Ухвала суду № 62132782, 13.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2016 року м. Київ К/800/2263/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Борисенко І.В., Бухтіярової І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Ексітон» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Приватного підприємства «Ексітон» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Приватне підприємство «Ексітон» (далі - позивач, ПП «Ексітон») звернулось до суду з позовом в якому просило визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, правонаступником якої на час розгляду справи є Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ), форми «Р» № 0003152204 від 06.08.2014 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 12817 грн., за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) в розмірі 3204 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 березня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої, мотивував своє рішення тим, що у позивача були відсутні підстави відображення наслідків господарських операцій з ТОВ «Інтервенто» в податковому обліку, оскільки такі не підтверджені належними первинними документами які б у повній мірі відображали зміст господарських операцій, транспортування товару, а тому вищевказане податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято правомірно.

У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішення суду апеляційної інстанції, як такого, що постановлене із порушенням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасованого помилково. У доводах касаційної скарги зазначає, що подані всі необхідні первинні документи які підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та ТОВ «Інтервенто». В той же час, судом апеляційної інстанції такі документи досліджено поверхнево, що свідчить про не повне з'ясування судом всіх обставин, що мають визначальне значення для правильного вирішення справи.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

У період з 11.07.2014 року по 14.07.2014 року на підставі наказу № 833 від 11.07.2014 року посадовими особами відповідача, з урахуванням вимог пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Ексітон» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо придбання товарів (робіт, послуг) при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Інтервенто» за період січень 2014 року та подальшої їх реалізації, за результатами якої складено акт №3051/112/04-03-22-04-10/32540402 від 16.07.2014 року. Встановлено, що первинні документи містять суттєві недоліки, відсутні докази транспортування товару, відсутність складських приміщень та виробничих потужностей у позивача (а.с. 63, 67).

У висновку зазначеного акту вказано про те, що ПП «Ексітон» враховуючи порушення наведені в акті № 894/04-61-22-4/38198809 від 16.04.2014 року ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Інтервенто» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за період січень 2014 року» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ «Інтервенто» - по ланцюгу постачання, в частині придбання та продажу, які є недійсними та в порушення п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України завищено податковий кредит на суму ПДВ 12816,67 грн. та підлягають зменшенню, в тому числі січень 2014 року - 12816,67 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 06.08.2014 року № 0003152204, яким ПП «Ексітон» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем у розмірі - 12817 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 3204 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення відповідача залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Мета отримання доходу, як кваліфікуюча ознака господарської операції, передбачає наявність у кожній операції розумної економічної причини (ділової мети), самостійної від податкової економії.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Отже, в даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагента товарів, судовими інстанціями перевірялись фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його контрагента надати обумовлені договорами поставки товари, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентом з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням, можливість поставки продукції за договором самостійно.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Інтервенто» (продавець) 30.05.2013 року укладеного договір поставки № 2/3005.

За умовами укладеного договору сторонами було складено: специфікацію № 1 на товар - тиристорний перетворювач; специфікацію № 2 на товар - кабель, контактор; специфікацію № 3 на товар - тиристори; специфікацію № 4 на товар - плата; специфікацію № 6 на товар - теплообмінник, кабель; специфікацію № 7 на товар - індуктор прохідного типу; специфікацію № 8 на товар - піч; специфікацію № 9 на товар - плавильний агрегат; специфікацію № 10 на товар - тиристорний перетворювач, комплект трубо шин, пульт управління нахилом печі; специфікацію № 11 на товар - тиристорний перетворювач, конденсатор; специфікацію № 12 на товар - дросель, плати, кабель; специфікацію № 13 на товар - установка масляно напірна, конденсаторна батарея.

Крім того, на підтвердження факту виконання господарських операцій за умовами вищевказаного договору, позивачем надано копії: видаткових та податкових накладних.

Також, на думку позивача, реальність виконання договору поставки № 2/3005 від 30.05.2013 року підтверджується подальшою реалізацією придбаних товарів ТОВ НВО «Дніпрофмаш», що підтверджено копіями: акту здачі-прийняття робіт, рахунку-фактури, видаткової накладної, податкових накладних, картки по рахунку № 361, звітами по рахунку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази, дійшов висновку, що надані позивачем документи бухгалтерського обліку у повній мірі не відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники, не підтверджують фактичне здійснення таких, з огляду на наступне.

Видаткова накладна від 31.01.2014 року (а.с. 22) містить відомості про договір № ДГ-2/3005 від 30.05.2013 року, що не відповідає реквізитам договору, на який посилається позивач, у видатковій накладній відсутні відомості про місце її складання, прізвища та посади осіб, що підписали накладну, не зазначені. Вартість товару, зазначена у вказаній накладній (97048 грн.), не співпадає з ціною, зазначеною у податковій накладній від 31.01.2014 року (19000 грн.) Акт приймання-передачі робіт (а.с. 30) не містить відомостей стосовно місця складання, відомостей щодо особи, яка підписала акт від замовника, рахунок-фактура від 25.11.2013 року (а.с. 31) містить посилання на договір, дата складання якого 28.11.2013 року, видаткова накладна (а.с. 32) не містить підпису особи, яка отримала товар.

Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності у контрагента позивача по договору поставки власних або орендованих офісних та складських приміщень, власних, орендованих або залучених транспортних засобів, трудових ресурсів необхідних для здійснення звичайної господарської діяльності та, зокрема, для виконання спірних операцій. Крім того, матеріали справи не містять доказів про наявність складських приміщень та трудових ресурсів необхідних для здійснення відповідних господарських операцій у позивача.

Наявність виписок по рахунку позивача за спірними операціями самі по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки не підтверджує реальність господарських операцій у своїй сукупності.

Таким чином, вказані первинні документи, які засвідчують певні юридичні факти, не містять підтвердження реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Інтервенто».

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм матеріального права та встановлених обставин, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договором не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які б у повній мірі відображали зміст господарської операції та їх вартісні показники, а тому у позивача були відсутні підстави відображення наслідків цих господарських операцій в податковому обліку та податкове повідомлення-рішення відповідача № 0003152204 від 06.08.2014 року винесено правомірно.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Ексітон» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі № 804/2360/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

І.В. Борисенко

І.О. Бухтіярова