Ухвала суду № 62135290, 12.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Литвиненко Р.С.

за участю осіб:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_3, Дарницький районний відділ Головного управління Державної Міграційної Служби України у м. Києві про виселення,-

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6

за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_7,

на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року частково задоволено позов ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_3, Дарницький районний відділ Головного управління Державної Міграційної Служби України у м. Києві про виселення. Виселено ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Справа №7753/21561/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/11319/2016Головуючий у суді першої інстанції: О.Р. ЛужецькаДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д.ПоливачНе погоджуючись з рішенням суду в частині задоволення позову представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, порушив змагальність процесу, допустив ряд процесуальних порушень, що призвело до винесення незаконного рішення по справі. Вважає безпідставною відмову суду у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даної справи до розгляду іншої справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_10, ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним. Звернув увагу на те, що Банк не надсилав вимогу ОСОБА_3, а тому направлення такої вимоги відповідачу не є належним виконанням п.3.3.11 Іпотечного договору та ст. 40 Закону України «Про іпотеку». Зазначив, що спірна квартира ніколи не купувалася за кредитні кошти, що фактично ніякої купівлі - продажу не було, а тому важливим є вирішення питання про зупинення провадження у даній справі.

Разом з тим, на зазначене рішення суду апеляційну скаргу подала третя особа ОСОБА_3 через свого представника, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити ухвалу, якою повернути справу до суду першої інстанції для усунення недоліків, тобто вирішення питання про прийняття заяви про її вступ у справу у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 підтримав подану апеляційну скаргу, просить задовольнити з викладених підстав, не заперечував проти задоволення апеляційної скарги третьої особи.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підтримав подану апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції, також не заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника відповідача.

Представник позивача ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційних скарг, просив їх відхилити, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що воно є законним та обґрунтованим.

Інші особи (їх представники), які беруть участь у розгляді даної справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справу за відсутності цих осіб.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Так, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що квартира, яка є предметом іпотеки придбана за рахунок кредитних коштів банку, на неї звернуто стягнення заборгованості за рішенням суду, яке набрало законної сили. Позивач є власником даної квартири, ним виконано вимоги ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», ч.3 ст. 109 ЖК УРСР, направлено вимогу про добровільне виселення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Так, відповідно до ч. 3 ст.109 ЖК УРСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 16 травня 2008 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 було укладено Договір про іпотечний кредит № 2567, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 728 280,00 гривень. Кредит надано строком на 20 років, з терміном остаточного погашення Кредиту не пізніше 16 травня 2028 року на придбання квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 16 травня 2008 року.

В забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми боргу за Кредитним договором між ОСОБА_3 та ПАТ«Державний ощадний банк України» було укладено Іпотечний договір № 5943 від 16.05.2008 року. Предметом іпотеки за вищевказаним договором є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1. Право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджувалось договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковбасинською С.В. від 16 травня 2008 року за реєстром №2877.

Частина 3 статті 61 ЦПК України визначає, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року задоволено позов ВАТ «Державний Ощадний банк України» в особі філії Печерського відділення № 3715 ВАТ «Державний ощадний банк України» м. Києва до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Печерського відділення № 3715 м. Києва заборгованість за договором про іпотечний кредит №2568 від 16.05.2008 року на загальну суму 1017496,99 грн. В рахунок погашення вказаної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Печерського відділення № 3715 м. Києва, за іпотечним договором № 5943 від 16.05.2008 року. Визначено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки 856 800 грн.

Пунктом 3.3.11 Іпотечного договору визначено, що іпотекодавець зобов'язаний після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити предмет іпотеки протягом одного місяця з дати отримання такої вимоги, а також сприяти виселенню всіх мешканців, що зареєстровані та/або фактично проживають за адресою знаходження предмету іпотеки, звільненню предмета іпотеки всіма третіми особами (орендаторами).

Так, встановленим є факт, що договір іпотечного кредиту та іпотечний договір з позивачем укладала ОСОБА_3 передавши в іпотеку квартиру, яку вона придбала за договором купівлі-продажу від 16.05.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КовбасинськоюС.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2877. Кредит був отриманий відповідачкою з цільовим призначенням - для придбання квартири, за яку вона сплатила власникам 856 800 грн.

З реєстраційного посвідчення №009282 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна вбачається, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі вказаного договору 23.05.2008 року.

На підставі виконавчого листа виданого Дарницьким районним судом м. Києва 19.01.2012 року державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві 31 березня 2014 року було відкрито виконавче провадження.

В порядку виконання рішення суду, право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 60,40 кв.м., було зареєстровано за ПАТ «Державний ощадний банк України» 01.04.2015 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Холод Т.А. від 01.04.2015 року, зареєстрованим у реєстрі за №344. Відомості про право власності внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, позивач є власником зазначеної квартири.

Згідно відомостей, зазначених у довідці Форми №3 від 16.07.2015 року, акту від 29.10.2015 року, складеного працівниками банку, відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС у м. Києві у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована та проживає відповідач ОСОБА_5

Так, 21.07.2015 року позивач направив їй письмову вимогу про звільнення житлового приміщення (квартири), яку ОСОБА_5 отримала особисто 23.07.2015 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте всупереч законодавчим вимогам, у місячний строк з дня отримання зазначених вимог ОСОБА_5 квартиру не звільнила та продовжує проживати в спірній квартирі.

Тобто, судом першої інстанції вірно встановлено, що після ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач дотримався процедури, визначеної законом щодо направлення письмової вимоги про виселення, проте відповідач ОСОБА_5 в добровільному порядку її не виконали, добровільно квартиру не звільнила та відмовляється робити це у добровільному порядку і тепер.

А відтак, висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про виселення відповідача із спірної квартири повністю узгоджується з зібраними по справі доказами та вимогами закону.

Разом з тим, твердження представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 про те, що квартира - предмет іпотеки є єдиним житлом ОСОБА_5, у якому вона проживає з 1973 року, її повне заперечення щодо укладення договору купівлі - продажу даної квартири, колегія суддів оцінює критично, оскільки вони є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду з огляду на таке.

Із наявних в матеріалах справи доказів чітко вбачається, що ОСОБА_5 продала належну їй на праві власності квартиру ОСОБА_3, яка у подальшому, отримавши від позивача кошти на придбання даної квартири, уклала договір іпотеки з позивачем, а отже взяла на себе зобов'язання у разі набуття іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки, звільнити квартиру. Ні договір іпотеки, ні договір купівлі - продажу квартири у визначеному законом порядку не визнані недійсними.

Сам факт проживання відповідача у цій квартирі не підтверджує того, що вона її не продавала ОСОБА_3

Відмова суду у прийнятті позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_3 не є підставою для скасування даного рішення суду та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення цього питання шляхом усунення недоліків, як цього просить у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3, оскільки це суперечить вимогам закону.

Разом з тим, ОСОБА_3 не позбавлена права звернутися до суду із окремим позовом щодо зазначених вимог, вважаючи своє право порушеним.

Інші доводи апеляційних скарг, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності відмови у задоволенні позову, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, та доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, в частині задоволення позову про виселення відповідача з квартири, відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія суддів не знаходить. В іншій частині рішення суду не оскаржується і тому судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_7, відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року в частині задоволення позову залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: