Рішення № 62146307, 11.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5940/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сидоренко І.П., Таварткіладзе О.М.,

при секретарі: Колмакові В.І.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Порто-Франко» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року по цивільній справі за позовом Малого приватного підприємства «Віртус» до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Порто-Франко» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного банку «Порто-Франко» ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року позов МПП «Віртус» до ПАТ АБ «Порто-Франко» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ «Порто-Франко» ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки задоволений.

Визнано недійсним Договір поруки № 28-01-2015/25 від 28.01.2015 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ «Порто-Франко» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з моменту його укладення.

Стягнуто з ПАТ АБ «Порто-Франко» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ «Порто-Франко» ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь МПП «Віртус» судовий збір у розмірі 689,00 гривень з кожного.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Порто-Франко» подало до суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову МПП «Віртус» відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам в повному обсязі з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Малого приватного підприємства «Віртус» виходив з того, що сторони оспорюваного договору не вчиняли жодних дій для здійснення правочину та не мали на меті їх вчиняти, що вказує на фіктивність такого договору.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції через неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та через порушення судом норм матеріального права.

Так, відповідно обставин справи, 11 березня 2013 року між Малим приватним підприємством «ВІРТУС» та Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «ПОРТО-ФРАНКО» укладено кредитний договір №180/1-13, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії на поточні потреби у сумі 225 000,0 доларів США на строк з 11.03.2013 року до 10.03.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом - 14% річних.

13.03.2013 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, згідно з положеннями якої збільшено суму кредиту до 450000,0 доларів США.

11 березня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, згідно з якою змінено строк повернення кредитних коштів на 09.03.2015 року та змінено окремі пункти кредитного договору.

Отже, позивач взяв на себе кредитні зобовязання перед банком, які, згідно з п.п.2.2 п.2 розділу 2 кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1, забезпечені заставою нерухомого майна позивача, а саме: нежитлових приміщень № 502 першого поверху і підвалу № 501 в літ. А, що знаходяться за адресою м. Одеса, вул. Канатна, буд. 29, та нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 62,9 кв. м., і першого поверху, загальною площею 522,5 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Паустовського, 19.

28 січня 2015 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 28-01-2015/25, згідно з умовами якого ОСОБА_3 зобовязалася відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання зобовязань МПП «ВІРТУС» за кредитним договором.

Згідно з п.1.3 зазначеного договору поруки, що оспорюється позивачем, зобовязання поручителя за договором забезпечується належними йому коштами у розмірі 1000,00 гривень, на які може бути звернено стягнення у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Як на підставу для задоволення позовних вимог, позивач посилається на те, що при укладенні цього договору сторони розуміли , що він ніколи не буде виконаний, жодних вимог до ОСОБА_3 не заявлялось, про укладення оспорюваного договору позивач не був повідомлений, поручителем в оспорюваному договорі поруки виступає фізична особа, яка має віддалене від сторін кредитного договору місце проживання, недоведений її достатній майновий стан та відсутність будь-яких правових звязків із позивачем, що надає підстави зробити висновок про відсутність у цієї особи як мети виконувати свої зобовязання за договором, так і можливості.

Однак, вказані підстави для задоволення позовних вимог спростовуються матеріалами справи та самою позовною заявою, де зазначено, що на час подання позову позивачем, банк вже звернувся до Інгулецького районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області з позовом до МПП «ВІРТУС» та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно рішення Інгулецького районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 25.01.2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО» були задоволені.

Більш того, на виконання вказаного рішення суду поручителем ОСОБА_3 повністю виконано вимоги зобовязання, та сплачено 1000 грн. в якості забезпечення договору, що підтверджується квитанцією від 06.06.2016 року, яка міститься в матеріалах справи на а.с.89.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У п. 19, 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» надано наступні розяснення: 19. Законодавство України не передбачає обовязку банку чи іншої фінансової установи (кредитора) інформувати поручителя перед укладенням договору поруки про фінансовий та/або інший стан позичальника. Оскільки особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК), а порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або в повному обсязі (право вибору), то незадовільний майновий стан позичальника не є підставою для визнання договору поруки недійсним. 20. З урахуванням статтей 553-554 ЦК договір поруки укладається кредитором за зобовязаннями, які забезпечуються порукою, і поручителем.

Оскільки позичальник не є стороною договору поруки, а стороною у зобовязанні, забезпеченому порукою, чинне законодавство України не передбачає обовязку кредитора чи поручителя отримувати згоду позичальника на укладення договору поруки.

Крім того, порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або в повному обсязі з декількома поручителями , що є правом вибору кредитора.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, визнання договору недійсним у звязку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

При цьому судам необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.

Висновок суду першої інстанції, що сторони оспорюваного договору не вчиняли жодних дій для здійснення правочину та не мали на меті їх вчиняти, що безперечно вказує на його фіктивність, спростовується матеріалами справи та не ґрунтується на вимогах закону. Жодної обставини, що свідчить про фіктивність правочину, суд першої інстанції не встановив, що свідчить про те, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

З огляду на викладені обставини справи та норми закону, колегія приходить до висновку, що фіктивність укладення договору поруки №28-01-2015/25 від 28.01.2015 року не було доведено в суді першої інстанції, а тому необхідно відмовити у позові через відсутність саме правових підстав для задоволення позову МПП «Віртус» про визнання недійсним договору поруки за ознакою фіктивності.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За встановлених обставин, колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права, суд неповно зясував обставини справи, допустив невідповідність висновків обставинам справи, тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Порто-Франко» - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Малого приватного підприємства «Віртус» до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Порто-Франко» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного банку «Порто-Франко» ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: І.П. Сидоренко

ОСОБА_4