Ухвала суду № 62133026, 18.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2016 року м. Київ К/800/18193/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Загороднього А.Ф., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Газо-мер» до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Приватного підприємства «Газо-мер» на ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року, -

у с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року Приватне підприємство «Газо-мер» (далі - Підприємство) звернулось з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - УДВС), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - Товариство) в якому просило зобов'язати відповідача зняти арешт з майна, а саме: колонки паливо роздавальної «Гекон» О-КЕД-50-0,25-ТУУ29, 1-22117381-001-2001, виробленої в Україні у 2014 році № 707; колонки паливо роздавальної «Гекон» О-КЕД-50-0,25-ТУУ29, 1-22117381-001-2001, виробленої в Україні у 2014 році № 706, які описані та арештовані в межах зведеного виконавчого провадження № 45717541 (далі - майно, виконавче провадження відповідно).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року позов задоволено та знято арешт з майна позивача.

Оскаржуваними ухвалами Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року виправлено описку в ухвалі цього ж суду від 30 травня 2016 року і закрито провадження у справі.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалені ним судові рішення скасувати та направити справу до цього ж суду для продовження її розгляду.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Так, у відповідності до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас, згідно з положеннями частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України також встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

В свою чергу, статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.

За змістом названої норми процесуального права учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Одночасно, питання оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби вирішено у статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 наведеної норми Закону № 606-XIV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

В даному випадку, зведене виконавче провадження, в межах якого вчинено спірні дії, відкрито за виконавчими листами, виданими на виконання судових рішень, ухвалених у цивільних справах про стягнення грошових коштів з ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват - Петрол» на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк».

Відповідно до статті 383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Окрім цього, за приписами статті 60 Закону № 606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, пунктом 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як правильно встановлено апеляційним судом позивач у цій справі не є учасником виконавчого провадження, особою, яка залучена до проведення виконавчих дій, або іншим суб'єктом, визначеним наведеними нормами законодавства, якому належить право звернення зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Також, апеляційний суд правильно вказав і на те, що звернення позивача до суду фактично обумовлене необхідністю захисту порушеного права власності на майно, яке йому належить і описане державним виконавцем у межах виконавчого провадження, а тому такий спір позбавлений ознак публічно - правового і повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства, з урахуванням особливостей, встановлених статтею 60 Закону № 606-XIV і положень Цивільного процесуального кодексу України щодо способу захисту права власності та юрисдикції судів.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання щодо виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у рішенні цього ж суду від 30 травня 2016 року з огляду на наступне.

За правилами статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Колегія суддів звертає увагу, що значення слів «описка» і «арифметична помилка» вживаються у вищевказаній нормі процесуального права, як мимовільна і ненавмисна помилка в тексті через неуважність, помилка у математичних розрахунках, наведених у рішенні суду, при обчисленні ним розміру майнових вимог позовної заяви, ставки судового збору, інших розрахунків, які стосуються предмету спору або пов'язані із вчиненням судом процесуальних дій.

Ухвалою судді Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2016 року, у яку внесено виправлення оскаржуваною ухвалою цього ж суду від 8 червня 2016 року розглянуто клопотання Товариства, заявленого у даній справі, про поновлення строку апеляційного оскарження і призначено таке до розгляду у судовому засіданні.

Інших питань процесуального значення цим судовим рішенням не вирішувалось, а його резолютивна частина не містить вказівок на вчинення будь - яких інших процесуальних дій.

Вирішуючи питання про внесення виправлень у вищезазначене судове рішення, апеляційний суд, фактично, постановив іншу за своєю суттю і правовими наслідками ухвалу, а саме про відкриття апеляційного провадження у справі та призначення її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Натомість, питання щодо можливості відкриття апеляційного провадження у справі має вирішуватись суддею-доповідачем протягом трьох днів з моменту отримання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтею 189 Кодексу адміністративного судочинства України, а не статті 169 цього ж кодексу.

Однак, згідно частини 2 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року, якою закрито провадження у справі, оскільки таке є законним, правильним і справедливим, а допущені судом порушення норм процесуального права не вплинули на правильність висновків суду по суті спру та не призвели до порушення права позивача на судовий захист його прав, свобод та інтересів.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Газо-мер» відхилити, а ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка

М.І. Мойсюк