Ухвала суду № 62132862, 18.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/53513/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Загороднього А.Ф., Мойсюка М.І., Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 17 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва (далі - УПФУ) в якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення їй пенсії за віком (далі - спірна пенсія); зобов'язати УПФУ призначити їй спірну пенсію з 18 грудня 2014 року.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що має право на спірну пенсію, однак відповідач, всупереч вимогам законодавства, таку не призначив, чим порушив її права, а тому ОСОБА_4 просила про задоволення позову.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд виходив з того, що позивач не надала усі необхідні документи, передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок 22-1), а тому відповідач, не здійснивши призначення ОСОБА_4 спірної пенсії діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм процесуального права, без належного з'ясування прав та обов'язків сторін, дійсних обставин справи, з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Як встановлено судами та підтверджується дослідженими ними у судовому засіданні матеріалами справи позивач до серпня 1991 року була зареєстрована і проживала у місті Києві за адресою по АДРЕСА_1, а в подальшому виїхала на постійне місце проживання за кордон в країну Ізраїль.

18 грудня 2014 року позивач, через свого представника, який діяв на підставі довіреності, посвідченої нотаріально, звернулась до УПФУ з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до якої додала копію трудової книжки, оригінал заяви про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок, копію картки платника податків, копію нотаріально посвідченої довіреності та свого паспорта, копію паспорта представника.

На вказану заяву 25 грудня 2014 року представнику позивача надана відповідь УПФУ в якій відповідач зазначив про неможливість призначення спірної пенсії з огляду на відсутність усіх необхідних документів, передбачених Порядком 22-1. У цьому ж листі відповідач зазначив перелік документів, які необхідно надати в оригіналах і копіях для вирішення питання про призначення пенсії.

В подальшому, 15 квітня 2015 року представник позивача надіслав на адресу УПФУ заяву в якій просив приєднати до заяви про призначення спірної пенсії довідку Житлово - будівельного кооперативу «Молодіжний - 1» від 25 грудня 2014 року № 118 і заяву ОСОБА_4 від 15 квітня 2015 року про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок.

Вказана заява була прийнята відповідачем за вхідним номером Ш-211 20 квітня 2015 року, приєднана до матеріалів пенсійної справи і розглянута у відповідності до Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян»).

Водночас, листом УПФУ від 28 квітня 2015 року позивача повторно повідомлено про відсутність підстав для призначення спірної пенсії та необхідність надати документи, вказані відповідачем у листі від 25 грудня 2014 року № 749/09/Ш-726 і передбачені Порядком 22-1.

Так, статтею 92 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII, в редакції періоду спірних правовідносин) передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон.

З 1 квітня 2004 року набув чинності Закон № 1058-IV, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 якого, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно статті 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 положення пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У відповідності до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-IV з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, слід враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач, хоч і проживає постійно за кордоном, однак є громадянином України, а тому має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Частиною 1 статті 44 і частиною 5 статті 45 Закону № 1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

На виконання названих норм Закону № 1058-IV правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок 22-1 пунктом 1.1 якого встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

В свою чергу, за приписами пункту 1.6 і абзаців 1-4 пункту 1.7 Порядку 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною 4 статті 45 Закону № 1058-IV.

Перелік документів, необхідний для призначення пенсії за віком встановлений пунктом 2.1 Порядку 22-1, за змістом якого до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж; документи про місце проживання (реєстрації) особи; довідка про заробітну плату.

Одночасно, згідно з абзацом 1 пункту 2.9 Порядку 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

При цьому, за правилами пунктів 2.22 - 2.23 Порядку 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання. Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Окрім цього, за змістом положень пунктів 4.1, 4.3, 4.7, 4.10 Порядку 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. При прийманні документів щодо виплати пенсії орган, що призначає пенсії, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, знімає копії з відповідних документів. Не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.

На підставі комплексного аналізу наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, рішень ЄСПЛ, Конституційного Суду України та з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка України проживаюча за кордоном, має право на призначення їй спірної пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку 22-1.

При цьому, зазначеними нормативними актами передбачена можливість звернення за призначенням пенсії за віком через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Цими ж актами національного законодавства встановлено вичерпний перелік документів, які подаються до органу, що призначає пенсію, які (крім документів про вік) можуть подаватись у копіях, посвідчених нотаріально.

Необхідно також наголосити і на тому, що зазначені вище положення законодавства не встановлюють чітких вимог і конкретних критеріїв для документів, які підтверджують вік, а лише містять вимогу про подання таких в оригіналах, відтак колегія суддів дійшла висновку, що документом про вік особи (у розумінні Порядку 22-1), яка звертається за призначенням пенсії, може бути будь - який документ виданий уповноваженим органом, підприємством, установою або організацією у встановленому законом порядку, що містить відповідні дані про вік особи. Одночасно, орган, що призначає пенсію може здійснювати перевірку достовірності таких документів і зазначених у них відомостей, що узгоджується з пунктом 4.2 Порядку 22-1.

У даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, позивач 18 грудня 2014 року через свого представника надала документи, передбачені пунктом 2.1 Порядку 22-1 у копіях, посвідчених нотаріально, а 15 квітня 2015 року надіслала на адресу УПФУ оригінал довідки Житлово - будівельного кооперативу «Молодіжний - 1» від 25 грудня 2014 року № 118, у якій містились дані про її вік.

Вказані документи були одержані відповідачем 20 квітня 2015 року, а тому останній на протязі 10-ти денного строку повинен був вирішити питання про наявність підстав для призначення позивачу спірної пенсії, розглянути їх та прийняти відповідне рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії, оформлене розпорядженням, як це передбачено частиною 5 статті 45 Закону № 1058-IV і абзацом 3 пункту 4.10 Порядку 22-1.

Разом з тим, суди не перевірили, чи була розглянута заява позивача про призначення їй спірної пенсії у строк в порядку, встановленому наведеними нормами законодавства, а також залишили поза своєю увагою вищевказані обставини справи і положення законодавчих актів, якими врегульовано спірні правовідносини.

Відтак, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, є передчасними і такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки згідно з положеннями частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 17 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: А.Ф. Загородній

М.І. Мойсюк

І.В. Штульман