Ухвала суду № 62093198, 19.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 826/24817/15

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» і приватного підприємства «АН Транс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: приватне підприємство «АН Транс» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: приватне підприємство «АН Транс» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.08.2015 р. № 0000354050.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач та ПП «АН Транс» подали апеляційні скарги, в яких просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, так як, на думку апелянтів, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «АДМ Трейдінг Україна» є правонаступником ТОВ «Альфред С.Топфер Інтернешенл (Україна)» та перебуває на податковому обліку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

У період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. між позивачем і ПП «АН Транс» в особі директора Самоляка О.А. було укладено ряд однотипних договорів поставки, предметом яких є сільськогосподарська продукція (пшениця, ячмінь, ріпак, кукурудза).

На підставі зазначених договорів виписані видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні і згідно з відповідними банківськими виписками кошти перераховані на рахунок ПП «АН Транс».

Зазначені товарно-транспортні накладні не містять відомостей про осіб, відповідальних за передачу вантажу зі сторони вантажовідправника водіям/експедиторам для транспортування до пунктів призначення (елеваторів), що унеможливлює здійснення ідентифікації таких осіб, а видаткові та податкові накладні від імені контрагента позивача підписані його директором Самоляком О.А.

10.09.2014 р. та 05.03.2015 р. на допитах у слідчого в рамках кримінального провадження № 32014160000000149 Самоляк О.А., будучи попередженим про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, надав пояснення про те, що він не має жодного відношення до діяльності ПП «АН Транс», будучи засновником та директором цього підприємства він не приймав участі в його господарській діяльності та розумів, що воно займається незаконною діяльністю, а також що він нікого не уповноважував на ведення фінансово-господарської діяльності ПП «АН Транс» від його імені, рухом коштів не керував, товарів не купував та не продавав, жодних документів фінансово-господарської звітності після відкриття рахунків у банку не складав і не підписував, а також зазначив, що йому не відомо ТОВ «АДМ Трейдінг Україна».

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2014 року у справі № 522/20533/14-к, який набрав законної сили 07.12.2014 р., Самоляка О.А. було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, тобто у вчиненні фіктивного підприємства, а також встановлено, що Самоляк О.А. надав згоду невстановленій особі на реєстрацію ПП «АН Транс» на його ім'я без наміру займатися підприємницькою діяльністю та переслідуючи корисливу мету.

У липні 2015 року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АДМ Трейдінг Україна» (код ЄДРПОУ 20027449) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «АН Транс» (код ЄДРПОУ 36154115) за період з 01 січня по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складно акт від 05.08.2015 р. № 36/28-10-40-50/20027449.

Згідно з висновками вказаного акту перевірки, позивачем порушено п.138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік на суму 5 809 252,00 грн.

Зазначені висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що позивачем було безпідставно віднесено до складу витрат витрати, пов'язані з придбанням товарів у ПП «АН Транс», засновник та директор якого Самоляк О.А. вироком Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2014 р. у справі № 522/20533/14-к визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а також тим, що ПП «Ан Транс» за юридичною (податковою) адресою не знаходиться, встановити фактичне місцезнаходження підприємства виявилось неможливим, основні засоби ведення фінансово-господарської діяльності, а саме складські, виробничі приміщення, транспортні засоби, фактичні трудові ресурси на підприємстві відсутні.

На підставі таких висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.08.2015 р. № 0000354050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 7 261 565,00 грн., з яких 5 809 252,00 грн. - за основним платежем та 1 452 313,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач, вважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що фіктивність господарської діяльності контрагента позивача встановлена вироком суду, який набрав законної сили, а первинні документи, які стали підставою для формування витрат у 2013 році, виписані особою, яка заперечує свою участь у господарській діяльності підприємства, і такі обставини несумісні з легальною господарською діяльністю.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України закріплено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що правовою підставою для формування суб'єктом господарювання витрат, які в наступному враховуються ним при обчисленні об'єкта оподаткування, є реальність здійснення господарських операцій, за якими ним були понесені такі витрати, що підтверджується відповідною первинною документацією, складеною з дотриманням вимог ст. 9 Закону № 996-XIV.

При цьому, слід враховувати, що первинні документи, які стали підставою для формування витрат підприємства, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть при формальному підтвердженні її первинними документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 р. у справі № 21-421а11, від 01.12.2015 р. у справі № 826/15034/14 та від 26.01.2016 р. у справі № 2а-15327/12/2670, висновки яких, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норми права, а також мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.

Також, зазначена правова позиція застосована Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 13.07.2016 р. у справі № 826/17395/15 при розв'язанні аналогічного спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що вироком суду, який набрав законної сили, встановлено факт фіктивності контрагента позивача - ПП «АН Транс», що є несумісним з легальною підприємницькою діяльністю, і первинні документи, які стали підставою для формування витрат ТОВ «АДМ Трейдінг Україна» по операціям з вказаним підприємством, зокрема податкові та видаткові накладні, підписані від імені Самоляка О.А., який взагалі заперечує свою участь у господарській діяльності товариства і у складанні та підписанні будь-яких бухгалтерських документів, та не можуть вважатися належно оформленими і підписаними повноваженими особами звітними документами, є лише формально складеними і не надають належних та необхідних правових підстав для легалізації відображених у них господарських операцій.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що як було правильно встановлено судом першої інстанції і таке підтверджується матеріалами справи, товарно-транспортні накладі по спірним господарським операціям також не відповідають й вимогам ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV, а саме не містять таких обов'язкових реквізитів як посада, ім'я, прізвище та по-батькові осіб, які підписали ці ТТН, що унеможливлює здійснення їх ідентифікації та в сукупності з іншими обставинами справи переконує колегію суддів у тому, що такі первинні документи не відповідають вимогам чинного законодавства і не є належними доказами у розумінні статті 70 КАС України на підтвердження правомірності формування позивачем витрат по операціям з ПП «АН Транс».

Враховуючи встановлені обставини та докази у їх сукупності, згідно зі ст. 86 КАС України, колегія суддів, діючи у відповідності до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21.08.2015 р. № 0000354050 прийнято відповідачем на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених чинним законодавством, є обґрунтованим, неупередженим, виваженим і правомірним.

Доводи апелянтів про те, що вирок Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2014 р. у справі № 522/20533/14-к не стосується предмета доказування у цій справі та аналогічна правова позиція була викладена в постановах Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 р., від 03.02.2016 р., від 30.03.2016 р. та від 19.04.2016 р. у справах №№ 825/2062/15-а, 826/17395/15, 826/18634/15, 826/17517/15, колегія суддів вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів, а не постанов судів апеляційної інстанції, які ухвалені в межах зовсім інших справ, з приводу інших правовідносин, що склалися між іншими сторонами. А також, як відзначалось вище, у відповідності до ч.1 ст. 244-2 КАС України, суд має враховувати висновки Верховного Суду України, який визначився з правовою позицією щодо несумісності встановленого вироком суду факту фіктивності підприємства із законною підприємницькою діяльністю, і саме така правова позиція враховується апеляційним судом при ухваленні даного судового рішення.

Посилання апелянта - ТОВ «АДМ Трейдінг Україна» на те, що спірні господарські операції та подальший рух товарів, придбаних ним у ПП «АН Транс», підтверджуються відповідними первинними документами, судова колегія вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, як було вище зазначено, наявність формально складених первинних документів за умови дефектності правового статусу контрагента позивача, а саме його фіктивності, не є достатньою і необхідною правовою підставою для легалізації таких операцій.

Твердження апелянтів про те, що відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, не доведено фіктивності спірних господарських операцій позивача з ПП «АН Транс», спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що апелянтом було надано суду докази безтоварності цих операцій, на які він посилається в акті перевірки та у запереченнях на позов, а саме: копію вироку суду стосовно Самоляка О.А. та протоколи його допиту як свідка на досудовому розслідуванні, а отже, виконано вимоги ч. 2 ст. 71 КАС України.

Натомість, апелянтом зазначені доводи податкового органу та подані ним докази спростовані не були і жодних належних і допустимих доказів, які б надавали підстави не приймати їх до уваги, суду не надано.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що обов'язок доказування суб'єктом владних повноважень в адміністративній справі правомірності прийнятого ним рішення не є абсолютним, не виключає необхідності застосування принципу змагальності сторін і зобов'язання другої сторони доводити ті обставини, на які вона посилається, та її права надавати докази та наводити доводи у противагу тим, якими апелює суб'єкт владних повноважень.

Доводи апелянта про те, що товар, придбаний ним у ПП «АН Транс» у межах спірних операцій, був в подальшому реалізований на експорт колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки предметом доказування у межах даної адміністративної справи є товарність господарських операцій позивача з ПП «АН Транс» і лише за умови їх безпосереднього підтвердження як додаткові докази судом можуть бути прийняті до уваги обставини щодо правовідносин позивача з іншими контрагентами з приводу подальшої реалізації товару. У даному ж випадку, як встановлено вище, відсутні достатні і необхідні правові підстави для визнання операцій апелянта з ПП «АН Транс» реальними і для висновків про те, що експортований товар був придбаний товариством саме у ПП «АН Транс».

Посилання апелянтів на нотаріально посвідчену заяву директора ПП «АН Транс» Самоляка О.А., в якій він зазначив про належне виконання договорів з позивачем і реальність спірних операцій, апеляційний суд вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, як було встановлено вище, вказану посадову особу контрагента позивача визнано винною у вчиненні злочину - фіктивного підприємництва вироком суду, який набрав законної сили, що свідчить про фіктивність діяльності даного підприємства і несумісне з легальною господарською діяльністю. При цьому, вказаний вирок суду має вищу юридичну силу, ніж нотаріально посвідчена заяву, на яку посилаються апелянти.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВСУ від 26.04.2016 р. у справі № 2а-4201/11/2670, від 12.04.2016 р. у справі № 2а-2433/09/0870, від 24.05.2016 р. у справі П/808/58/14 та, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України, враховується судовою колегією при постановленні рішення в даній адміністративній справі.

Твердження апелянта - ПП «АН Транс» про те, що судом першої інстанції протиправно було відмовлено в задоволенні його клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, чим порушено його процесуальне право, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та, у відповідності до ст.202 КАС України, не є достатньою правовою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що не можуть бути прийняті до уваги.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» і приватного підприємства «АН Транс» підлягають залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року - без змін.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що з метою забезпечення права апелянта - ПП «АН Транс» на доступ до правосуддя ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року йому було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення за результатами розгляду його апеляційної скарги.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру суб'єктом владних повноважень або юридичною особою майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

У Законі України «Про Державний бюджет на 2015 рік» станом на 01.01.2015 р. було встановлено розмір мінімально заробітної плати 1218,00 грн.

Тож, сума судового збору, яка підлягала сплаті позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом становить 108 923,47 грн., а розмір судового збору за подання ПП «АН Транс» апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі - 119 815,82 грн. та підлягає присудженню з апелянта на користь Державного бюджету України за відповідним цільовим призначенням, згідно з ч. 1 ст. 8 та ст. 9 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» і приватного підприємства «АН Транс» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року - без змін.

Присудити з приватного підприємства «АН Транс» (код ЄДРПОУ 36154115) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ 38004897, банк отримувача: ГУДКCУ у м. Києві, МФО 820019, рахунок отримувача 31211206781007, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір в розмірі 119 815 (сто дев'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 82 (вісімдесят дві) коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 20 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.