Ухвала суду № 62101235, 18.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1414/5417/2012 18.10.2016 18.10.2016 18.10.2016

Провадження №22-ц/784/2309/16

Справа №1414/5417/2012 Головуючий у 1-й інстанції Лазарева Г.М.

Провадження № 22ц- 784/2309/16 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Ухвала

Іменем України

18 жовтня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем Шагаєм О.А.,

за участю:

-представника боржника ОСОБА_2,

-представника стягувача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2016 року, постановлену за поданням державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Корабельний ВДВС) про примусове проникнення до житла,

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року державний виконавець Корабельного ВДВС звернувся до суду з поданням про надання дозволу про примусове проникнення до будинку АДРЕСА_1 ? частина якого належить ОСОБА_4, для проведення виконавчих дій.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2016 року в задоволенні подання державному виконавцю Корабельного ВДВС відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просила її скасувати та постановити нову ухвалу, якою подання задовольнити.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд виходив з того, що державним виконавцем не надано доказів про направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, доказів, створення боржником перешкод у примусовому вході до житлового будинку а відтак, подання про проникнення до житла боржника є необґрунтованим, тому відсутні підстави, передбачені ст.376 ЦПК України для його задоволення.

Проте повністю з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки до них суд дійшов без належного з'ясування обставин справи та врахування вимог закону.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, у зв'язку з чим та зокрема має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.376 ЦПК України, питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника, вирішується судом за місцем знаходження житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця негайно, без виклику чи повідомлення сторін.

Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що державний виконавець може звернутися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи у разі, якщо боржник чинить перешкоди його вільному доступу до цього житла чи іншого володіння.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у державного виконавця Корабельного ВДВС перебувають виконавчі провадження по виконанню виконавчих листів, виданих: 04 липня 2012 року Корабельним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_5 на користь ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» 15 483 грн. 16 коп. та 03 червня 2014 року Корабельним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 161 650 грн., які постановою державного виконавця вказаного відділу від 11 грудня 2013 року були об'єднані у зведене виконавче провадження.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1

Як встановлено в суді апеляційної інстанції, боржник у будинку АДРЕСА_1 не проживає, а у вказаному будинку фактично мешкає стягувач ОСОБА_6 із членами сім'ї.

02 лютого 2016 року державний виконавець направив боржнику та стягувачу вимогу, відповідно до якої останні 16 лютого 2016 року повинні були надати державному виконавцю можливість безперешкодного входження до жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1

16 лютого 2016 року державним виконавцем було здійснено вихід за вказаною адресою, проте провести виконавчі дії не вдалося у зв'язку з тим, що член сім'ї стягувача ОСОБА_3, яка є його представником і в судовому засіданні, не допустила державного виконавця у житлове приміщення для опису й арешту майна, а стягувач ОСОБА_6 за місцем проживання був відсутній, про що складено відповідний акт (а.с.18).

В своїй апеляційній скарзі боржник зазначала, що з метою забезпечення виконання рішення суду, повідомила державного виконавця про належність їй на праві власності ? частини житлового будинку АДРЕСА_1, на яке може бути звернуто стягнення та знала про час та місце проведення виконавчих дій.

Про вихід державного виконавця до будинку АДРЕСА_1 у визначений ним час та присутність ОСОБА_4 за вказаною адресою зазначено і в акті від 16 лютого 2016 року(а.с.49).

Отже, висновок суду щодо необізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження не ґрунтується на матеріалах справи.

Поза увагою суду залишилась і та обставина, що стягувач ОСОБА_6, який фактично користується майном боржника перешкоджав вчиненню виконавчих дій, а саме доступу державного виконавця до спірного житлового приміщення, що виключає можливість його опису з метою примусового виконання рішення суду про стягнення вказаних грошових сум.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд не повно з'ясував всі обставини, які мають значення для правильного вирішення даного подання державного виконавця, не звернув належну увагу на вимоги Закону, якими визначено порядок примусового виконання рішення суду та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав, передбачених ст..376 ЦПК України для задоволення подання державного виконавця.

Формальний підхід до застосування правил ст..376 ЦПК України є порушенням ст. 30 Конституції України та норм процесуального та виконавчого законодавства, що є підставою для скасування ухвали суду та передачі подання державного виконавця на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 312, ст.315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2016 року скасувати, а матеріали подання державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про примусове проникнення до житла направити на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді