Ухвала суду № 62093326, 12.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

12 жовтня 2016 року м. Київ К/800/51983/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в письмовому провадженні касаційний розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Донецької міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку (далі - УДКУ) про стягнення боргу по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за касаційною скаргою позивача на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

стягнути з Донецької міської ради заборгованість по заробітній платі в розмірі 24 285,75 грн. та 130 324,88 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

визнати протиправною бездіяльність УДКУ щодо виконання покладених на нього функцій та обов'язків, внаслідок чого утворилася заборгованість по заробітній платі.

Посилався на те, що з ним не проведений остаточний розрахунок при звільненні з вини відповідачів.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність УДКУ щодо невиконання платіжних доручень від 8 жовтня 2014 року №825 та від 15 жовтня 2014 року №954 про перерахування заробітної плати ОСОБА_4 У решті в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходило з того, що з вини УДКУ своєчасно не здійснено перерахування заробітної плати позивачу.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без розгляду в наслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду.

В той же час рішенням від 17 листопада 2015 року апеляційний суд постанову окружного суду скасував та ухвалив нову про часткове задоволення позову. Стягнуто з Донецької міської ради на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі за період з липня по листопад 2014 року в розмірі 24 285,75 грн. У решті в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права, допущені апеляційним судом при постановленні ухвали про залишення позовних вимог без розгляду, просить рішення цього суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Вказує на помилковість суду ототожнення факту ознайомлення працівника із розміром сум, що мають бути виплачені при звільненні, з моментом фактичного розрахунку.

Враховуючи відсутність клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, справу розглянуто в письмовому провадженні.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з наступних підстав.

Виходячи з положень, викладених у частинах першій, третій статті 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду з справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При тлумаченні вище згаданої норми, Верховний Суд України в своєму рішенні від 16 травня 2011 року (справа №21-29-а11) зазначив, що під іншими законами розуміються закони, які встановлюють строки звернення до адміністративного суду з вимогою вирішити публічно - правовий спір.

Одним із таких законів є Кодекс Законів України про працю (далі - КЗпП), згідно із частиною першою статтею 233 якого працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП, Верховний Суд України в постанові від 24 червня 2015 року (справа № 6-116цс15) вказав на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Тому, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, з позивачем повний розрахунок при його звільненні, яке мало місце у жовтні 2014 року, не проведено. Сума боргу по заробітній платі становила 24 285,75 грн. Зазначені кошти не виплачені до тепер, що стало підставою до стягнення боргу в судовому порядку.

З урахуванням зазначених обставин та норм процесуального права, апеляційний суд прийшов до помилкового висновку про необхідність залишення позову без розгляду за пропуском строків звернення до суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Оскільки судом апеляційної інстанції спір в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не вирішено, то касаційний суд позбавлений права виносити рішення в цій частині по суті, а отже ухвала, яка є предметом оскарження, підлягає скасуванню з підстав, передбачених частиною першою статті 227 КАС України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для подальшого розгляду справи.

При новому розгляді врахувати висновок Верховного Суду України, наведений у постанові від 24 червня 2015 року (справа № 6-116цс15), визначитися у підставах не виконання закону при звільненні позивача в частині проведення повного розрахунку.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман