Постанова № 62075392, 18.10.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2016 року Справа № 904/3273/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Чимбар Л.О.

при секретарі: Ситниковій М.Ю.

Представники сторін:

позивача ОСОБА_1, довіреність № 130 від 02.04.2015 р.;

відповідача ОСОБА_2, довіреність б/н від 23.05.2016 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-САМАРА», с.Кочерижки Павлоградського району Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2016 року по справі № 904/3273/16

за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "УКРГАЗБАНК", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-САМАРА", с. Кочерижки Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості в сумі 176 115,96 грн.

В судовому засіданні 30.08.2016р. було оголошено перерву до 06.09.2016р. (ст.ст.77 ГПК України). В засіданні 06.09.2016р. розгляд справи відкладений на 18.10.2016р. (ст.77, 86 ГПК України).

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2016р. по справі № 904/3273/16 (суддя Мартинюк С.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «УКРГАЗБАНК», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-САМАРА», с. Кочерижки про стягнення заборгованості позовні вимоги були задоволені частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 87019,71 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом, 13 585,02 грн. пені за несплату відсотків, 1509,07 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення господарського суду в частині задоволення позову мотивовано фактом неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань з повної та своєчасної оплати відсотків за кредитом та непогашення відповідачем основної суми заборгованості за кредитом («тіла» кредиту) за рішенням господарського суду по справі № 5005/2355/2011 до теперішнього часу, в частині відмови в позові частковим спливом строку позовної давності щодо нарахованих відсотків та пені за несплату відсотків; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст. 257, 258, 261, 264, 525, 526, 530, 610, 629 ЦК України, ст.ст.193, 218 Господарського кодексу України.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржив в апеляційному порядку відповідач по справі Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-САМАРА», посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, зокрема:

- господарським судом було винесене неправильне рішення щодо часткового задоволення позовних вимог по стягненню нарахованих відсотків за кредитним договором та пені, оскільки судом невірно застосована до спірних правовідносин ст.266 ЦК України щодо обчислення строків позовної давності до додаткових вимог, якими є стягнення відсотків за користування коштами, пені, які не можуть бути тривалішими за строк позовної давності до основної вимоги;

- оскільки строк позовної давності за основною вимогою розпочався 27.12.2008р., був перерваний поданням позову до господарського суду 10.12.2010р., тому відповідно сплив 10.12.2013р., а факт задоволення основної вимоги за рішенням від 21.04.2011р. по справі № 5005/2355/2011 в межах строку не змінює порядок його обчислення, отже, на думку скаржника, позивач мав право звернутись з позовом про стягнення додаткових вимог виключно до 10.12.2013р., а звернення з позовом у квітні 2016 року відбулось зі спливом строку позовної давності, отже, в позові слід було відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2016р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до розгляду колегією суддів у складі: ОСОБА_3 (головуючий, доповідач), ОСОБА_4, ОСОБА_5 та призначено до розгляду на 30.08.2016р. (а.с.71).

Розпорядженням керівника апарату суду від 29.08.2016 року № 1101/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи в звязку з відпусткою суддів Кузнецової І.Л., Герасименко І.М.

Для розгляду справи, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2016р., обрано колегію суддів у складі: ОСОБА_3 (головуючий, доповідач), ОСОБА_6, ОСОБА_7

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 29.08.2016р. справу прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів (а.с.88).

В судовому засіданні 30.08.2016р. було оголошено перерву до 06.09.2016р. (а.с.90). В судовому засіданні 06.09.2016р. розгляд справи був відкладений на 18.10.2016р. (а.с.105), від сторін витребувано письмові пояснення з розрахунками та контррозрахунками позову.

Розпорядженням керівника апарату суду від 17.10.2016 року № 1472/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи в звязку з відпусткою судді Дмитренко Г.К.

Для розгляду справи, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2016р., обрано колегію суддів у складі: ОСОБА_3 (головуючий, доповідач), ОСОБА_6, ОСОБА_8

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 18.10.2016р. справу прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів (а.с.121).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення, посилався на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, зазначаючи, що рішення господарського суду винесено з урахуванням усіх доводів та доказів , поданих обома сторонами, з урахуванням заяви відповідача про сплив строку позовної давності, відповідно до якої позивачу було частково відмовлено в позові щодо нарахувань, здійснених раніше, ніж за три роки до звернення з позовом; при цьому, господарським судом було зазначено, що позовні вимоги по «тілу» кредиту були задоволені в повному обсязі рішенням господарського суду в 2011 році, вказане рішення набрало законної сили, спір щодо повернення «тіла» кредиту судом вирішено, але зобов"язання по поверненню "тілу" кредиту до теперішнього часу не виконано, як і не виконано рішення господарського суду, яким стягнуто борг по "тілу" кредиту, отже, відсутні правові підстави щодо обчислення строку позовної давності стосовно вимог по «тілу» кредиту. Таким чином, на думку позивача, є безпідставними доводи відповідача про сплив строку позовної давності за всіма вимогами по цій справі 10.12.2013р. Крім того, як зазначає позивач, зобов`язання з оплати відсотків виникає тільки після їх нарахування, за кожен місяць користування кредитом, які оплачуються за умовами договору щомісячно, тобто, момент виконання зобов`язання зі сплати відсотків визначається окремо відносно кожної суми відсотків, нарахованої за відповідний місяць, отже, за наявності підстав для застосування строків позовної давності, такий строк застосовується не до всієї суми нарахованих відсотків, а до кожної з нарахованих щомісячних сум окремо.

05.09.2016р. відповідачем до Дніпропетровського апеляційного господарського суду було подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі № 185/3812/16-ц за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_9, третя особа: ТОВ «АГРО-САМАРА» про стягнення заборгованості, яким позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог в зв`язку зі спливом строку позовної давності (як зазначено на ксерокопії цього рішення воно не набрало законної сили). Зазначене клопотання задоволено колегією суддів, ксерокопію вищевказаного рішення долучено до справи.

Натомість, колегія суддів не вбачає, що вказаним судовим рішенням встановлені будь-які факти преюдиційного характеру відповідно до ст.35 ГПК України, оскільки на день прийняття рішення господарським судом по цій справі такого рішення не існувало взагалі (а суд апеляційної інстанції надає правову оцінку судовим актам місцевого господарського суду на день їх прийняття), та на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначене скаржником рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області не набуло законної сили; отже, в силу приписів ч.3 ст.35, ст.ст.43, 99, 101 ГПК України ці доводи скаржника не може бути прийнято судом апеляційної інстанції.

15.09.2016р. позивачем було надані на вимогу суду апеляційної інстанції письмові пояснення, в яких позивач зазначив, що судом першої інстанції врахована заява відповідача про сплив строку позовної давності щодо частини вимог, які нараховані раніше, ніж за три роки до подання позовної заяви, при цьому докладного розрахунку присуджених до стягнення сум рішення господарського суду не містить, але на думку позивача, за логікою нарахування, господарський суд мав стягнути відсотків на 2498,63 грн. більше, ніж стягнув, а саме 89 518,34 грн. та на 50,01 грн. більше, ніж стягнув, пені, а саме 13 635,03 грн., хоча позивач не реалізував своє право оскарження рішення господарського суду в встановленому законом порядку, як і не реалізував своє право надати до господарського суду уточнений розрахунок позову відповідно до ст.22 ГПК України після подання скаржником заяви про застосування строків позовної давності.

17.10.2016р. відповідачем також на вимогу суду апеляційної інстанції надані письмові пояснення, в яких останній зазначив, що строк позовної давності за основним зобов`язанням переривався поданням 18.02.2011р. позивачем позову, отже, строк позовної давності за основним зобов`язанням сплив 18.02.2014р. (як для основного, так і для додаткових зобов`язань); строк позовної давності не переривався сплатою заборгованості по відсоткам, оскільки такі оплати здійснювались не особисто відповідачем, а в примусовому порядку та здійснювались, на думку скаржника, вже після спливу строку позовної давності.

З метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи, з урахуванням доводів обох сторін, зігдно з законом (ст.ст.35, 38 ГПК України) Дніпропетровським апеляційним господарським судом було витребувано у місцевого господарського суду справу № 5005/2355/2011, відповідно до якої зі скаржника на користь позивача - ПАТ "Укргазбанк" було стягнено 160 000 грн. основного боргу за кредитом, 40 059,25 грн. відсотків (за період по 19.11.2010р.), 47 176,57 грн. пені (з 01.10.2008р. по 19.11.2010р.), 20 005,93 грн. штрафу, 2100 грн. комісії (а.с.15, 16, 91а).

Згідно з матеріалами справи № 5005/2355/2011 ПАТ "Укргазбанк" звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ "АГРО-САМАРА" 18.02.2011р. (згідно поштового штемпелю на конверті) (відповідні ксерокопії позову, конверту, з відмітками канцелярії господарського суду долучено до цієї справи (а.с.98-101)).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, присутніх в судових засіданнях, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно з матеріалами справи, 28.04.2007р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» («банк» за договором, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-САМАРА» («позичальник» за договором, відповідач по справі, скаржник) було укладено кредитний договір №18/07, відповідно до предмету якого «банк» відкрив «позичальнику» невідновлювальну відкличну кредитну лінію загальним лімітом 210 000 грн. на строк з 28.04.2007 року по 26.12.2008 року, зі зменшенням ліміту:

- 210 000,00 грн. на період з квітня року по листопад 2007 року;

- 185 000,00 грн. на грудень 2007 року;

- 160 000,00 грн. на період з січня року по вересень 2008 року;

- 135 000,00 грн. на жовтень 2008 року;

- 110 000,00 грн. на листопад 2008 року;

- 60 000,00 грн. на період з 01.12.2008 року по 26.12.2008 року;

- 0,00 грн. на 27.12.2008 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18,0% річних в межах встановленого терміну кредитування, та в розмірі 19,0% річних за користування понад встановлений термін кредитування (п.п.1.1, 1.4.1, 1.4.2 р.1 договору (а.с.7-11)).

Пунктами 1.3.1, 1.3.3 р.1 договору вста6новлено, що термін кредитування з 28.04.2007р. по 26.12.2008р.; «позичальник» повинен повернути основну суму кредиту на рахунок № 2063514777.980 в Дніпропетровській філії ВАТ АБ «Укргазбанк», МФО 305448.

Пунктом 1.4.4 п.1.4 р.1 договору сторони узгодили, що строк сплати відсотків один раз на місяць, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності до п.1.3 цього договору, в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання цього договору; відсотки сплачуються на рахунок № 2068014777.980 в Дніпропетровській філії ВАТ АБ «Укргазбанк» або на рахунок № 3600010314777.980 (в разі погашення відсотків у термін до останнього робочого дня місяця, за який сплачуються відсотки), а також в день закінчення строку , на який надано кредит, у відповідності до п.1.3 цього договору, в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання цього договору.

Пунктом 1.5 р.1 договору сторони встановили наступний порядок погашення заборгованості за цим договором: 1) прострочені відсотки (якщо буде мати місце прострочення); 2) прострочені комісії (якщо буде мати місце прострочення); 3) строкові відсотки; 4) строкові комісії; 5) прострочена сума основного боргу (якщо буде мати місце прострочення); 6) штрафні санкції за цим договором; 7) строкова заборгованість за основним боргом; у випадку перерахування грошових коштів на погашення кредиту та/або відсотків та/або комісій з порушенням вищевказаної черговості з вини «позичальника», «банк» вправі самостійно перерозподілити кошти «позичальника», що надійшли, у відповідності з черговістю, викладеною в цьому пунктів, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок по відповідних рахунках.

Пунктом 1.6 р.1 договору встановлено, що надання «банком» кредиту здійснюється з позичкового рахунку, визначеного п.3.1.1 договору шляхом: оплати платіжних документів «позичальника»у порядку, визначеному чинним законодавством України та нормативними актами НБУ; безготівкового платежу за вказаними «позичальником» реквізитами; перерахування на поточний рахунок «позичальника» для подальшого використання за цільовим призначенням; надання готівки через касу «банку» з позичкового рахунку «позичальника» може бути здійснено лише з урахуванням вимог діючого законодавства, інструкцій та інших регулятивних документів НБУ.

Пунктом 3.1.1 п.3.1 р.3 договору сторони погодили, що на умовах цього договору «банк» зобов`язаний відкрити «позичальнику» позичковий рахунок №2063514777.980 в Дніпропетровській філії ВАТ АБ «Укргазбанк» та надати «позичальнику» кредитні кошти на умовах, в сумі та терміни, обумовлені цим договором за умови оформлення відповідного забезпечення, що задовольняє вимоги «банку» за цим договором, та за умови виконання п.1.7 цього договору.

Пунктом 5.3 р.5 договору встановлено, що за порушення строків (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та/або сплати відсотків за користування кредитом «позичальник» зобов`язаний сплатити «банку» неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період існування заборгованості, обчисленої від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов`язань від дня виникнення такого прострочення до повного погашення заборгованості.

Відповідно до п.5.10 р.5 договору строк позовної давності (крім вимог про стягнення неустойки) за цим договором становить три роки у відповідності до чинного законодавства України; позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені).

Пунктом 6.9 р.6 договору передбачено, що договір набуває юридичної сили з моменту підписання сторонами і діє до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі.

Докази визнання недійсними, розірвання, внесення будь-яких змін в встановленому законом порядку до договору № 18/07 від 28.04.2007р. відсутні в матеріалах справи, не надавались скаржником в ході розгляду справи в судах обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

На виконання умов договору «банком» (позивачем) в період з 28.04.2007р. по 04.05.2007р. було надано відповідачу 210 000 грн., що підтверджується меморіальними ордерами №TR.3347.2.18, від 28.04.2007р., № TR.3347.1.18 від 03.05.2007р., № TR.3347.1.18 від 04.05.2007р. (а.с.12-14), не спростовано жодним доказом скаржником, факт встановлено рішенням господарського суду від 21.04.2011р. по справі № 5005/2355/2011, яке набрало законної сили (ст.ст.35, 115 ГПК України).

Відповідач свої договірні зобов`язання виконував неналежним чином та починаючи з січня 2008 року зобов`язання по поверненню кредиту взагалі перестав виконувати. Строк остаточного погашення заборгованості за кредитом сплив 26.12.2008 року, кредитні кошти відповідачем повернуті в повному обсязі не були. Залишок заборгованості за кредитом склав 160 000,00 грн., що визнається скаржником та встановлено господарським судом (ст.35 ГПК України).

18.02.2011р. (за поштовим штемпелем) позивач («банк») звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача («позичальника») про стягнення заборгованості за кредитом (а.с.98-100, 101 (ксерокопія поштового конверту). Рішенням господарського суду від 21.04.2011р. по справі № 5005/2355/2011 позовні вимоги були задоволені, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом в сумі 160 000,00 грн. та 40 059,25 грн. відсотків за користування кредитом, 47 176,57 грн. пені, 20 005,93 грн. штрафу, 2100 грн. комісії, 2693,41 грн. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с.15-16). Зазначене рішення набуло законної сили відповідно до ст.115 ГПК України та є обов`язковим для виконання на всій території України.

На вимогу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.09.2016р. місцевий господарський суд надіслав справу № 5005/2355/2011. Зазначена справа оглянута колегією суддів, до цієї справи долучена ксерокопія позовної заяви по справі № 5005/2355/2011 (а.с.15-16, 98-101).

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Отже, як вже зазначалось судовим рішенням по справі № 5005/2355/2011 були встановлені певні факти преюдиційного характеру.

25.04.2016р. позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення 176 115,96 грн., із яких 160 232,17 грн. прострочена заборгованість щодо сплати відсотків за користування кредитом, 15 883,79 грн. пені за несплату відсотків (а.с.3-4, 17-18). При цьому, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що заборгованість по тілу кредиту в сумі 160 000,00 грн. до теперішнього часу відповідачем не сплачена, рішенням по справі № 5005/2355/2011 було задоволено позовні вимоги щодо стягнення відсотків за кредитом, нарахованих лише по 19.11.2010р., а після 19.11.2010р. відсотки за кредитом, а також пеня за неналежне виконання умов кредитного договору продовжували нараховуватись позивачем та відповідачем («позичальником») не сплачувались. Щодо відсотків за користування кредитом, присуджених до стягнення з відповідача за рішенням від 21.04.2011р., то вони сплачені останнім також не в повному обсязі, в сумі 35 625,56 грн., а саме: 19.12.2013р. 7000 грн., 01.10.2014р. 3760 грн., 21.11.2015р. 24 865,56 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку від 01.06.2016р., заявкою на переказ готівки від 19.12.2013р. № 6480_21, меморіальними ордерами від 19.12.2013р. № 6480_22, від 29.09.2014р. № 808, від 30.10.2015р. № 2042, наданими на вимогу господарського суду (а.с.43-48).

22.06.2016р. відповідачем до господарського суду Дніпропетровської області було подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій відповідачем зазначено, що часткова оплата відсотків за кредитним договором, здійснена не відповідачем, не може відповідно до ст.264 ЦК України визнаватись діями, які свідчать про визнання боргу саме відповідачем, отже, строк позовної давності не переривався і сплинув на день подання позову по цій справі; оскільки часткова оплата боргу була здійснена не в добровільному, а в примусовому порядку, в межах виконавчого провадження, вже після спливу строку позовної давності, який перервався поданням 18.02.2011р. позову у справі № 5005/2355/2011; також відповідач зазначив, що оплата періодичних платежів не перериває строку позовної давності щодо всієї суми боргу, а лише щодо сплаченої визнаної частини відсотків; також відповідач зазначив, що строк позовної давності на додаткові вимоги, якими є відсотки та пеня, залежить від строку позовної давності на основну вимогу та не може бути тривалішим за період трирічного строку позовної давності (а.с.54-57).

Господарським судом зазначена заява відповідача врахована частково щодо нарахування відсотків за кредитом, нарахованих раніше, ніж за три роки до подання позовної заяви, тобто для обчислення взятий строк з 25.04.2013р. по 10.03.2016р. (кінцева дата нарахування в розрахунку позивача) та щодо обчислення пені, до якої застосований річний строк позовної давності. Щодо доводів відповідача про строки давності щодо додаткових вимог, які сплинули разом з основною вимогою, то вони не були прийняті судом першої інстанції, оскільки суд визнав, що основна вимога вже захищена прийнятим рішенням по справі № 5005/2355/2011, яке не виконано до теперішнього часу, та на неї не розповсюджується строк позовної давності. За результатами розгляду позовної заяви господарським судом прийнято рішення 07.07.2016р., яке і стала предметом апеляційного оскарження.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як зазначалось вище, договір між сторонами недійсним не було визнано та не було розірвано в встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Чинним Цивільним кодексом, зокрема, главою 50 цього Кодексу не передбачена така підстава припинення зобов`язань, як прийняття судового акту (рішення, ухвали, постанови) по справі.

Укладаючи кредитний договір, зокрема, п.6.9 р.6, сторони передбачили, що договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в повному обсязі. Отже, договір, укладений між сторонами, діє до повного погашення відповідачем зобов`язань по кредиту в силу положень договору (п.6.9) та в силу вимог ст.526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись відповідно до умов договору та вимог закону, зокрема, Цивільного кодексу України. Судове рішення по справі № 5005/2355/2011 є обов`язковим в силу приписів ст.115 ГПК України, але в частині повернення 160 000 грн. не є виконаним до теперішнього часу відповідачем, докази протилежного відсутні, а отже, користування коштами отриманими в межах кредитного договору відповідачем здійснювалось і на день прийняття оскаржуваного судового рішення. Отже, договір сторонами укладено до настання певної обставини - виконання зобов`язань усіма сторонами, тобто на необмежений термін.

Статтею 611 ЦК України регламентовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.

Частиною 3 ст.549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.3 р.5 договору передбачена майнова відповідальність відповідача по справі за несвоєчасне повернення кредиту, так і пеня за прострочення оплати відсотків за весь час прострочення від дня виникнення такого прострочення до повного погашення заборгованості.

Отже, за своєю правовою природою правовідносини сторін охоплюються §§ 1, 2 глави 71 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1, 3 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог, даючи правову оцінку матеріалам, обстаивнам справи в зв`язку з цим, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік. Ці положення Цивільного кодексу України знайшли своє відображення і в положенні кредитного договору, зокрема, в п.5.10 р.5 договору.

Відповідно до частин 1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Пунктом 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (зі змінами та доповненнями) встановлено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Щодо доводів позивача про переривання строку позовної давності в зв`язку зі здійсненням оплати заборгованості по відсоткам, то як свідчать матеріали справи, за спірним договором була частково оплачена заборгованість по відсоткам, яка здійснена 19.12.2013р. за меморіальним ордером № 6480_21, 6480_22 (а.с.45, 46) шляхом списання банком грошових коштів з рахунку відповідача. Отже, таке списання здійснено без згоди відповідача, тому дана оплата не може свідчити про переривання строку позовної давності.

Оплата заборгованості по відсоткам, здійснена 29.09.2014р. та 30.10.2015р. також не може свідчити про переривання строку позовної давності, оскільки зазначена оплата здійснена не відповідачем, а державним виконавцем в результаті реалізації заставного майна відповідача, тому така оплата не може бути діями по визнанню боргу відповідачем в розумінні ст. 264 ЦК України.

Натомість, оскільки відповідачем так і не були повернуті кредитні кошти в строки обумовлені кредитним договором та не виконано рішення по справі № 5005/2355/2011 в частині повернення суми основної заборгованості («тіла» кредиту), не припинено зобов`язання в будь-який інший спосіб, передбачений главою 50 Цивільного кодексу України, враховуючи умови договору, то господарським судом обґрунтовано задоволено позов та стягнуто з відповідача 87 019,71 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом та 13 585,02 грн. пені.

При цьому колегія суддів зазначає, що господарським судом обґрунтовано не було взято до уваги доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності відносно нарахування відсотків за кредитом та пенею (додаткових вимог) в зв`язку зі спливом, на думку відповідача, строку позовної давності щодо основної вимоги («тіла» кредиту), оскільки: по-перше, зазначена основна вимога була задоволена рішенням господарського суду по справі № 5005/2355/2011, правом на стягнення якої скористався позивач в межах строків позовної давності, зазначене рішення не виконано до теперішнього часу, кредит не повернутий в повному обсязі заборгованості становить 160 000 грн.; предметом спору в межах цієї справи вже не є вимога про стягнення 160 000 грн. "тіла" кредиту, тому заява про застосування строків позовної давності, як основної вимоги, в межах цієї справи, а не справи № 5005/2355/2011, яка вже є розглянутою, а тому і застосування відповідно строків позовної давності по відсоткам як додатковій вимозі є такою, що суперечить матеріаламсправи, предмету позову та змісту зобов`язань за кредитними правовідносинами, оскільки право на стягнення відсотків за кредитним договором у випадку користування "тілом" кредиту виникає щомісячно (п.1.4.4 договору), а договір діє до повного виконання, зокрема і "позичальником"; також за цих підстав не приймаються доводи щодо переривання строків позовної давності по вимозі про стягнення "тіла" кредиту шляхом звернення 18.02.2011р. з позовом банку по справі № 5005/2355/2011, оскільки таке звернення з заявою про застосування строків позовної давності в межах справи № 5005/2355/2011 не здійснювалось в зв`язку з цим, а предметом розгляду в межах цього процесу не є розгляд вимог про стягнення 160 000 грн. "тіла" кредиту. По-друге, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору (п.6.9 договору), не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання (п.5.3 договору) й не позбавляє права на стягнення пені, передбаченої умовами договору та нормами ЦК України; умовами п.6.9 р.6, п.5.3 р.5 кредитного договору сторони визначили, що договір діє до повного виконання зобов`язань сторонами, зокрема, і відповідачем, як по поверненню кредитних коштів, так і по сплаті відсотків, а пені нараховується за прострочення сплати відсотків за весь час прострочення; по-третє, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними платежами, повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Зазначені правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 06.07.2016р. по справі № 6-1047цс16, від 19.03.2014р. по справі № 6-20цс14, які відповідно до ст.111-28 ГПК України є обов`язковими для застосування всіма судами України, зокрема, щодо положень ст.599 ЦК України у кредитних правовідносинах.

Таким чином, доводи скаржника щодо невірного застосування господарським судом ст.266 ЦК України, необхідності застосування до спірних відносин наслідків спливу строку позовної давності не приймаються колегією суддів, враховуючи правові позиції Верховного Суду України по справі № 6-1047цс16, № 6-20цс14 та з урахуванням вищенаведеної правової оцінки матеріалам, обставинам справи згідно з законом.

Щодо доводів позивача, викладених в письмових поясненнях, про невірний розрахунок господарським судом відсотків та пені в рішенні, то вони не приймаються колегією суддів, оскільки розрахунок господарським судом обгрунтовано стягнено з відповідача на користь позивача відсотки за період квітень 2013 року по 10.03.2016р. (враховуючи умови п.1.4.4 договору прострочення відсотків по кредиту за квітень 2013 року обчислюється з 06.05.2013р.) та пені з 25.04.2015р. по 10.03.2016р., з урахуванням того, що позовна заява подана 25.04.2016р.

За цих обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновки, викладені в резолютивній частині оскаржуваного рішення господарського суду від 07.07.2016р. по цій справі, відповідають вимогам закону, матеріалам, обставинам справи, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами скасування або зміни постановленого судового рішення, правові підстави задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-САМАРА», с.Кочерижки Павлоградського району Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2016 року у справі № 904/3273/16 - залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В. Джихур

СуддяЛ.О. Чимбар