Ухвала суду № 62093312, 12.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року м. Київ К/800/52425/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - ГТУЮ у Рівненській області), третя особа: начальник Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Смачило І.В. про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі за касаційною скаргою представника Міністерства юстиції України на судові рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністра юстиції України від 16 квітня 2015 року №1141/к про звільнення його з посади начальника Головного управління юстиції у Рівненській області;

поновити на попередній посаді з 16 квітня 2015 року;

стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17 квітня 2015 року по дату постановлення рішення та 50 000 грн. компенсації за моральні страждання.

Посилався на те, що його звільнення відбулося з порушенням як норм матеріального, так і процесуального права. Зокрема, йому не було запропоновано іншу вакантну посаду, фактично мало місце не ліквідація установи, а її реорганізація.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, залишеною без змін Житомирським апеляційним адміністративним судом від 17 листопада 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ від 16 квітня 2015 року №1141/к про звільнення ОСОБА_4 Поновлено позивача на посаді начальника Головного управління юстиції у Рівненській області, стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 11 892,72 грн. та 1000 грн. моральної шкоди. У решті в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при проведенні звільненні не були дотримані вимоги, викладені у статті 49-2 Кодексу законів про працю України.

В касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених судами, просить попередні судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати і ухвалити нове про відмову в позові. Вказується на те, що позивачу пропонувалися всі вакантні посади, на які міг призначити Міністр юстиції України, на решту вакансій призначення здійснює начальник Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Порядок вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) детально визначений статтею 49-2 цього Кодексу. Згідно із частиною третьою зазначеної норми одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Аналізуючи вище згадані положення Закону, Верховний Суд України неодноразово, в тому числі і в постановах від 1 липня 2015 року (справа №6-491цс15) від 25 травня 2016 року (справа №6-3048цс), вказував на те, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги пункту 1 статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, при звільненні ОСОБА_4І, яке мало місце згідно із наказом Міністра юстиції України № 1141/к у квітні 2015 року, відповідачем вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП належним чином виконані не були. Зокрема, при наявності в Головному управлінні юстиції у Рівненській області 23 вакантних посад, в тому числі таких, які міг за фахом обійняти позивач, йому було запропоновано лише одну - начальника Острозького районного управління юстиції у Рівненській області.

З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди першої і апеляційної інстанції прийшли до обґрунтованого висновку про незаконність звільнення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати судові рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

ОСОБА_4І звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, тому у відповідача були всі правові підстави при попередженні запропонувати йому вакантні посади, які відповідали кваліфікації, освіті, досвіду роботи.

Рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам, передбаченим статтею 159 КАС України, в тому числі що стосується обґрунтованості.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України відхилити, а судові рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман