Постанова № 6213388, 06.10.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2009 р. Справа № 15/159-09

Колегія суддів у складі:

Головуючого-судді - Могилєвкіна Ю.О., суддів Бухан А.І, Плужник О.В.

при секретарі Голозубової О.І.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_2

відповідача Давидова О.В.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2179Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 03.07.09 р. по справі № 15/159-09

за позовом - Приватного підприємця ОСОБА_4 м. Харків

до - ТОВ "Южавтотранс", м. Харків

про стягнення 11840,41 грн., -

встановила:

Приватний підприємець ОСОБА_4 (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Южавтотранс" (відповідача) заборгованості за договором на транспортно-експедиційне обслуговування і організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом на території України і в міжнародному сполученні у розмірі 11840,41грн., а також віднести на відповідача витрати по оплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.07.2009 р. (суддя Лаврова Л.С.) по справі № 15/159-09 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за послуги в сумі 8745 грн., інфляційні втрати 1216,15 грн., пеню в сумі 1033,86 грн., а всього10995,01 грн., державне мито в сумі 109,95 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 290,18 грн.

Рішення мотивоване з тих підстав, що 30.01.2006 року між позивачем та відповідачем був укладений договір на транспортно-експедиційне обслуговування та організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України та в міжнародному сполученні (а.с.10-12), яким визначено ТОВ "Южавтотранс" - надалі "Експедитор", СПДФО ОСОБА_4 надалі "Перевізник".

Даний договір визначає взаємовідносини між "Експедитором" та "Перевізником" в звязку з наданням послуг по перевезенню зовнішньоторгових та транзитних вантажів в міжнародному сполученні та по території України. Сторони погодились, що даний договір виконується відповідно до умов "Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", Європейською угодою про режим праці та відпочинку водіїв (ЄСТР), Європейською угодою про міжнародні дорожні перевезення небезпечних вантажів (ДОПОГ), та Європейською угодою про перевезення швидкопсуючих вантажів, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по шляхам (КДПГ), Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів з використанням книжки МДП (Конвенція МДП), а також вимоги міжурядових угод про міжнародне перевезення автомобільним транспортом. ( п.1 договору).

У відповідності до ст. 2.1 договору "Експедитор" не пізніше, ніж за 24 години до дати запланованого завантаження надає "Перевізнику" "Заявку на перевезення", яка являється додатком до даного договору та є її невідємною його частиною. Заявка повинна містити наступну інформацію - вид послуг експедитора, вид вантажу, пункт відправлення та пункт призначення, дату та місце вивантаження автомобіля, особа яка відповідає за завантаження та вивантаження, опис вантажу, тип необхідного автомобіля, вартість перевезення, порядок погодження за зміни до маршруту, додаткові або особливі умови конкретного перевезення, строк виконання перевезення погоджений між сторонами (п.2.2 договору).

Згода виконати перевезення на погоджених умовах підтверджується "Перевізником" підписом уповноваженої особи, завіряється печаткою підприємства у відповідній графі заявки. Відмова від заявки проводиться на умовах п.п.4.1.3; 4.1.4; 4.2.3; 4.2.4 даного договору (п.2.3 договору).

Розмір оплати послуг "Перевізника" фіксується в Заявці. В розмір плати не входять витрати по транспортуванню транспортного засобу до місця завантаження та після розвантаження. (п.6.1 договору).

Судом також встановлено, що згідно п.6.2. спірного можливо здійснення часткової та повної попередньої оплати послуг "Перевізника" (позивача) згідно виставлених рахунків. Також договором передбачено, що відповідач здійснює оплату рахунків перевізника (позивача) впродовж 10 банківських днів з моменту отримання документів, зазначених в п.6.2 договору, якщо інше не зазначено в заявці.

До матеріалів справи позивачем надані акти здачі-прийняття робіт (а.с.17-43), які не містять на підставі якого документу (договору) виконувались роботи, відповідно до яких накладних здійснено перевезення вантажів, а також не вказується у який строк виконано роботи. Однак, як підтверджується наданими суду доказами, а саме виписками з банківського рахунку позивача, оплата відповідачем здійснювалась згідно актів виконаних робіт, підписаних як позивачем, так і відповідачем.

Як свідчать матеріали справи, згідно банківської виписки, належним чином завіреної банківською установою, відповідач перерахував на рахунок позивача 3687,60 грн. згідно акту б/н від 06.02.2006 року (а.с. 16) та заявки Юж-77/135від 01.02.2006 року, 28.02.2006 року - 4017,20 грн. згідно акту № 4 від 13.02.2006 року (а.с. 17) та заявки Юж-116/176 від 08.02.2006 року, 13.03.2006 року - 1430 грн., що відповідає акту № 5 від 15.02.2006 року (а.с.18), 23.03.2006 року - 3770 грн. відповідно до акту № 6 від 22.02.2006 року (а.с.19), 28.03.2006 року - 3790 грн. згідно акту № 7 від 24.02.2006 року (а.с.20), 29.03.2006 року - 2460 грн. що відповідає акту № 10 від 28.02.2006 року та інші. Надані суду документи свідчать, що залишились неоплаченими акт виконаних робіт № 50 від 31.05.2006 року на суму 3860 грн., частково акт 108 від 31.07.2006 року на суму 940 грн., акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 127 від 11.08.2006 року на суму 3945 грн., а всього сума 8745 грн.

В поясненнях позивач зазначає, що відповідно до умов договору відповідач як експедитор організовує перевезення вантажів від вантажовідправника до вантажоодержувача, а позивач надавав для цього автомобілі. Зобов'язання позивача за договором визначені в тому, щоб відповідно до заявки відповідача подати під загрузку автомобіль до зазначеного експедитором вантажовідправника і в подальшому вантаж експедитором (відповідачем) з використанням автомобіля позивача слідував до вантажоодержувача. Надані позивачем копії товарно-транспортних накладних свідчать про те, що Вантажовідправником (замовником) є ТОВ "Торгівельно-промислова компанія "Омега-Автопоставка" через ТОВ "Южавтотранс (відповідач), вантажоодержувач - ТОВ "Авторемсервіс" та інші.

Позивач направив на адресу відповідача вимогу про виконання зобов'язання за вих. № 2/09 від 07.04.2009 року, в якій просив погасити заборгованість в сумі 8745 грн. за надані ним послуги згідно договору від 30.01.2006 року.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п.6 ч.2 ст. 258 ЦК України, для договорів перевезення встановлюється позовна давність в 1 рік, а відповідно до ч.5 ст. 315 ГК України - 6 місяців.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Позивач, і відповідач надали пояснення, що будь-які інші договори між ними не укладались.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Як встановлено судом, правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем відповідно до спірного договору підпадають під ознаку договору транспортного експедирування (ст. ст. 929-935 ЦК України), тому до цих правовідносин застосовується загальний строк позовної давності у три роки. Суд вважає, що позовні вимоги в частині основного боргу в сумі 8445 грн. доведені матеріалами справи, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нарахований індекс інфляції та пеня за період з 20.02.2008 року по 16.04.2009 року.

Суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1216,15 грн. підлягають задоволенню повністю.

Штрафними санкціями відповідно до статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 1033,86 грн.

Відповідач з обставинами, викладеними в рішенні суду першої інстанції не погодився, просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невірне застосування та порушення судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права.

Свою скаргу відповідач обґрунтовує тим, що з матеріалів справи вбачається, що в січні 2006 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (надалі - Позивач) та Апелянтом укладено Договір на транспортно-експедиційне обслуговування і організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом на території України та в міжнародному сполученні (надалі - спірний договір). Суд першої інстанції прийшов до висновку, що правовідносини, які склалися між Позивачем та Апелянтом відповідно до спірного договору підпадають під ознаку договору транспортного експедирування.

Однак, такий висновок суду суперечить нормам матеріального права та наявним у матеріалах справи № 15/159-09 доказам.

Так, з повного та всебічного дослідження матеріалів справи випливає, що правовідносини, які виникли у 2006 році між Позивачем та Апелянтом є відносинами по перевезенню вантажу, а спірний договір від 30.01.2009 р. свідчать про правову природу цього договору як договору перевезень.

Згідно з умовами спірного договору позивач є перевізником. Відповідно до чинного законодавства перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами), а також фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Що стосується апелянта, то у спірних правовідносинах він виступав як вантажовідправник (замовник). Тобто, суб'єктний склад спірних правовідносин свідчить що вони випливають саме з договору перевезення, а не транспортного експедирування. Та обставина, що спірний договір є саме договором перевезення, а не транспортного експедирування випливає і з положень чинного законодавства. Так, відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Аналогічні положення містяться і у статті 929 Цивільного кодексу України.

Однак, згідно з умовами спірного договору позивач був перевізником, який здійснював перевезення вантажів, на умовах, що визначались у заявці на перевезення, яка є невід'ємною частиною спірного договору.

Подальший аналіз положень спірного договору свідчить, що вони регулюють відносини саме по перевезенню. Так, згідно з Розділом 1, пунктом 1.2. спірного договору встановлено перелік нормативно-правових актів, на підставі яких здійснюється виконання договору. Ними є, зокрема: “правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні”, Європейська угода про режим праці та відпочинку водіїв (ЄУТР), Конвенція про договори міжнародного перевезення вантажів по дорогам (КДПВ), тощо.

Судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що Розділ З пункт З.2., Розділ 4, пункт 4.2., які встановлюють обов'язки сторін та їх відповідальність кореспондуються з відповідними положеннями Глави 64 “Перевезення” (статті 908-928) Цивільного кодексу України, а також Глава 32 “Правове регулювання перевезення вантажів” (ст. 306-315) які на законодавчому рівні регулює саме відносини по перевезенню а не транспортному експедируванні.

Неправильне з'ясування правової природи укладеного між позивачем та Апелянтом договору у суді першої інстанції призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, та порушило законні права та інтереси Апелянта з одного боку як суб'єкта господарювання, з іншого - як учасника господарського процесу.

Тому під час розгляду справи № 15/159-09 у суді першої інстанції безпідставно відхилено заяву апелянта про застосування строків позовної давності до відносин, що були предметом спірного договору. Застосування таких строків прямо встановлено нормами матеріального та процесуального права України, що випливає з наступних положень.

Відповідно до ч. З ст. 925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами) (стаття 926 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України, для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Позивач вважає рішення суду першої законним та обґрунтованим і просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також представником позивача заявлене усне клопотання про відкладення розгляду справи та надання можливості для ознайомлення з матеріалами справи.

Судова колегія вважає, що клопотання представника позивача задоволенню не підлягає оскільки слухання справи вже відкладалось за клопотанням позивача і було надано достатньо часу та можливості для ознайомлення з матеріалами справи.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи докази по справі на їх підтвердження, їх, юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення господарського суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, розяснень, що містяться в пунктах 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 «Про судове рішення», з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Обґрунтованим визнається рішення, прийняте на підставі повного зясування та дослідження всіх обставин справи, що мають значення для даної справи, висновки суду при встановленні обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, що подані сторонами та при необхідності витребувані від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обовязки сторін у спірних правовідносинах.

Прийняте по даній справі рішення даним вимогам не відповідає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих доказів 30.01.2006 року між позивачем та відповідачем був укладений договір на транспортно-експедиційне обслуговування та організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України та в міжнародному сполученні ( а.с.10-12), яким визначено ТОВ "Южавтотранс" - надалі "Експедитор", СПДФО ОСОБА_4 надалі "Перевізник".

Даний договір визначає взаємовідносини між "Експедитором" та "Перевізником" в звязку з наданням послуг по перевезенню зовнішньоторгових та транзитних вантажів в міжнародному сполученні та по території України.

Сторони погодились, що даний договір виконується відповідно до умов "Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", Європейською угодою про режим праці та відпочинку водіїв (ЄСТР), Європейською угодою про міжнародні дорожні перевезення небезпечних вантажів (ДОПОГ), та Європейською угодою про перевезення швидкопсуючих вантажів, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по шляхам (КДПГ), Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів з використанням книжки МДП (Конвенція МДП), а також вимоги міжурядових угод про міжнародне перевезення автомобільним транспортом. ( п.1 договору).

Тобто зазначений на укладений сторонами договір згідно досягнутої згоди повинні розповсюджуватись вимоги "Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні"

Як обґрунтовано зазначає відповідач у своїй апеляційній скарзі згідно з умовами спірного договору відповідач є перевізником. Відповідно до чинного законодавства перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами), а також фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з Розділом 1, пунктом 1.2. спірного договору встановлено перелік нормативно-правових актів, на підставі яких здійснюється виконання договору. Ними є, зокрема: «правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», Європейська угода про режим праці та відпочинку водіїв (ЄУТР), Конвенція про договори міжнародного перевезення вантажів по дорогам (КДПВ), тощо.

Судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що розділ 3 пункт З.2., розділ 4, пункт 4.2., які встановлюють обов'язки сторін та їх відповідальність кореспондуються з відповідними положеннями глави 64 «Перевезення»(статті 908-928) Цивільного кодексу України, а також глави 32 «Правове регулювання перевезення вантажів»(статті 306-315) які на законодавчому рівні регулює саме відносини по перевезенню, а не транспортному експедируванні.

Неправильне з'ясування правової природи укладеного між позивачем та апелянтом договору у суді першої інстанції призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, та порушило законні права та інтереси апелянта з одного боку як суб'єкта господарювання, з іншого - як учасника господарського процесу.

Тому, під час розгляду справи суд першої інстанції безпідставно відхилив заяву відповідача про застосування строків позовної давності до відносин, що були предметом спірного договору. Застосування таких строків прямо встановлено нормами матеріального та процесуального права України, що випливає з наступних положень.

Відповідно ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами), що передбачено ст. 926 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України, для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позов ФО-П ОСОБА_4 до ТОВ «Южавтотранс»пред'явлено поза межами строку позовної давності, суд першої інстанції повинен був застосувати норми ч. ч. 3,4 ст. 267 Цивільного кодексу України та відмовити у позові.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 193, 315 Господарського кодексу України, ст. ст. 267, 925 Цивільного кодексу України, Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, ст. ст. 33, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 3, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія, -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2009 року по справі № 15/159-09 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (61016, м. Харків, АДРЕСА_1 код НОМЕР_1 рахунок НОМЕР_2 в АКБ "Золоті ворота", МФО НОМЕР_3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Южавтотранс" (61140, м. Харків, пр. Гагаріна, буд. 50 кв. п/р 260075332 в ХОД АППБ "Аваль" м. Харків, МФО 350589, код ЄДРПОУ 21220562) 156,25 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Бухан А.І.

Плужник О.В.

Повний текст постанови підписаний 06.10.2009 року.