Ухвала суду № 62133459, 19.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/3440/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.Ю,

розглянула у порядку письмового провадження касаційну скаргу Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Адміністративної комісії при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до Адміністративної комісії при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради, в якому просить скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 30.03.2015 року № 47, якою накладено штраф в розмірі 340 грн. за встановлення огорожі в 2008 року у вигляді плит.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 02.06.2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову. Скасовано постанову Адміністративної комісії при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради від 30.03.2015 року про накладення штрафу на ОСОБА_3

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено, будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності сім'ї ОСОБА_3 та сім'ї ОСОБА_4.

Згідно заяви на адресу Залізничної районної адміністрації від 20.02.2015 року ОСОБА_4 просив перевірити та прийняти міри щодо самочинно встановленої ОСОБА_3 бетонної огорожі.

05.03.2015 року майстром по експлуатації житлового фонду ЛКП «Скнилівок» Стасів В.В. було складено акт-попередження відносно ОСОБА_3 про порушення нею п. 20.1.24 Правил благоустрою м. Львова, а саме здійснено самовільне будівництво, яке виявлено 05.03.2015 року, у виді самочинно влаштованої бетонної огорожі розміром 4.00x2.00 м біля будинковолодіння АДРЕСА_1,

11 березня 2015 року головним інженером ЛКП «Скнилівок» ОСОБА_6 складено протокол стосовно ОСОБА_3, у зв'язку з тим, що вона самовільно встановила бетонну огорожу розміром 4,00x2,00 м біля будинковолодіння по вул. Зоряна, 11 у м. Львові. Даний протокол складено в присутності свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, які засвідчили, що ОСОБА_3 відмовилась від підпису та дачі пояснень.

На підставі вказаного протоколу, 30.03.2015 року Адміністративною комісією при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради прийнято постанову № 47 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. на ОСОБА_3 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів належних та достатніх доказів своєї невинуватості у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП, а оскаржувана постанова винесена відповідно до вимог закону, на підставі та у межах повноважень адміністративної комісії при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що огорожа, споруджена позивачем, є тимчасовою спорудою, яку зведено на земляне полотно без виконання земляних робіт і робіт по улаштуванню фундаментів, і відповідно до пункту 4.9 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України від 05.12.2000 року № 273 (далі - Положення № 273), не потребував дозволу на його влаштування та не потребував згоди суміжних співвласників на його зведення.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони є необґрунтованими та передчасними.

Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затверджене наказом Держбуду України від 05.12.2000 року № 273, згідно його пункту 1, встановлює порядок та умови надання дозволу на виконання будівельних робіт з нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення, реставрації та капітального ремонту об'єктів.

Пункт 4.9 Положення № 273 встановлює перелік будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл, зокрема згідно з пунктом 4.9, це тимчасові будівлі та споруди, зведення яких не потребує виконання робіт з улаштування фундаментів.

Суд апеляційної інстанції, з посиланням на вказану норму, обмежився висновком про те, що влаштування огорожі не потребує дозволу на виконання будівельних робіт.

Проте, санкції на позивача у цій справі, застосовано не за будівництво без дозволу на виконання будівельних робіт, відповідальність за що передбачена статтею 96 КУпАП, а за порушення правил благоустрою територій населених пунктів, відповідальність за що передбачена статтею 152 КУпАП.

Так, статтею 152 КУпАП встановлено відповідальність, зокрема, за порушення правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.

Відповідно до пункту 44 частини 1 статті 26 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (виключна компетенція сільських, селищних, міських рад) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту.

Відповідно до підпункту 1.10 пункту 1 ухвали Львівської міської ради від 21.04.2011 року № 376 «Про Правила благоустрою м. Львова» самочинне встановлення (малої архітектурної форми, відкритого літнього майданчика, засобу зовнішньої реклами) - це встановлення малої архітектурної форми, відкритого літнього майданчика, засобу зовнішньої реклами, дозвіл на встановлення яких не видавався або закінчився і не був продовжений у передбачені терміни або був скасований у встановленому порядку.

Частиною 2 статті 21 Закону України від 06.09.2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать, зокрема, огорожі, ворота, ґрати. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Підпунктом 20.1 пункту 20 ухвали Львівської міської ради від 21.04.2011 року № 376 «Про Правила благоустрою м. Львова» передбачено, що відповідальність громадян та юридичних осіб за порушення у сфері благоустрою території. Відповідно до пункту 44 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" накладаються стягнення, передбачені ст.ст.82, 152 КУпАП за порушення вимог цих Правил, а саме за: 20.1.24. Самочинне встановлення літніх майданчиків, відгороджень, постійних і тимчасових огорож, риштувань, дорожніх знаків, кіосків, яток стаціонарних, спеціальних конструкцій зовнішньої реклами та несвоєчасна їх перереєстрація, самовільне паркування автомобілів у межах зони паркування.

Підпунктами 5.2, 5.3 пункту 5 рішення Львівської міської ради від 07.05.2004 року № 412 «Про затвердження Положення про порядок влаштування огорож у м. Львові» (яке було чинним на час встановлення огорожі; далі - Положення № 412) передбачено, що дозвіл на влаштування огорожі надається рішенням виконкому одночасно з наданням дозволу на будівництво об'єкта. У разі проведення реконструкції об'єкта або необхідності проведення робіт по заміні існуючої чи встановленні нової огорожі дозвіл на проведення робіт надає районна адміністрація на підставі розпорядження районної адміністрації згідно з встановленим порядком.

Отже, за загальним правилом, влаштування огорожі у м. Львові потребує дозволу на проведення робіт, який надає районна адміністрація. Влаштування огорожі, здійснене без дозволу, є порушення правил благоустрою м. Львова, що дає підстави для відповідальності згідно зі статтею 152 КУпАП.

Разом з цим, відповідно до підпунктів 1.2, 1.3 пункту 1 Положення № 412 це положення регулює порядок влаштування огорож зі сторони магістральних вулиць і доріг, а також житлових вулиць місцевого значення у м. Львові з врахуванням існуючих архітектурних традицій, функціонально-планувальних вимог до забудови вулиць, типології елементів огорож. Дане Положення не розповсюджується на влаштування огорож між суміжними земельними ділянками окремих землекористувачів, влаштування яких регламентується діючими нормами і правилами.

Проте, суди не встановили місце, у якому позивач спорудив огорожу, чи зі сторони магістральних вулиць і доріг, житлових вулиць місцевого значення, чи між суміжними земельними ділянками окремих землекористувачів. Вказана обставина позбавляє суд касаційної інстанції можливості зробити висновок, чи потребувало зведення позивачем огорожі відповідного дозволу.

Крім того, суд першої інстанції помилково мотивував своє рішення тим, що позивач не навів належних та достатніх доказів своєї невинуватості у вчиненні правопорушення, оскільки відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Судами попередніх інстанцій не було враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити частково, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 року та постанову Залізничного районного суду м. Львова від 02.06.2015 року у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: