Ухвала суду № 62076864, 17.10.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"17" жовтня 2016 р. Справа № 918/1148/15

Суддя Андрійчук О.В., розглянувши заяву Приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Артем" про розстрочку виконання рішення суду

у справі

за позовом Костопільського багатогалузевого житлово-комунального підприємства

до приватного підприємства "Телерадіокомпанія Артем"

про стягнення заборгованості в сумі 97 427 грн 65 коп.,

Присутні представники сторін:

від позивача (стягувача): ОСОБА_1, дов. № 171/02-12 від 13.09.2016 року

від відповідача (боржника, заявника): ОСОБА_2, дов. від 17.10.2016 року, ОСОБА_3, керівник

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.11.2015 року (суддя Павленко Є.В.) позов задоволено, стягнено з Приватного підприємства "Телерадіокомпанія Артем" на користь Костопільського багатогалузевого житлово-комунального підприємства 152 339,04 грн заборгованості з орендної плати, а також 2 285,09 грн судового збору.

У зв'язку з прийняттям Указу Президента України № 21/2016 від 23.01.2016 року "Про переведення суддів" суддю Господарського суду Рівненської області Павленка Є.В. переведено на роботу на посаду судді Господарського суду міста Києва, розпорядженням в.о.керівника апарату суду від 27.01.2016 року № 01-04/34/2016 на підставі п.п. 2.3.50-2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначений повторний автоматизований розподіл, за результатами якого справу № 918/1148/15 передано на розгляд судді Андрійчук О.В.

Ухвалою суду від 28.01.2016 року справу № 918/1148/15 прийнято до свого провадження суддею Андрійчук О.В.

28.01.206 року на виконання рішення суду від 24.11.2015 року видано наказ про стягнення з Приватного підприємства "Телерадіокомпанія Артем" (35000, Рівненська область, місто Костопіль, вулиця Котляревського, будинок 10, ідентифікаційний код: 32785051) на користь Костопільського багатогалузевого житлово-комунального підприємства (35000, Рівненська область, місто Костопіль, вулиця Грушевського, будинок 4, ідентифікаційний код: 31650754) 152 339,04 грн заборгованості з орендної плати, а також 2 285,09 грн судового збору.

03.10.2016 року через канцелярію суду надійшла заява від Приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Артем" про розстрочку виконання рішення суду, де підприємство просить розстрочити виконання рішення суду від 24.11.2015 року на 20 місяців згідно з графіком погашення боргу.

Ухвалою суду від 04.10.2016 року розгляд заяви про розстрочку виконання рішення суду призначено до слухання на 17.10.2016 року.

17.10.2016 року через канцелярію суду надійшли письмові пояснення від Костопільського багатогалузевого житлово-комунального підприємства на заяву про розстрочку виконання судового рішення, в яких останній погоджує розстрочку виконання судового рішення на 9 місяців.

17.10.2016 року через канцелярію суду надійшла заява від Приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Артем" про уточнення заяви про розстрочку виконання рішення суду, в якій підприємство просить суд розстрочити виконання рішення суду від 24.11.2015 року на 9 місяців згідно з графіком погашення боргу.

Суд, розглянувши заяву боржника про розстрочку виконання судового рішення, встановив таке.

Як вбачається із заяви, остання обґрунтована тим, що боржник у добровільному порядку здійснив часткове погашення боргу на суму 38 714,87 грн. На сьогоднішній день перед стягувачем існує борг в сумі 113 624,13 грн. Так як боржник є провайдером та надає населенню послуги кабельного телебачення, то його доходи складаються виключно з коштів, що сплачують абоненти. Боржник щомісяця здійснює платежі на виконання рішення суду, проте через скрутне матеріальне становище виконання рішення розтягнулося.

Також, як зазначає боржник, враховуючи, що сума боргу є значною, то одночасне стягнення цієї суми призведе до повної зупинки господарської діяльності останнього, оскільки арешт рахунків боржника зробить неможливим своєчасну оплату з контрагентами за трансляцію каналів, що призведе до неможливості надання населенню послуг кабельного телебачення, чим буде порушено право на отримання інформації для абонентів кабельного телебачення.

Вказана ситуація лише утруднить процес виконання судового рішення та не матиме позитивних наслідків для жодної із сторін. При цьому боржник зазначає, що заборгованість виникла внаслідок застосування підвищеної орендної ставки для підприємства з 15 % від вартості майна на рік на 30%. Враховуючи викладене, боржник просить суд розстрочити виконання судового рішення.

Стягувач із поданою заявою про розстрочку виконання судового рішення терміном на 9 місяців погодився, про що надав письмові пояснення.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, оцінивши подані сторонами докази в обґрунтування вимог та на їх заперечення, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про розстрочку виконання судового рішення.

При цьому суд виходив з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Зазначена норма кореспондується із приписами ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження". Так, ч. 1 цієї статті встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Разом з тим, ні у ст. 121 ГПК України, ні у ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" не містяться визначення понять "відстрочка" та "розстрочка".

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 року у справі за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" визначив розстрочку виконання рішення суду як виконання його частинами, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 року у пп. 7.1.1, 7.1.2 п. 7.1 роз'яснив, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Розстрочка виконання рішення надається за наявності єдиного критерію - настання обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення. Розстрочення передбачає поступове часткове виконання рішення суду.

Стаття 121 ГПК України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких, господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте, визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість випадків, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим. Підставою розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд вважає, що наведені боржником обставини є такими, що істотно ускладнюють негайне виконання рішення про стягнення грошових коштів на користь стягувача.

Стосовно строку, на який слід розстрочити виконання судового рішення, то визначення останнього не входить до правозастосовчої діяльності суду, оскільки проміжок часу, на який слід розстрочити виконання судового рішення, є більше економічною категорією, аніж правовою, що має ґрунтуватися на реальних показниках господарської діяльності відповідача та можливості ним виконання судового рішення, з урахуванням збалансованості інтересів обох сторін.

Оскільки строк розстрочки виконання судового рішення на 9 місяців погоджений обома сторонами, відтак приймається судом.

Суд вважає за необхідне зазначити також таке.

Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бакай та інші проти України від 09.11.2004 року).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі Агрокомплекс проти України від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу (Бурдов проти Росії та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа ОСОБА_4 проти України, рішення від 15.10.2009 року).

При цьому, розглядаючи питання захисту права особи на мирне володіння майном, необхідно згадати позицію Європейського суду, за якою «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Як Суд неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати «суспільним інтересам», навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею».

Принцип пропорційності базується на визначальних постулатах верховенства права і, виходячи з пріоритету прав людини, передбачає баланс необхідного державного втручання у приватні справи. Вказаний принцип спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а за соби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Для прикладу може слугувати рішення у справі Жовнер проти України. У цій справі Європейський суд зауважив, що ст. 1 Першого Протоколу містить три чітких положення: перше, яке міститься у першому абзаці першого пункту та має загальний характер, проголошує принцип поваги до права власності; друге, яке міститься у другому абзаці того ж пункту, передбачає можливість позбавлення права власності та встановлює умови для нього; третє, яке міститься у другому пункті, визнає за державами повноваження регулювати користування майном відповідно до загальних інтересів. Мова не йде про правила, які не мають звязку між собою. Друге та третє положення стосуються конкретних випадків посягання на право власності; таким чином, вони повинні тлумачитися у світлі принципу, зазначеного у першому положенні.

Суд виходив із того, що ст. 1 Першого Протоколу вимагає, перш за все і особливо, щоб втручання державної влади у використання права на майно було законним і була дотримана справедлива рівновага між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян. Контролюючи виконання цієї вимоги, Суд визнає за державою певну свободу розсуду як для вибору способів впровадження, так і для вирішення, чи їх наслідки є виправданими та відповідають загальному інтересу у спробі досягти зазначеної мети закону. Тому Суд нагадав, що в принципі система тимчасового зупинення або відстрочка виконання судових рішень не критикується як така, особливо беру чи до уваги свободу розсуду, дозволену в другому абзаці ст. 1 Першого Протоколу. Проте така система має наслідком ризик покладання на власників не помірного тягаря, зокрема, можливості розпоряджатися своїм майном і, таким чином, повинна передбачати певні процедурні гарантії для спостереження за запровадженням системи та її непередбачуваних наслідків для права власності. Суд зауважив, що в даному випадку відстрочка виконання рішення не містила жодного точного строку і що зазначене рішення залишалось невиконаним вже протягом шести років. Що, більше того, для заявниці немає жодної гарантії, що воно буде виконаним у найближчому майбутньому.

Враховуючи фактичні обставини справи, з метою дотримання справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу, зокрема щодо доступу населення до послуг кабельного телебачення, і вимогами захисту основних прав стягувача, беручи до уваги принцип пропорційності, фінансове становище боржника, стягувача та в країні в цілому суд допускає можливість тимчасового втручання у право власності шляхом розстрочки виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 86, 121 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Приватного підприємства "Телерадіокомпанія" Артем" про розстрочку виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 24.11.2015 року у справі № 918/1148/15 задоволити.

2. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 24.11.2015 року у справі № 918/1148/15, щомісячними платежами на дев'ять місяців до повного його виконання таким чином:

жовтень 2016 року - 12 624,90 грн,

листопад 2016 року - 12 624,90 грн,

грудень 2016 року - 12 624,90 грн,

січень 2017 року - 12 624,90 грн,

лютий 2017 року - 12 624,90 грн,

березень 2017 року - 12 624,90 грн,

квітень 2017 року - 12 624,90 грн,

травень 2017 року - 12 624,90 грн,

червень 2017 року - 12 624,93 грн, всього - 113 624,13 грн.

3. Вказана ухвала може бути оскаржена у порядку, визначеному ГПК України.

Суддя Андрійчук О.В.