Постанова № 62076041, 13.10.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

13 жовтня 2016 року Справа № 814/1291/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марича Є.В. за участю секретаря судового засідання Мирко О.С. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Южная Логистическая Компания", вул. Спаська, 24, оф. 1,Миколаїв,54030

доГоловного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2016р. № 0000811405, від 27.05.2016р. № 0000821405,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Южная Логистическая Компания» (далі-позивач, ТОВ) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі-відповідач, податкова, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000811405 від 27.05.2016 року, №0000821405 від 27.05.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкова зробила безпідставні висновки про порушення позивачем податкового законодавства, а відтак і податкові повідомлення-рішення винесені на підставі таких висновків є протиправним та підлягають скасуванюю.

Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими з підстав викладених у письмових запереченнях.

У судовому засіданні 13.10.2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

У період з 23.03.2016 р. по 05.05.2016 р. податковою проведено документальну планову перевірку ТОВ «Южная Логистическая Компания» з питань дотримання вимог податкового законодавства у період з 19.08.2013 р. по 31.12.2015 р., за результатами якої складено акт перевірки №13/14-29-14-01/38841357 від 13.05.2016 року (далі-акт).

На підставі акту ДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000811405 від 27.05.2016 р., яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 1346737 гри. за податковим зобов'язанням та застосовано штрафних санкцій на суму 42867,25 грн.;

- № 0000821405 від 27.05.2016 р., яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 166483 грн. за податковим зобов'язанням та застосовано штрафних санкцій на суму 41620,75 грн.

Позивач не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду для захисту своїх прав.

Суд вирішуючи спір між сторонами виходить з наступного.

Щодо висновків перевіряючих відносно безпідставного включення позивачем до складу витрат, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування податком на прибуток послуг, реальність придбання та фактичність використання яких у межах господарської діяльності позивачем не доведено, суд зазначає таке.

Перевіркою встановлено, що в складі інших операційних витрат (рядок 2180) Звіту про фінансові результати за 2015рік відображено суму страхування в розмірі 5355000грн, що спричинило донарахування податку на прибуток та збільшення значення об'єкта оподаткування з подано, на прибуток в 2015р.

Відповідно до Генерального договору про співпрацю в галузі страхування від 30.09.2013 року з ПрАТ «СК «Золотий вік» позивачем протягом перевіряємого періоду, а саме в 2013-2014 рр. були укладені договори страхування фінансових ризиків. В 2015р. позивачем операції зі страхування не здійснюватися. Так, перелік укладених договорів страхування перевіряючими наведено у Додатку 2.6 (договори страхування фінансових ризиків) та Додатку 2.7 (договори добровільного страхування наземного транспорту). Крім того, є посилання відповідача та опис укладених ТОВ «ЮЛК» договорів зі страхування в акті перевірки.

Таким чином, в акті перевіряючими підтверджується факти надання первинних документів по операціям страхування фінансових ризиків, а саме: договорів, банківських документів про сплату страхових платежів та інших.

Відповідно до діючих П(С)БО в бухгалтерському обліку усі витрати по страхуванню спочатку відображаються у кореспонденції з рахунком 39 «Витрати майбутніх періодів». По завершенню (виконанню) договорів страхування витрати списуються в кореспонденції із рахунками операційних витрат.

В січні 2015року, у ході складання фінансової звітності за 2014рік, ТОВ «ЮЛК» було виявлено помилку в бухгалтерському обліку страхових платежів по рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів», про що було оформлено бухгалтерську довідку від 29.01.2015р.

Відповідно до бухгалтерської довідки від 29.01.2015р., суми страхових витрат в розмірі 5355000 гри. згідно договорів страхування фінансових ризиків за 2014 р. помилково не враховано у складі витрат 2014 року (не враховано в бухгалтерському обліку, але враховано в податковому обліку, що підтверджується додатком № 2.6.2 та додаток № 3 акту перевірки) та відображено у регістрах бухгалтерського обліку в періоді виявлення помилки - в січні 2015року. Про що здійснено бухгалтерську запис: Дт 949 Кт 39 5 355 000грн.

В ході проведення перевірки податковим органом не враховано бухгалтерську довідку від 29.01.2015р. в якості первинного документа та роз'яснення Міністерства фінансів України стосовно визнання бухгалтерської довідки первинним документом ( лист від 05.08.2014 р. №31-11410-08/23-2303/2333).

У даному випадку, господарська операція щодо відображення втрат, що обліковуються на рах.39, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства можлива лише па підставі бухгалтерської довідки. Але, деякі документи перевіряючими не враховано при обчисленні податку на прибуток. Позивачем на підставі п.44.7 ст.44 ПКУ вкотре надано до суду копії документів, на підставі яких ТОВ в бухгалтерському обліку відображено списання сум страхових платежів за 2014рік на витрати підприємства в 2015 році.

Так, сума витрат по страхуванню фінансових ризиків у розмірі 5355000грн., що відносяться до звітного періоду 2014р. ТОВ не було враховано у складі витрат та фінансового результату за 2014 р. в бухгалтерському обліку, але враховано у податковому, що відображено у додатку . п..п. 2.6.2 та додатку № 3 акту перевірки.

У той же час, у ході складання Податкової декларації з податку на прибуток за 2015рік ТОВ «ЮЛК» скорегувало об'єкт оподаткування податком на прибуток на суму 5355000грн. 24.02.2016р. ТОВ було подано до ДФС України нову звітну податкову декларацію з податку на прибуток. Документ надано до ДПІ у Центральному p-ні м. Миколаєва ГУ ДФСУ у Миколаївській області 24.02.2016р.

Форма податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 201 5рік, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015р. № 897 не дозволяє відобразити в окремому рядку корегування на суми витрат минулих років показників рядка 02 «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (+, -)» або рядка 04 «Об'єкт оподаткування». Порядку заповнення та складання форми декларації № 897 центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику не встановлено. В зв'язку з чим, збільшення об'єкту оподаткування на суму страхових витрат 2014р. в розмірі 5355000грн. підприємством було відображено у Додатку Р1 по рядку 4.1.15 «Сума коштів, що надійшла на банківський рахунок або в касу платника податку після 01 січня 2015 року (абзац перший пункту 18 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України)». В свою чергу, сума 5355000 грн. відображена у рядку 03Р1 податкової декларації з прибуток ТОВ та па суму 5355000 гри. збільшено об'єкт оподаткування, що також підтверджується на стор. 121 акту.

Крім того, судом враховано, що податкова звітність надається до органів ДФС України в електронній формі, в зв'язку з чим, внесення змін на вимогу п.46.4 ст.46 Податкового кодексу України (далі-ПК України) до нового бланку декларації, що вперше подається з початку 2016року, є неможливим.

Таким чином, позивачем вже задекларовано збільшення об'єкту оподаткування на суму страхових виплат по рядку 03Р1 податкової декларації з податку на прибуток та сплачено податок на прибуток у повному обсязі, в т.ч. із суми 5355000грн. А корегування рядку 02 «Фінансовий результат до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності», на якому наполягають перевіряючі, потягне за собою подвійне оподаткування суми 5355000 грн.

Таким чином, висновками податкової щодо завищення показника рядка 02 «Фінансовий результат до оподаткування» та заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток в 2015р. на суму витрат зі страхування у розмірі 5355000,00грн. є безпідставними.

Щодо висновків податкової стосовно завищення задекларованих показників витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування по податку па прибуток за 2014рік в розмірі 86140грн. та за 2015рік у сумі 1166560 грн., то суд вважає такі висновки податкової такими, що не відповідають дійсності.

Так, позивачем надано до суду первинні документи, що підтверджують реальність отримання маркетингових послуг від ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, які також були надані позивачем перевіряючим під час проведення перевірки, а саме договори, акти приймання-передачі виконаних послуг, банківські та касові документи, інші, складені згідно вимог законодавства з бухгалтерського обліку та скріплені підписами та печатками сторін.

Таким чином, висновки перевіряючих, зазначені в акті перевірки відносно того, що на суму 1166560грн. завищено рядок 02 «Фінансовий результат до оподаткування» та занижено об'єкт оподаткування в податкової декларації з податку на прибуток за 2015рік, а також щодо завищення витрат у сумі 86140грн. за 2014рік є припущенням та не відповідають нормам ПКУ.

Щодо висновку податкової про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Фан-чай» та ТОВ «Оскар-Фудз» суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Cудом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що у періоді, що перевірявся, між позивачем та ТОВ «Фан-Чай» був укладений договір купівлі-продажу №09/10/131 від 09.10.2013 року, за яким контрагент поставляє продукцію під торгівельною маркою «Хейліс» позивачу (арк. с. 41-46).

Поставку та отримання товару за вищезазначеним договором підтверджено податковими накладними, видатковими накладними, товаро-транспортними накладними (арк. с. 48-192).

Таким чином, факт придбання позивачем товару у ТОВ «Фан-Чай» підтверджується вищезазначеними документами.

Суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на не відповідність ТТН вимогам законодавства, з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач має в наявності на підтвердження отримання послуг по перевезенню продукції під торгівельною маркою «Хейліс» від ТОВ «Фан-Чай» товарно-транспортні накладні із зазначенням номеру ТТН, назви підприємства-постачальника та підприємства замовника, , назву підприємства, що здійснило перевезення, назву пункту навантаження та розвантаження, назви товару, прізвища та підписи відповідальних осіб (арк .с. 164-183).

Тобто, при дослідженні судом ТТН наданих позивачем, встановлено належне їх оформлення.

Крім того, відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким актом законодавства є Постанова. Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні».

Відповідно до цієї постанови визначено наступних перелік документів для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб: накладна або інший документ-, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керу вання транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспорт ним засобом: галон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного етапу транспортного засобу.

Зміст процитованої Постанови КМУ Ке 207 свідчить про те. що для юридичної, яка здійснює перевезення вантажів для власних потреб (а перевезення поставленого за договором товару однією з сторін договору є перевезенням саме для власних потреб, оскільки це обов'язок постачальника відповідно до пункту 2.2. договору поставки за умовами DDP), не передбачена обов'язкова наявність товарно-транспортної накладної. Тим більше, що базою для оподаткування у правовідносинах з ТОВ «Фан-чай» є не придбання послуг з перевезення, а придбання товару.

Також, суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на податкову інформацію, отриману від Знам'янської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фан-Чай» по правовідносинах з контрагентами-постачальннками від 15.05.2015 р.№ 12/11-22-22/38039228 та узагальнену податкову інформацію по ТОВ «Оскар-Фудз» (39234706) за березень та лютий 2015 року отриману від ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області листом від 15.10.2015 р. № 901/10-13-22-04/39234706. Податкова інформація була також надана в зв'язку з неможливістю проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «Оскар-Фудз» «у зв'язку з відсутністю ТОВ «Оскар-Фудз» за місцезнаходженням.

Суд зазначає, що зазначений лист підтверджує лише факт не проведення перевірки податковими органами з різних причин (відсутність за юридичною адресою, банкрутство контрагентів тощо).

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Таким чином, припущення податкової, що ТОВ «Фан-чай» не може здійснити поставку товару, а ґрунтуються лише на отриманої інформації з інших актів перевірок. Реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем податковими накладними, видатковими накладними, договором купівлі-продажу та ТТН .

Отже, при розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства. Адже, реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем первинними документами, що повністю відповідають вимогами податкового законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочинну недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятих ним рішень. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області №0000811405 від 27.05.2016 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області №0000821405 від 27.05.2016 року.

4. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Южная Логистическая Компания" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області судовий збір сплачений згідно платіжного доручення №1961 від 03.06.2016 року в сумі 23965,62 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є.В. Марич