Рішення № 62097869, 19.10.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/4966/15-ц

Провадження № 2/638/1402/16

19.10.2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шептуха В.М.

з участю судового розпорядника Зміївської О.Ю.

з участю позивача ОСОБА_2

з участю представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про визначення порядку користування квартирою,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_4, третя особа: Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про визначення порядку користування квартирою. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14.04.2014 року за ним визнано право власності на 81/100 частин квартири АДРЕСА_1, за відповідачем ОСОБА_4 визнано право власності на 19/100 частин вказаної квартири. Отже, вони є співвласниками квартири, щодо порядку користування якою у них виникають суперечки, оскільки вони зареєстровані у квартирі та користуються нею разом. Просить суд позов задовольнити, визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, розташованій на 10 поверсі 12-поверхового будинку, загальною площею 65, 9 м2, житловою площею 41, 7 м2, яка складається з трьох ізольованих кімнат (кімната №6 площею 13, 2 м2; №7 площею 12,1 м2; №8 площею 16, 4 м2); кухні №4 площею 6, 9 м2; сполученої вбиральні №3 площею 3, 6 м2; коридору №1 площею 9, 4 м2; вбудованої шафи №9 площею 2, 5 м2, виділивши у його користування дві кімнати - №6 площею 13, 2 м2; №8 площею 16, 4 м2, а відповідачу - №7 площею 12,1 м2; допоміжні ж приміщення залишити у користуванні обох співвласників.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити, зокрема при вирішенні питання користування квартирою просили обрати третій варіант згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про час, дату, місце судового засідання повідомлялася своєчасно та належним чином, проте надала до суду письмові пояснення, у яких зазначила, що проти задоволення вимог щодо визначення порядку користування квартирою у спосіб, визначений позивачем, не заперечує. Щодо стягнення з неї витрат на правову допомогу та надмірно сплаченого позивачем судового збору заперечує.

Представник третьої особи - Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» - в судове засідання не з'явився, про час, дату, місце судового засідання повідомлялася своєчасно та належним чином.

Суд, дослідивши доводи позивача та його представника, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено матеріалами справи, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.02.2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, зареєстрований 15.05.2005 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Котелевського районного управління юстиції Полтавської області, розірвано (а. с. 14).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14.04.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на частину квартири та поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за ОСОБА_2 визнано право власності на 81/100 частин квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_4 право власності на 19/100 частин вказаної квартири. Також даним рішенням в порядку поділу майна подружжя по ? частині за кожним визнано право власності на легковий автомобіль «Daewoo Matiz», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 7-12).

Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як визначено у статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За положенням статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до положень статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 358 Цивільного кодексу України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №3701 від 15.06.2016 року, проведеної на підставі ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.03.2016 року, експертами запропоновано 3 варіанти порядку користування квартирою АДРЕСА_1, розташованій на 10 поверсі 12-поверхового будинку, загальною площею 65, 9 м2, житловою площею 41, 7 м2

Суд вважає, що виходячи з розташування, планування і розмірів квартири, з урахуванням порядку користування, що уже склався, а також те, що відповідач, скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 31 ЦПК України, визнав позовні вимоги та не заперечував проти визначення порядку користування квартирою у спосіб, визначений позивачем,слід керуватися ІІІ запропонованим експертом варіантом порядку користування квартирою.

У відповідності до частини 4 статті 174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про визначення порядку користування квартирою підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Пунктом 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12,42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем не представлено відомостей суду, чи отримував він допомогу від фахівця в галузі права, чи мала право вказана особа надавати таку допомогу, не представлено також розрахунку робочого часу особи, яка надавала правову допомогу, та в чому вона була виражена, що позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість вказаних вимог, а тому суд вважає дану вимогу безпідставною та непідтверджену належними та допустимими доказами в розумінні статей 58, 59 ЦПК України.

У відповідності із частиною 1 статті 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки позов задоволено частково, з відповідача ОСОБА_4на користь ОСОБА_2підлягає стягненню судовий збір у розмірі 121, 80 грн.

Одночасно відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки позивачем при зверненні до суду із позовною заявою немайнового характеру повинно було бути сплачено 243, 60 грн. (станом на 31.03.2015 року, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», який набрав чинності 01.09.2015 року), проте на казначейський рахунок суду позивачем внесено суму у розмірі 3654, 00 грн., то надмірно сплачена сума судового збору у розмірі 3410, 40 грн. підлягає поверненню позивачу.

Також у відповідності до частини 3 статті 79 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.

Так, по справі за клопотанням позивача було проведено судову будівельно-технічну експертизу, вартість якої становить 2304, 00 грн., та половина вартості якої на підставі частини 1 статті 88 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_4на користь ОСОБА_2

Керуючись статтями 3, 10, 11, 31, 56, 60, 84, 88, 174, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. 317, 319, 321, 355, 356, 358 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про визначення порядку користування квартирою- задовольнити частково.

Визначити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1, розташованій на 10 поверсі 12-поверхового будинку, загальною площею 65, 9 м2, житловою площею 41, 7 м2: співвласнику ОСОБА_2 в індивідуальне користування виділити приміщення - житлову кімнату №6 площею 13, 2 м2, житлову кімнату №8 площею 16, 4 м2, вбудовану шафу площею 2, 5 м2, балкон площею 1, 2 м2; співвласнику ОСОБА_4в індивідуальне користування виділити приміщення - житлову кімнату №7 площею 12,1 м2, балкон площею 0, 6 м2; у спільне користування співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_4виділити - коридор №1 площею 9, 4 м2, вбиральню (сполучену) №3 площею 3, 6 м2, кухню №4 площею 6, 9 м2.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 121 (сто двадцять одну) грн. 80 коп., витрати, пов'язані із проведенням судової експертизи у розмірі 1152 (одна тисяча сто п'ятдесят дві) грн. 00 коп., а всього стягнути 1273 (одну тисячу двісті сімдесят три) грн. 80 коп.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код ЄДРПОУ 37999654, що розташоване за адресою: 61166, Харківська обл., м. Харків, вул. Бакуліна, 18, повернути позивачу - ОСОБА_2, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_2, надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 3410 (три тисячі чотириста десять) грн. 40 коп., пов'язану з подачею заяви до суду, який було сплачено на р/р 31210206700003, МФО 851011, за платіжним дорученням (ПАТ КБ «Приватбанк») від 23.03.2015 року.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: