Ухвала суду № 62122153, 13.10.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/945/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

13 жовтня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сушка О.О. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В :

в червні 2016 року позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 22.10.2014 року про поновлення ОСОБА_2 на роботі.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання не з'явилися, повноважних представників до суду не направили, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року у справі №802/3451/14-а поновлено ОСОБА_2 на посаді головного державного інспектора відділу по м. Вінниці управління контролю за будівництвом об'єктів та державного ринкового нагляду № 2 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області з 27 серпня 2014 року. Вказане судове рішення залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 року. Рішення набрало законної сили.

З метою примусового виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у адміністративній справі №802/3451/14-а видано виконавчий лист, проте станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції зазначене рішення суду не виконано.

Враховуючи, що позивача не поновлено на відповідній посаді, останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток за час затримки виконання постанови підлягає стягненню з відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 5 статті 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 5 Кодексу законів про працю України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Станом на момент розгляду цієї адміністративної справи докази виконання судового рішення про поновлення на посаді ОСОБА_2 відсутні.

Аналізуючи дану норму, суд вважає, що середній заробіток, про який йде мова в даній статті, є фактично заробітною платою, яку працівник повинен був отримати за умови виконання обов'язків на посаді, на якій його поновлено рішенням суду.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, а також наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання постанови суду по справі №802/3451/14-а, що вірно встановив суд першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в частині механізму обчислення середнього заробітку.

Так, пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року №9 передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку визначено механізм обчислення середньої заробітної плати. Так, за загальним правилом, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 Порядку для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2016 року по справі №802/3764/15-а, яка набрала законної сили 03.03.2016 року, встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_2 становить 128,81 грн. (а.с.8-10).

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що при обрахунку ОСОБА_2 розміру середнього заробітку за час затримки виконання постанови суду необхідно виходити із одноденного заробітку в сумі 128,81 грн., який встановлений постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2016 року по справі №802/3764/15-а.

З листа Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 12.08.2016 року №1002-13-1340 судом встановлено, що в Департаменті Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області у 2015 році було 250 робочих днів, а за 7 місяців 2016 року - 143 дні.

Також судом встановлено, що загальна затримка виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року по справі №802/3451/14-а складає 453 дні (у 2014 - 50 днів, 2015 - 250 днів, 2016 - 153 дні).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що середній заробіток за час затримки виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року по справі №802/3451/14-а про поновлення на посаді підлягає стягненню з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2.

Крім того, згідно з абзацом 5 пункту 6 Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому відповідач, як податковий агент згідно з нормами Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.

Такий висновок узгоджуються з практикою Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постановах від 21.01.2012 № 6-87цс11 та від 14.01.2014 № 21-395а13.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Сушко О.О. Боровицький О. А.