Постанова № 62121003, 18.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2016 р. Справа№ 927/568/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Калатай Н.Ф.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача Крашеніннікова М.І.

від відповідача Сагаль С.В.

від третьої особи ОСОБА_3

розглянувши

апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Пассервіс" Відкритого

акціонерного товариства "Чернігівавтосервіс"

на рішення

Господарського суду Чернігівської області

від 16.08.2016 року

у справі № 927/568/16 (суддя Шморгун В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Просто-

страхування"

до Дочірнього підприємства "Пассервіс" Відкритого

акціонерного товариства "Чернігівавтосервіс"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

ОСОБА_4

про стягнення 49490,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.08.2016 року позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Пассервіс" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівавтосервіс" (код ЄДРПОУ 30504925, вул. Борисенка 39, м. Чернігів, 14037) на користь Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" (код ЄДРПОУ 24745673, вул. Герцена, 10, м. Київ, 04050) витрати по виплаті страхового відшкодування у розмірі 49490,00 грн. та витрати по оплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Дочірнє підприємство "Пассервіс" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівавтосервіс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.08.2016 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.08.2016 року прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.

В судове засідання 27.09.2016 року представники сторін з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 р. відкладено розгляд справи на 18.10.2016 року. Залучено до участі у справі №927/568/16 ОСОБА_4 у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Представником відповідача та третьої особи подано письмові пояснення.

Представником позивача подано заперечення на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням головного спеціаліста відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-52/5567/16 від 17.10.2016 р. справу № 927/568/16, у зв'язку із перебуванням судді Сітайло Л.Г., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Згідно із протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.10.2016 р., справу № 927/568/16 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Баранець О.М., судді: Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалав даної справи, 31.12.2014 року Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування" та Дочірнє підприємство "Пассервіс" уклали поліс №АІ/7063751 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі -Поліс).

Відповідно до п.4 Полісу страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становить 50000,00 грн.

Розмір франшизи становить 510,00 грн. (п.5 Полісу).

Згідно пункту 7 Полісу забезпечений транспортний засіб Тип D1, номерний знак НОМЕР_1, модель СПВ А0482 РУТА, рік випуску 2003.

У місті Чернігові 24.12.2015 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного транспортного засобу, яким керував ОСОБА_4, та автомобілем "Volkswagen Passat", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_6

Згідно довідки ВДАІ Чернігівського МВ УМВС в Чернігівській області №82873900 від 24.12.2015 року та постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.02.2016 року вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України.

Автомобіль "Volkswagen Passat" відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить на праві власності ТОВ "Порше лізинг Україна".

Постраждалий транспортний засіб "Volkswagen Passat", реєстраційний номер НОМЕР_2 був застрахований відповідно до договору страхування №2/-2828-0157, укладеного між ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" та ТОВ "Порше Лізинг Україна", 20.07.2009 року.

ТОВ "Порше Лізинг Україна" 28.12.2015 року звернулось до ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надало всі необхідні документи.

На підставі розрахунку суми страхового відшкодування від 05.01.2016 (а. с. 55) та згідно страхового акту №ДККА-48493 від 05.01.2016 року і платіжного доручення №2023 від 05.02.2016 року вбачається, що ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" виплатила потерпілій у ДТП компанії 62106,19 грн страхового відшкодування.

ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулась до АТ "Просто-страхування" з заявою №25464 від 14.03.2016 року на виплату (страхового) відшкодування у порядку регресу.

Зазначена дорожньо-транспортна пригода позивачем була визнана страховим випадком, про що 28.03.2016 року АТ "Просто-страхування" складено страховий акт №112946 та визначено страхове відшкодування у порядку регресу за ремонт автомобіля "Volkswagen Passat", реєстраційний номер НОМЕР_3, власник ТОВ "Порше Лізинг Україна" у розмірі 49490,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення №5543 від 29.03.2016 року АТ "Просто-страхування" перераховано ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" 49490,00 грн. страхового відшкодування за ремонт автомобіля "Volkswagen Passat".

15.04.2016 АТ "Просто-страхування" надіслало до відповідача регресну вимогу про страхове відшкодування на суму 49490,00 грн. у зв'язку з тим, що ДП "Пассервіс" не повідомив страховика у строки, визначені у статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", про дорожньо-транспортну пригоду.

Зазначену регресну вимогу відповідачем отримано 21.04.2016 року.

22.04.2016 року відповідачем направлено позивачу відповідь на цю регресну вимогу, у якій зазначено, що ДП "Пассервіс" вперше стало відомо про факт ДТП, яке сталося 24.12.2015 року, лише з листа ПАТ "Просто-страхування" від 15.04.2016 року. Разом з цією відповіддю до позивача було направлено і повідомлення про скоєну дорожньо-транспортну пригоду.

У судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача усі зазначені обставини визнав повністю.

Частиною 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно до статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 4, 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

У відповідності до ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Зазначеним Законом були визначені обов'язки учасників дорожньо-транспортної пригоди (стаття 33), а також підстави для звернення страховика з регресним позовом до страхувальника (стаття 38).

Згідно із п.п. 33.1.2. п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній до 7 серпня 2011 року) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди учасник такої пригоди зобов'язаний вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до абзацу "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній до 7 серпня 2011 року) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Однак, із внесенням Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" змін у статтю 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було розширено перелік обов'язків учасників дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4. пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Проте, відповідні зміни до абзацу "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 цього Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 зазначеного Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Однак, виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", слід зазначити, що у зв'язку із внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП.

Неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін, не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Аналогічна правова позиція щодо застосування даних статей, враховуючи неузгодженість їх змісту, зазначена у постанові Верховного Суду України №6-1цс14 від 12.02.2014

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним свої трудових (службових) обов'язків.

Також згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 989 Цивільного кодексу України передбачено, що страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У справі, що переглядається, спір виник між страховою компанією та власником забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, щодо стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля, а саме щодо застосування до таких правовідносин положень статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Так, у момент укладення договору обов'язкового страхування позивач узяв на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником. Сутність цього виду страхування (страхування відповідальності) полягає в прийнятті страховиком фінансових ризиків виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди, а також у згоді страховика прийняти обов'язок сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Зважаючи на викладене, правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається, регулюються саме положеннями статті 1191 ЦК та статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

За змістом наведених норм Цивільного кодексу України та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі неповідомлення у встановлений строк страховика про настання ДТП в останнього виникає право на пред'явлення регресного позову до страхувальника (власника транспортного засобу), який спричинив ДТП.

Підпунктом 33.1.4. пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" також унормовано, що якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати обов'язок щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, він має підтвердити це документально.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Будь-яких належних доказів неможливості такого вчасного повідомлення відповідач суду не надав, а тому суд не приймає до уваги пояснення відповідача, третьої особи щодо несвоєчасного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду через неповідомлення ДП "Пассервіс" водієм ОСОБА_4 про скоєне ДТП у зв'язку із звільненням того з роботи. Враховуючи наявність трудових відносин між відповідачем та третьою особою відповідач за всіма обставинами мав знати про вчинену дорожньо-транспортну пригоду.

Спірні положення ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо підстав подання регресного позову є імперативною нормою, яка є обов'язковою до виконання, і застосування якої не пов'язане з іншими обставинами, крім документального підтвердження неможливості їх виконання. Закон прямо не пов'язує застосування цієї норми лише з метою надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам або лише за наявності збитків, понесених внаслідок необгунтованих виплат. Неоспорення страхового випадку страховиком, фіксування ДТП правоохоронними органами, притягнення винної особи в ДТП до адміністративної відповідальності та інші обставини, викладені у обґрунтуваннях відповідача та висновках Верховного Суду України, також не є встановленими законом підставами для незастосування спірних норм.

За приписами ст. 13, 14 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

При цьому, сам позивач зазначав, що не міг детально дослідити усі обставини через тривалий збіг часу, та коли вже був відремонтований автомобіль потерпілої сторони, поклавшись у своїх висновках лише на отримані фото.

Таким чином, доводи відповідача, на які він посилається, суперечать нормам законодавства та фактично позбавляють страховиків права на регресний позов, яке надано їм положенням ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідачем також викладена правова позиція про застосування до спірних відносин норм статті 1166 Цивільного кодексу України. Як зазначав відповідач, для застосування цивільно-правової відповідальності позивач повинен понести збитки у виді необґрунтованих виплат внаслідок неправомірної поведінки застрахованої особи, тобто, як вважав відповідач, страховик повинен встановити та довести розмір саме необґрунтовано (або ж внаслідок неправомірного завищення розміру страхового відшкодування, або ж внаслідок неправильного визначення винуватця ДТП) здійснених виплат, а у даному випадку таких збитків позивач не поніс.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. При цьому юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

Як вже зазначалось, відповідач, визнаючи наявність з його боку протиправної поведінки та вини, не визнає наявність завданої шкоди та відповідного причинного зв'язку.

Поняття збитків, на відсутність яких посилається відповідач, визначені ст. 22 Цивільного кодексу України, згідно до ч. 2 якої, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, для застосування до спірних відносин поняття збитків необхідно дослідити правову природу страхового відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Зазначене визначення цього виду господарської діяльності узгоджується з приписами ст. 1 Закону України "Про страхування", відповідно до якої страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Особливістю страхової діяльності є те, що склад і структуру витрат страховика визначають два взаємозалежних економічних процеси: погашення зобов'язань перед страхувальниками і фінансування діяльності страхової організації. Через це у страхуванні існує така класифікація витрат:

витрати, пов'язані з виконанням страхових зобов'язань і проведенням страхових операцій (виплати страхових відшкодувань і страхових сум; відрахування до запасних фондів і резервів внесків; відрахування на попереджувальні заходи; реалізація витрат на ведення справи й ін.);

витрати на проведення інших операцій (витрати на одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів страховика, сформованих ним страхових резервів, й інших видів доходів).

Основною статтею витрат страховика є страхові виплати (виплати страхових сум і страхових відшкодувань). У результаті цих виплат виконуються фінансові зобов'язання страховика перед страхувальниками за договорами страхування.

Згідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Таким чином, за своєю правовою природою страхове відшкодування є витратами страхової компанії, які здійснюються у процесі її господарської діяльності, а не збитками у розумінні Цивільного та Господарського кодексів України.

Так, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо встановлено право страховика на регресний позов за наслідками виплати страхового відшкодування, а не за наслідками понесення збитків у виді необґрунтовано (через неправомірне завищення розміру страхового відшкодування або неправильне визначення винуватця ДТП) здійснених виплат, ця норма є безумовною, з точки зору наявності визначених Законом підстав для такого відшкодування, і не ставить в умову для регресного страхового відшкодування наявність завдання таких збитків страховику.

Закони України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними із питань правового режиму регулювання страхової діяльності, у зв'язку з чим Цивільний та Господарський кодекси України застосовуються лише в частині, що їм не суперечать.

Зазначеним вище також спростовується пояснення відповідача щодо відсутності порушення ДП "Пассервіс" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" через відсутність наслідків для позивача.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відступив від правової позиції викладеної у Постанові Верховного суду України від 16.09.2016 року у справі №6-284цс15 з наведенням відповідних мотивів відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України.

У вказаній постанові Верховного суду України судом розглядались зовсім інші обставини. Обставинами вказаної справи було документально підтверджено поважність причин неповідомлення Водієм Страховика про подію, що на підставі ст. 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільняє Страховика від відповідальності. Саме встановлення факту поважності пропуску 3-денного строку було підставою для відмови у задоволенні позову.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.08.2016 року у справі №927/568/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 927/568/16 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Копію постанови направити сторонам та третій особі.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Н.Ф. Калатай