Ухвала суду № 62125583, 19.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/2315/15-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/1575/К/16 інстанції - Приміч Г.І.

Категорія № 27 (1) Доповідач - Барильська А.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Михайлів Л.В.,

секретар: Гладиш К.І.

за участю: представника позивача ПАТ «Дельта Банк» - Прокопчук Ольги Юріївни,

представника відповідача ОСОБА_3 та третьої особи - ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року позивач Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (надалі - ПАТ «Дельта Банк») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 24 липня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № К-4461980, за яким останній надано кошти в сумі 326000,00 грн. зі сплатою 16 % річних у разі виконання зобов'язання належним чином та 21 % річних у разі невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань передбачених п.п. 5.8, 5.9, 5.10 Договору, 21 % річних у разі прострочення кінцевого терміну повернення кредиту, який визначено в п. 1.1 договору. Кінцевий термін повернення кредиту 23.07.2019 року.

В той же день 24 липня 2012 року, з метою забезпечення виконання зобов'язань між ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № К-4461980/П, відповідно до якого поручитель ОСОБА_3 зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії, а також можливих штрафних санкцій та пені, у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором № К-4461980 від 24.07.2012 року.

Оскільки, позичальник ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором не виконує належним чином, станом на 28.07.2015 року утворилась заборгованість у розмірі 261141,50 грн., з яких: 245047,97 грн. сума заборгованості за кредитом, 16093,53 грн. сума заборгованості за відсотками, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_3, який є поручителем, зазначену заборгованість за кредитом та процентами.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № К-4461980 від 24.07.2012 року станом на 28.07.2015 року у розмірі 261141 грн. 50 коп., з яких: сума заборгованості за кредитом - 245047 грн. 97 коп.; сума заборгованості за відсотками - 16093 грн. 53 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 2611 грн. 41 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» у повному обсязі.

Зокрема зазначає, що судом не враховано, що неможливо одночасне звернення ПАТ «Дельта Банк» з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості з поручителя, які подані одночасно до суду, про що є відповідна практика судів різних інстанцій.

Крім того, на думку відповідача, докази, долучені позивачем, протилежать один одному. Так, при дослідженні розрахунку відсотків, ним встановлено розбіжності з розрахунком заборгованості за кредитом та процентами. Також має місце зміна відсоткової ставки без попередження як позичальника, так і поручителя.

Вважає суму боргу незрозуміло великою, з урахуванням виплат по кредиту та відсоткам, здійснених ОСОБА_4 та такою, що не підтверджена первинними документами бухгалтерського обліку, які судом витребувані не були та не була призначена судово-економічна експертиза для визначення реальної заборгованості.

Також зазначає, що у відповідності до чинного законодавства, у разі зміни ставки відсотків без повідомлення, що в результаті є збільшенням зобов'язання, є підставою для припинення дії договору поруки.

Апелянт вважає, що судом безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання щодо об'єднання в одне провадження двох справ, що стосуються одних самих сторін та стосовно одного й того питання, для запобігання подвійного стягнення боргу шляхом одночасного стягнення даного боргу за рішенням про стягнення з нього заборгованості та шляхом звернення стягнення на майно в іпотеці.

Крім того, судом не враховано, що, як вбачається з позову, позивачем по справі є ПАТ «Дельта Банк», а не Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у зв'язку з чим не було підстав для звільнення позивача від сплати судового збору на момент звернення з позовом. Також звертає увагу, що надані позивачем під час розгляду справи, розрахунки заборгованості, підписані кожного разу різними особами, повноваження яких нічим не підтверджені, в той час, як під час здійснення тимчасової адміністрації, єдиною особою з правом підпису є ліквідатор Кадиров В.В.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № К-4461980, відповідно до п.1.1 якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби в розмірі 326000,00 грн. строком повернення до 23.07.2019 року, включно, зі сплатою відсотків за ставкою 16 % річних у разі виконання умов договору належним чином та 21 % річних у разі невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань передбачених п.п. 5.8, 5.9, 5.10 Договору, 21 % річних у разі прострочення кінцевого терміну повернення кредиту, який визначено в п. 1.1 договору (а.с. 5-11).

Згідно п. 1.5 Кредитного Договору, забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту виступає іпотека нерухомого майна за адресою: вул. Молодіжна, 9-а с. Новопілля Криворізького району Дніпропетровської області та порука ОСОБА_3 відповідно до договору поруки № К-4461980/П від 24.07.2012 року (а.с. 5, 14-17).

Пунктами 1.1, 2.1 договору поруки № К-4461980/П від 24.07.2012 року, укладеного між ПАТ «Дельта банк», позичальником ОСОБА_4 та поручителем ОСОБА_3, передбачено, що поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту у розмірі 326000,00 грн., сплати процентів за користування кредитом (16 % річних або в іншому розмірі визначеному кредитним договором), комісії, а також можливим штрафних санкцій та пені, у розмірі та у випадках передбачених кредитним договором № К-4461980 від 24.07.2012 року.

Сторони не заперечували, що свої зобов'язання за кредитним договором Банк виконав належним чином, надавши, відповідно до п. 2 кредитного договору від 24.07.2012 року № К-4461980 ОСОБА_4 кредит у розмірі 326000,00 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, в результаті чого станом на 28.07.2015 року має заборгованість в загальному розмірі 261141,50 гривень, з яких: 245047,97 грн. - сума заборгованості за кредитом, 16093,53 грн. - сума заборгованості за відсотками, що підтверджено відповідним розрахунком (а.с. 88-90).

27 серпня 2015 року за вих. № 31.4-08/9845 ПАТ «Дельта банк» на адресу відповідача ОСОБА_3 була направлена досудова вимога про необхідність сплати простроченої (поточної) заборгованості за кредитним договором, поручителем за яким він є (а.с. 26).

Задовольняючи позов ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки позичальником - третьою особою ОСОБА_4 допущено істотні порушення зобов'язань за кредитним договором № К-4461980 від 24.07.2012 року, що призвело до утворення заборгованості, яка до цього часу не погашена, з відповідача ОСОБА_3, з яким укладено 24.07.2012 року договір поруки № К-4461980/П та який не є припиненим, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду, з наступних підстав.

Згідно положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв'язку з порушенням позичальником ОСОБА_4 взятого на себе зобов'язання за кредитним договором № К-4461980 від 24.07.2012 року, з відповідача ОСОБА_3, як поручителя, підлягає стягненню сума боргу в розмірі 261141,50 грн., оскільки порука останнього не є припиненою, відповідно до положень ст. 559 ЦПК України.

Посилання відповідача в апеляцій скарзі на те, що мала місце зміна відсоткової ставки без попередження як позичальника, так і поручителя та є підставою для припинення дії договору поруки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки п. 1.1.1 кредитного договору № К-4461980 від 24.07.2012 рокупередбачено, що процентна ставка встановлюється в розмірі 16% річних у разі виконання позичальником умов договору належним чином та 21% річних у разі невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань передбачених п.п. 5.8, 5.9, 5.10 Договору, 21% річних у разі прострочення кінцевого терміну повернення кредиту, який визначено в п. 1.1 договору, а в п. 3.12 даного Договору зазначено, що у випадку зміни процентної ставки на підставах, передбачених п. 1.1.1 цього Договору, сторони досягли взаємної згоди без укладання будь-якої додаткової угоди (паровичну) до цього Договору.

Крім того, згідно п. 1.4 договору поруки № К-4461980\П від 24.07.2012 року передбачено, що сторони домовились, що кредитор та позичальник мають право змінювати умови кредитного договору без погодження із поручителем, при цьому порука за цим договором розповсюджується на всі зміни та доповнення до кредитного договору, у тому числі, але не виключно, стосовно суми кредиту, розміру процентів за користування кредитом та комісій. Однак відповідачем не надано доказів, підтверджуючих зміну відсоткової ставки позивачем.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про наявність, на його думку, розбіжностей розрахунку відсотків з розрахунком заборгованості за кредитом та процентами, згідно кредитного договору, на думку колегії є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи та наданим суду першої інстанції належним чином складеним розрахунком заборгованості ОСОБА_4 за договором кредиту, який підписаний уповноваженою особою та завірений печаткою (а.с. 88-90), а також перевірений колегією суддів, з яким вона погоджується.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що неможливо одночасне звернення ПАТ «Дельта Банк» з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості з поручителя, які подані одночасно до суду, про що є відповідна практика судів різних інстанцій, оскільки, відповідно до роз'яснень, викладених в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, заборгованість за кредитним договором № К-4461980 від 24.07.2012 року на теперішній час не погашена.

Крім того, відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 лютого 2016 року (справа № 6-1018цс15) та згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що судом не враховано те, що позивачем по справі є ПАТ «Дельта Банк», а не Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у зв'язку з чим не було підстав для звільнення позивача від сплати судового збору на момент звернення з позовом, а також те що надані позивачем під час розгляду справи, розрахунки заборгованості, підписані кожного разу різними особами, повноваження яких нічим не підтверджені, в той час, як під час здійснення тимчасової адміністрації, єдиною особою з правом підпису є ліквідатор Кадиров В.В., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як вбачається з позовної заяви (а.с. 1-4), вона підписана представником ОСОБА_8, який діяв на підставі довіреності, виданої 04.08.2015 року саме Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» Кадировим В.В. та дійсної до моменту припинення трудових відносин повіреного з довірителем або 31.08.2015 року (а.с. 41).

Що стосується того, що надані позивачем розрахунки суми заборгованості підписані різними особами, повноваження яких нічим не підтверджені, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено недійсність зазначених розрахунків, вони підписані уповноваженими особами та завірені печатками банку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач вважає суму боргу незрозуміло великою, з урахуванням виплат по кредиту та відсоткам, здійснених ОСОБА_4 та такою, що не підтверджена первинними документами бухгалтерського обліку, які судом витребувані не були та не була призначена судово-економічна експертиза для визначення реальної заборгованості, на думку колегія суддів не можуть бути підставою для скасування законного та обгрунтованого рішення.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наведені доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, які б спростували встановлені обставини справи, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, відповідно до ст. 308 ЦПК України.

Крім того, оскільки ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2016 року, ОСОБА_3 було відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги, але не більше, як до ухвалення судового рішення у справі, з нього на користь держави підлягає стягненню судовий збір, який підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги, в розмірі 2872,42 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги, в розмірі 2872 (дві тисячі вісімсот сімдесят дві) грн. 42 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: