Рішення № 62076882, 12.10.2016, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/16/2016

130/2249/15-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2016 р.

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

в складі : головуючого судді Вернік В.М.

із участю : секретарая ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жмеринці справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди та стягнення коштів,

ОСОБА_2 12.08.2015 року звернувся до суду з даним позовом за зміненим ним до початку розгляду справи по суті в судовому засіданні 20.09.2016 року предметом позову, вказавши, що 10.07.2006 року відповідно до наказу №148-ос від 06.07.2006 року його було прийнято на посаду водія 2-го класу бази нафтопродуктів ст.Матейкове ДП "Укрзалізничпостач", 15.01.2007 року відповідно до наказу №20-ос від 15.01.2007 року його було переведено на посаду водія 1-го класу, а 07.08.2014 року відповідно до наказу №380-ос від 07.08.2014 року його було звільнено у звязку із скороченням штату згідно п.1 ст.40 КЗпП України. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.10.2014 року його позов до ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення недоотриманої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково та стягнуто з ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на його користь 4074,21 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. 18.12.2014 року Апеляційний суд Вінницької області за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалив нове рішення, скасував рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.10.2014 року та поновив його ОСОБА_2 на посаді водія 1-го класу бази нафтопродуктів (паливно-технологічного відділу) ст.Матейкове ДП "Укрзалізничпостач" з 07.08.2014 року, а також вирішив виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.08.2014 року по 18.12.2014 року та 4074,21 гривень за час затримки при звільненні з роботи. На підставі даного рішення його було поновлено на посаді водія автотранспотних засобів відділу зберігання нафтопродуктів (Матейкове) управління обліку нафтопродуктів та складського господарства ДП "Укрзалізничпостач". Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.06.2015 року залишено в силі вказане рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.10.2014 року. 22.07.2015 року на підставі наказу №62-ос його звільнено із займаної посади у звязку із скороченням штату згідно п.1 ст.40 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, посилаючись на те, що його вчинено без проведення визначеної законом процедури щодо скорочення штату, оскільки після поновлення його на посаді жодного скорочення не відбувалось, а сама по собі ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.06.2015 року на його думку не є підставою для звільнення за скороченням штату. У звязку з тим, що відповідач порушив його права, це завдало йому душевних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а саме: він є інвалідом і до пенсії йому залишилося пару років, отже, відповідач фактично позбавив його можливості заробляти кошти собі на життя. Його одноособове скорочення спричинило йому душевні страждання через сором та приниження, яке він відчував, на даному підприємстві він працював тривалий час та зарекомендував себе з гарної сторони, а незаконне звільнення принизило його в очах колег. З вини відповідача значно погіршився його добробут, а також він відчував душевні страждання, не має можливості працювати, а вимушений позичати кошти в інших людей. Просив зобовязати ПАТ "Укрзалізниця" поновити його на посаді водія з 22.07.2015 року; стягнути на його користь з ПАТ "Укрзалізниця" кошти за завдану моральну шкоду в сумі 25000 грн., кошти за вимушений прогул з 22.07.2015 року по день винесення рішення у цій справі, а також кошти в сумі 9516,53 грн., які були нараховані за виконання посадових обовязків, але не виплачені на 22.07.2015 року.

Сторони, своєчасно та належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи, в судове засідання не зявились.

Позивач надав суду письмову заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача причин своєї повторної неявки суду не повідомив, клопотань щодо розгляду справи у його відсутність не представив. Попередньо до суду надіслав заперечення, за змістом яких позов повністю не визнав та просив відмовити у його задоволенні, пославшись на те, що у відповідності до ст.235 Кодексу законів про працю України працівник поновлюється на роботі на підприємстві, на якому він обіймав відповідну посаду. Також, згідно з ст.79 Закону України "Про виконавче провадження" виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Враховуючи, що позивач звільнявся з роботи в ДП "Укрзалізничпостач", то і поновлюватись, у разі прийняття такого рішення судом, може бути виключно у ДП "Укрзалізничпостач". Позивач не був переведений у ПАТ "Укрзалізниця", оскільки його звільнення відбулося раніше, аніж ПАТ "Укрзалізниця" розпочато свою діяльність, а саме: звільнення відповідача відбулося 22.07.2015 року, а ПАТ "Укрзалізниця" розпочало свою діяльність 01.12.2015 року. Вважає, що ПАТ "Укрзалізниця" не є органом, який звільняв позивача з роботи та не може бути органом, що міг би поновити його на роботі. ПАТ "Укрзалізниця" не є органом управління щодо ДП "Укрзалізничпостач" і не уповноважено власником державного майна Міністерством інфраструктури України призначати та звільняти керівників державних підприємств, які перебувають у сфері управління Міністерства. ПАТ "Укрзалізниця", як нова юридична особа, утворена згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Статут публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року №735. Вказав, що процес реорганізації підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, зокрема ДП "Укрзалізничпостач", наразі не завершена, останнє не виключене з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, а тому саме воно повинно бути відповідачем у справі, володіючи цивільною процесуальною дієздатністю самостійного субєкта трудового права, як таке, що має статус юридичної особи.

Виходячи з наведеного суд дійшов висновку про можливість постановлення рішення в порядку заочного розгляду справи, так як відповідно ч.4 ст.169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Вивчивши обгрунтування позовної заяви, заперечення відповідача, дослідивши представлені докази, суд дійшов наступного.

За змістом ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами, зокрема, працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Згідно положень ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобовязаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У відповідності до вимог ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповдно до положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана, зокрема фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення грунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Згідно ст.319 ЦПК України рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Відповідно до положень ст.349 ЦПК України рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення.

З моменту оголошення рішення або ухвали судом касаційної інстанції скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу.

Згідно вимог ч.1,2 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч.1 ст.107 ЦК України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобовязань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобовязання, або забезпечення виконання зобовязання, крім випадків, передбачених законом.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідно до наказу ДП "Укрзалізничпостач" від 22.07.2015 року №62-ос (т.1 а.с.3) позивача ОСОБА_2 22.07.2015 року було звільнено з посади водія автотранспортних засобів (легкового автомобіля) згідно з п.1 ст.40 КЗпП України у звязку із скороченням штату на підставі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.10.2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2015 року.

За даними трудової книжки позивача ОСОБА_2 (т.1 а.с.8-9) він з 10.07.2006 року був прийнятий на роботу на посаду водія бази нафтопродуктів ст.Матейкове ДП "Укрзалізничпостач", з якої звільнений наказом останнього від 07.08.2014 року №380-ос у звязку із скороченням штату згідно з п.1 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.10.2014 року (т.1 а.с.26-35) частково задоволено позов ОСОБА_2 та стягнуто на його користь з ДП "Укрзалізничпостач" 4074,21 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, натомість відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо поновлення його на роботі на вказаному підприємстві з 08.08.2014 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди в розмірі 25000 грн., завданої неправомірним звільненням, стягнення ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 01.02.2007 року по 07.08.2014 року та за 08.08.2014 року.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18.12.2014 року (т.1 а.с.36-43) вказане рішення Жмеринського міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким поновлено ОСОБА_2 на посаді водія бази нафтопродуктів ст.Матейкове ДП "Укрзалізничпостач" з 07.08.2014 року, зобовязано ДП "Укрзалізничпостач" виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.08.2014 року по 18.12.2014 року та стягнуто з ДП "Укрзалізничпостач" на користь ОСОБА_2 4074,21 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи; в решті позовних вимог ОСОБА_3 стосовно стягнення моральної шкоди, ненарахованої та невиплаченої заробітної плати відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2015 року (т.1 а.с.44-49) було скасовано дане рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18.12.2014 року та залишено в силі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.10.2014 року.

Постановою Верховного Суду України від 16.03.2016 року (т.2 а.с.168-169) у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2015 року відмовлено.

Наказом ДП "Укрзалізничпостач" від 15.01.2015 року №7-ос (т.1 а.с.116) на виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18.12.2014 року скасовано наказ ДП "Укрзалізничпостач" від 07.08.204 року №380-ос "Про припинення трудового договору (контракту)" та поновлено ОСОБА_3 на посаді водія автотранспортних засобів відділу зберігання нафтопродуктів Управління обліку нафтопродуктів та складського господаврства з 19.01.2015 року.

Вказані докази судом приймаються до уваги, так як вони зібрані та представлені із дотриманням вимог закону, не суперечать один одному та ніким не оспорюються.

Встановлені ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15.08.2016 року (т.2 а.с.103-105) обставини того, що з нарахованої при звільненні з роботи ОСОБА_2 за наказом ДП "Укрзалізничпостач" від 22.07.2015 року №62-ос останнім утримано із його заробітної плати 9459,27 грн. в рахунок повернення частини нарахованої йому в порядку виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18.12.2014 року суми середньої заробітної плати, не підлягають доказуванню в даній цивільній справі згідно положень ч.3 ст.61 ЦПК України.

Судом не приймаються до уваги доводи позивача за змістом останьої редакції позовної заяви щодо неправомірності його звільнення з роботи наказу ДП "Укрзалізничпостач" від 22.07.2015 року №62-ос з підстав недодержання умов, передбачених ст.43,49 КЗпП України щодо його звільнення за скороченням штату, оскільки як вбачається із змісту вказаного наказу, а також з наказу ДП "Укрзалізничпостач" від 15.01.2015 року №7-ос, що йому передував, позивача в даній справі було поновлено на роботі на виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18.12.2014 року та звільнено з роботи на підставі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.10.2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2015 року.

При цьому вказане поновлення ОСОБА_2 на роботі не становило обставин його прийняття на роботу, а лише зумовлювалось виконанням вимог закону, зокрема, ч.6 ст.235 КЗпП України щодо обовязковості негайного виконання рішення про поновлення на роботі звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, тобто рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18.12.2014 року в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі, як такого, що за моменту його проголошення набрало законної сили.

Разом з тим, внаслідок скасування даного рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.10.2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2015 року, у відповідності до наведених вимог цивільного процесуального закону з часу її проголошення втратило силу рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18.12.2014 року, а натомість набуло законної сили рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.10.2014 року, обставини чого надалі залишились незмінними й за результатами перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Верховним Судом України за заявою ОСОБА_2

Скасування рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18.12.2014 року визначало припинення усіх визначених ним правових наслідків та зобовязань для сторін, що приймали участь у відповідній цивільній справі, а набуття чинності рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.10.2014 року породжувало відповідні права та обовязки, визначені останнім.

Тобто, у вказаній ситуації фактично утворились передумови повороту виконання судового рішення, що за особливостями розгляду спорів даної категорії було виконано в частині поновлення позивача на роботі, як таке що підлягало негайному виконанню.

За виключним переліком встановлених законом обмежень повороту виконання у разі скасування виконаних судових рішень щодо трудових спорів не передбачено заборони повороту виконання судового рішення щодо поновлення на роботі, що не визначало перешкод приведення у відповідність в порядку виконання за набутою чинністю рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.10.2014 року, яким визначено підстави законності оспорюваного в межах вказаного цивільного спору попереднього звільнення ОСОБА_2 за скороченням штату з роботи у ДП "Укрзалізничпостач" згідно з п.1 ст.40 КЗпП України та відмовлено у поновленні його на роботі, що не становило підстав його подальшого перебування на поновленій посаді саме у вчинений спосіб винесення додаткового наказу про звільнення позивача з роботи за тих самих підстав.

Відтак, потреба досягнення попередньої згоди профспілкового комітету та необхідність завчасного повідомлення працівника про наступне вивільнення та надання йому пропозиції перейти на іншу роботу на тому самому підприємстві, а також фактичне скорочення відповідної посади, у даному конкретному випадку не становлять ознак обовязковості з огляду на наведене здійснення оспорюваного звільнення не на загальних підставах.

Тому посилання позивача на вказані обставини як на підставу неправомірного порушення його права є безпідставними, а застереження щодо неналежності вказаної ухвали суду касаційної інстанції до підстав щодо його звільнення є помилковим.

За таких обставин його позовні вимоги в частині поновлення на роботі на посаді водія судом також визнаються безпідставними, надто з огляду на довільну вказівку лише суто професії без визначення певного місця роботи.

З врахуванням встановленої судом фактичної правомірності оспорюваного звільнення судом не вбачається факту спричинення таким звільненням позивачу моральної шкоди у заявленому розмірі 25000 грн. та наявності причинного звязку між рішенням про звільнення та власне заявленою моральною шкодою, як обовязкової умови її відкодування певною винною особою.

З тих же мотивів безпідставними є позовні вимоги ОСОБА_2 щодо відшкодування йому суми середнього заробітку за вимушений прогул з 22.07.2015 року по день винесення рішення у цій справі, оскільки законом таке стягнення передбачене лише при винесенні рішення про поновлення працівника на роботі, однак таких підстав судом щодо даного спору не встановлено.

Вимога ОСОБА_2 щодо стягнення на його користь коштів в сумі 9516,53 грн., що були нараховані за виконання посадових обовязків, але не виплачені на час його звільнення 22.07.2015 року, не становить ознак неправомірності, оскільки є нарахуванням заробітної плати та інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, а тому не можуть бути утримані роботодавцем.

Однак, в цій частині вимог, а рівно й решти вказаних позовних вимог, їх предявлення наразі до ПАТ "Укрзалізниця" є передчасним, а тому неправомірним, оскільки відповідні спірні правовідносини трудового характеру у позивача склались із ДП "Укрзалізничпостач", із з яким ОСОБА_2 перебував у трудових правовідносинах, яке за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є у вільному доступі на сайті Міністерства юстиції України, є юридичною особою та до теперішнього часу не має відміток щодо її припинення, перебуваючи лише в стадії припинення, що не позбавляє позивача, визначеного законом права на звернення у встановленому порядку як кредитора до з відповідними вимогами саме до ДП "Укрзалізничпостач", як юридичної особи, що припиняється, а тому предявлення даного позову до ПАТ "Укрзалізниця" з вказаних підстав становить його предявлення да неналежного відповідача.

Судом не приймаються до уваги решта представлених доказів в матеріалах справи вони не спростовують наведених висновків суду.

Таким чином, встановлена в судовому засіданні сукупність заявлення позову до неналежного відповідача в частині стягнення нарахованих під час виконання трудових обовяків коштів оплати труда, та безпідставність решти позовних вимог стосовно поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди та стягення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, їх недоведеність належними та допустимим доказами згідно власного обовязку за невизнання позову відповідачем, та також предявлення їх до неналежного відповідача визначають підстави щодо залишення даного позову без задоволення у повному обсяз.

Враховуючи викладене, керуючись ст.15, 23, 104, 107, 1167 ЦК України, ст.116, 232, 235, 237-1, 239, КЗпП України, ст. 3, 5, 8, 10, 60, 74, 169, 209, 210, 212-214, 233, 319, 349, 367 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" поновити його на посаді водія, а також стягнення на його користь з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" моральної шкоди в сумі 25000 гривень, середнього заробітку за вимушений прогул з 22.07.2015 року по день ухвалення судового рішення у цій справі, а також нарахованих та не виплачених станом на 22.07.2015 року коштів за виконання посадових обов'язків в сумі 9516 гривень 53 копійки - відмовити.

Рішення набуває законної сили після закінчення строків на його оскарження.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії, апеляційному суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд.

Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Вернік В.М.