Ухвала суду № 62126304, 13.09.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

13 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідачаГриціва М.І.суддів:Кривенди О.В., Терлецького О.О., -розглянувши заяву ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Компаніївського районного управління юстиції у Кіровоградській області, третя особа: відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, про зобов'язання вчинити дії,

встановила:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 липня 2016 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_5 про повернення судового збору.

Не погодившись з ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_4 подав заяву про її перегляд Верховним Судом України з установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (у редакції Закону № 484-VIII від 22 травня 2015 року, далі - Закон № 3674-VI).

На підтвердження неоднакового застосування норм права посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого, 14 березня, 8 квітня, 14 липня 2016 року (справи №№ 6-37575ск15, 6-21973ск15, 494/540/2014-ц, 640/20095/15-ц), за наслідками розгляду яких суд дійшов протилежних за значенням висновків.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

Верховний Суд України вже вирішував питання усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом згаданих положень Закону № 3674-VI й, зокрема, у постанові від 12 листопада 2014 року (справа № 6-138цс14) сформулював правовий висновок про те, що коли суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС з мотивів необґрунтованості касаційної скарги і через те що викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, то такі дії судді не є суто процесуальними діями, перелік яких міститься у інших пунктах частини першої статті 7 Закону № 3674-VI та частини п'ятої статті 214 КАС; вони є такими, в яких дається оцінка обґрунтованості доводів касаційної скарги порівняно з висновками судів у судових рішеннях.

На підставі аналізу цих норм права Верховний Суд України дійшов висновку, що до виниклих правовідносин вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI не можуть бути застосовані у разі відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС.

Висновок Вищого адміністративного суду України щодо застосування зазначених у заяві норм матеріального права, викладений в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, не суперечить правовому висновку, висловленому Верховним Судом України.

Доводи автора заяви про те, що сформульований в постанові від 12 листопада 2014 року правовий висновок Верховного Суду України втратив актуальність, не видаються переконливими.

Справді, пункт 3 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI зазнав змін. За первинної редакції особа мала право на повернення судового збору в разі відмови у відкритті провадження у справі. У редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484- VIІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо сплати судового збору», тобто у новій редакції, цей пункт також передбачає право особи на повернення судового збору і конкретизує передумови його повернення - «у разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі».

Правовий висновок Верховного Суду України щодо права особи на повернення судового збору, як висновується з його змісту, формулювався не стільки на трактуванні положень пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI, скільки на їхній дії в поєднанні з положеннями пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС, які встановлюють підстави відмови у відкритті касаційного провадження. За видом та юридичним значенням таке рішення суду, як визначив суд, не є наслідком суто процесуальної дії, оскільки при зіставленні з іншими діями, передбаченими в пунктах частини першої статі 7 Закону № 3674-VI та статті 214 КАС, містять оцінку обґрунтованості доводів касаційної скарги у відношенні до правових та фактичних висновків у рішеннях судів попередніх інстанцій.

Положення пункту 5 частини першої статті 214 КАС не зазнали змін, тому прийнята на підставі цієї норми ухвала суду касаційної інстанції про відмову у відкритті касаційного провадження не є тим видом судового рішення, прийняття якого уможливлює повернення судового збору.

За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не вбачає обґрунтованих підстав для відкриття провадження про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2016 року у цій справі, й з огляду на це, керуючись статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалила:

Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Компаніївського районного управління юстиції у Кіровоградській області, третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві про зобов'язання вчинити дії для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2016 року.

Суддя-доповідач М.І. Гриців

Судді: О.В. Кривенда

О.О. Терлецький