Ухвала суду № 62132842, 18.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/34559/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Загороднього А.Ф., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанов, за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради (далі - УПСЗН) звернулось з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області (далі - Відділ) в якому просило визнати протиправними та скасувати постанови відповідача від 2 квітня 2015 року про накладення на боржника штрафу та стягнення з нього виконавчого збору, прийнятих у виконавчому провадженні № 44457014 (далі - спірні постанови).

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що спірні постанови відповідача не ґрунтуються на вимогах закону, порушують права УПСЗН, а тому останнє просило про задоволення позову.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 2 червня 2015 року позов задоволено та скасовано спірні постанови.

Оскаржуваною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2015 року рішення суду першої інстанції, в частині позовних вимог про скасування спірної постанови відповідача про накладення на боржника штрафу скасовано і в задоволенні цієї частини позову відмовлено. В решті оскаржуване рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині відмови у позові, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що відповідач, приймаючи спірну постанову про накладення на позивача штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте, до такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов в порушення норм матеріального права, з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що на виконанні у Відділу перебував виконавчий лист, виданий 15 липня 2014 року Деснянським районним судом м. Чернігова у справі № 750/13071/13-а про зобов'язання УПСЗН здійснити Чайковській Ірині Михайлівні перерахунок та виплату заборгованості по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з урахуванням виплачених сум.

Постановою державного виконавця від 19 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа.

На виконання рішення суду, за яким видано виконавчий лист і вимоги державного виконавця розпорядженням УПСЗН Чайковській Ірині Михайлівні було проведено перерахунок заборгованості по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та повідомлено державного виконавця, що виплата донарахованої суми, яка перевищує бюджетні призначення на поточний рік, буде здійснена за наявності відповідного фінансування з державного бюджету.

Однак, оспорюваною постановою від 2 квітня 2015 року державний виконавець наклав на позивача штраф за невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений ним строк.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, здійснюється відповідно до статті 75 Закону № 606-ХIV.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 Закону № 606-ХIV.

За змістом частини 1 статті 89 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника у відповідному розмірі, передбаченому в цій же статті.

Отже, законодавець передбачив негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин.

Крім цього, у зв'язку з фактичною неможливістю виконання бюджетними державними органами судових рішень про стягнення, виплату коштів Верховною Радою України 5 червня 2012 року було прийнято Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до положень частини першої статті 3 якого виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Отже, списання коштів з рахунків державного органу на виконання судових рішень проводиться лише за умови наявності таких коштів.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення УПСЗН в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 30 червня, 3 листопада 2015 року та 2 лютого 2016 року (справи №№ 21-1044а15, 21-5099а15 та 21-5118а15 відповідно).

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак у апеляційного суду не було підстав для скасування його постанови, яка прийнята відповідно до закону.

За приписами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 2 червня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка

М.І. Мойсюк