Ухвала суду № 62132863, 18.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2016 року м. Київ К/800/18136/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Загороднього А.Ф., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про стягнення вихідної допомоги, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 9 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року, -

у с т а н о в и л а :

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області в якому просив стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу при звільненні судді у відставку в розмірі 434070 гривень.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 9 березня 2016 року позовну заяву залишено без руху.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, яку оскаржуваною ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року повернуто скаржнику.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та направити справу до цього ж суду для продовження її розгляду.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Повертаючи позивачу апеляційну скаргу суд виходив з того, що позивач не усунув у встановлений судом строк її недоліки щодо виконання вимоги статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України в частині надання документу про сплату судового збору.

Водночас, залишаючи без руху апеляційну скаргу суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення скаржника від сплати судового збору з огляду на те, що вихідна допомога при звільненні судді у відставку, про стягнення якої просив позивач, не входить до структури заробітної плати судді (суддівської винагороди).

Проте, до такого висновку апеляційний суд дійшов в порушення норм процесуального права.

Так, у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI, в редакції, чинній в період подачі апеляційної скарги, залишення її без руху і повернення позивачу) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що поняття «заробітна плата», вжите у названій правовій нормі Закону № 3674-VI у широкому значенні і охоплює усі види виплат (доходу), в тому числі основні, додаткові, компенсаційні, гарантійні, стимулюючі та інші, які одержують усі зайняті особи як винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (незалежно від форми власності установи, підприємства, організації, їх прибутковості і джерел фінансування) виплачує працівникові за виконану ним роботу, як за трудовим договором (контрактом) так і особам, які перебувають на публічній службі, в тому числі здійснюють професійну діяльність суддів.

За визначенням статті 52 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ) суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Водночас, частиною 2 статті 54 цього ж Закону встановлено, що суддя не має права поєднувати свою діяльність із підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Окрім цього, згідно з частиною 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Відповідно до Конституції України діяльність суддів гарантується, зокрема, особливим порядком їх обрання або призначення, звільнення з посади; обмеженням прав суддів на виконання іншої оплачуваної роботи, крім викладацької, наукової та творчої; фінансуванням функціонування судів та діяльності суддів виключно за рахунок коштів Державного бюджету України (стаття 126, частина 2 статті 127, стаття 128, стаття 130 Основного Закону України).

Також, у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України.

Наведені положення законодавства дають підстави колегії суддів для висновку, що вихідна допомога за своєю суттю є заохочувальною, стимулюючою виплатою і одним із видів доходу (заробітку) суддів, які здійснюють свою діяльність на професійній основі і не можуть виконувати іншої оплачуваної роботи, а тому охоплюється поняттям «заробітна плата» у розумінні пункту 1 частини 1 статті 5 Закону № 3674-VI.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивачі, які звертаються з позовом про стягнення вихідної допомоги судді звільняються від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону № 3674-VI.

Враховуючи викладене, висновки апеляційного суду щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги ОСОБА_4 з огляду на невиконання ним вимог статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно надання документу про сплату судового збору не відповідають вимогам норм процесуального права, оскільки у даному випадку позивач звільнений від сплати такого.

Таким чином, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для провадження її розгляду.

За правилами частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка

М.І. Мойсюк