обєм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.

Зі змісту договору і додатку № 2 до нього слідує, що предмет фінансового лізингу у розглядуваному випадку не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики.

Отже, укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обовязкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак транспортного засобу, які б вирізняли цей транспортний засіб з-поміж інших.

Згідно з пунктом 1.7 договору предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачеві не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства адміністративного платежу, авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, комісії за передачу предмета лізингу та різниці до сплаченого авансового платежу у відповідності до умов п. 9.4 чи п. 9.6. договору у разі необхідності.

З матеріалів справи слідує, що позивачем було сплачено 50 000 грн. за договором, які відповідачем було зараховано в рахунок сплати адміністративного платежу у відповідності до умов п. 9.7 договору.

За правилами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не має права включати в договір умови, які є несправедливими.

Висновок суду про наявність в укладеному договорі несправедливих умов в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідає встановленим по справі фактам та обставинам.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 цього Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погодженв на момент укладення договору.(пункт 13).

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 11 травня 2016 року № 6-3020цс15, яка за правилами ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для врахування при розгляді справи судами.

Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавець зобовязався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобовязався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.3 статті 1 договору).

У разі збільшення вартості предмета лізингу з моменту укладення договору лізингоотримувач зобовязаний одноразово доплатити різницю такої вартості та зобовязаний підписати додаток № 3 до Договору з визначенням лізингових та інших обовязкових платежів (п.9.4), в звязку з чим збільшенню підлягають і адміністративний платіж, визначений як 10 % від вартості предмета лізингу, і комісія за передачу предмета лізингу, яка визначена в розмірі 3% від вартості предмета лізингу (додаток № 1 до договору). Повернення чи зарахування внесених платежів в разі зменшення вартості предметі лізингу договір не передбачає.

У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни (пункт 10.5 договору).

Розмір лізингової плати може індексуватися залежно від конвертації гривні в іноземну валюту та від зміни ситуації на грошовому ринку (пункт 10.13 договору).

Крім того, за змістом пунктів 10.5, 10.15, 10.13 договору розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Згідно з пунктом 3.4.5 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем, за умови сплати не лише лізингових платежів, але й пені, штрафу, тощо.

Відповідно до пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що аналіз змісту спірного договору, укладеного між сторонами, дає підстави вважати, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом; звужені обовязки та значно розширені права лізингодавця, зокрема виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача; договором передбачена сплата або утримання з внесених лізингоодержувачем платежів штрафів, пені, при цьому адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем умови договору не передбачають; договором установлено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, однак таке право не передбачається для лізингоодержувача, якому встановлено жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги шляхом визнання недійсним оспорюваного договору та стягнення з відповідача на користь позивача переданих за договором коштів в розмірі 50000 грн. у якості адміністративного платежу, що не підлягає поверненню у жодному випадку та є платою за укладення договору, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що оспорюваний договір є несправедливим, порушує принципи добросовісності, його умови призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, а тому правомірно застосував реституцію та повернення сторін договору до попереднього становища шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачеві передані за недійсним договором кошти (ст. 216 ЦК України).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції без достатніх підстав визнав недійсним укладений між сторонами договір фінансового лізингу, оскільки при укладенні договору сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору (предмет лізингу, розміри лізингових платежів, строк лізингу), послуга, яка надається за договором, обрана позивачем самостійно і свідомо, підписавши договір сторони засвідчили ознайомлення із його умовами, зрозуміли його зміст та погодили умови, про що вказано в п. 17.5 договору, проте позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав споживача, які порушені не були, а умови договору не містять ознак несправедливих в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не можуть бути взяті до уваги, зважаючи на вищевикладені обставини та не спростовують того факту, що при укладенні вказаного договору були допущені порушення чинного законодавства.

Тому, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» відхилити.

Заочне рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_3

Судді: /підпис/ ОСОБА_4

/підпис/ ОСОБА_5

З оригіналом вірно: