Постанова № 62058633, 19.10.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/1215/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ясиновського І.Г.,

за участю: секретаря судового засідання Петренко О.В.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, про скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

02 серпня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (надалі по тексту також - позивач, ТОВ "Кей-Колект") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції (надалі по тексту також відповідач, Автозаводський ВДВС Кременчуцької МУЮ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 (надалі по тексту - третя особа, ОСОБА_2О.) про скасування постанов в частині накладення арешту на майно, а саме: квартира №27, що знаходиться за адресою: м. Кременчук, вул. Щорса,68, на яке було накладено арешт на підставі: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №361872 від 19 червня 2008 року; постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 5312532 від 26 липня 2010 року; постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 19045380 від 13 вересня 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_2 має заборгованість перед позивачем, що виникла у звязку з порушенням останнім умов кредитного договору від 11.08.2006 № 11027722000, укладеного з АКБ "УкрСиббанк" (надалі по тексту - Кредитний договір) та відступленого останнім позивачеві на умовах договору факторингу від 12.12.2011 №1. З метою забезпечення виконання вказаного договору також було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого передано в іпотеку належне третій особі нерухоме майно, а саме: квартира №27, що знаходиться за адресою: м. Кременчук, вул. Щорса, 68. Однак, незважаючи на те, що майно вказаної особи перебуває в іпотеці, Автозаводським ВДВС Кременчуцької МУЮ винесено викладені вище постанови арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. На підставі вказаної постанови до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна внесено обтяження у вигляді арешту того ж майна, що перебуває в іпотеці, що унеможливлює вчинення дій щодо реалізації майна, яке перебуває у такій іпотеці.

Сторони та третя особа у судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, хоча повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, сторони надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач у своїх запереченнях зауважував про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки останнім на підставі постанов в межах виконавчих проваджень № 7732621 та № 19045380 винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, що згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року не зобовязує державного виконавця припиняти арешт майна. Крім того, відповідно до наданих пояснень зауважено, що виконавче провадження № 5312532 станом на дату звернення позивача до суду не закінчено, а тому підстав для звільнення вказаного майна з-під арешту накладеного постановою від 26.07.2010 у відповідача немає.

Заслухавши представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

11 серпня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" і ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11027722000 /а.с. 9-12/.

Одночасно з укладенням зазначеного кредитного договору, для забезпечення його виконання між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, що зареєстрований в реєстрі за № 14174, відповідно до умов якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності майно, крім іншого,: квартира №27, що знаходиться за адресою: м. Кременчук, вул. Щорса, 68 /а.с. 13-15/. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_3.

В подальшому, Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" 12.12.2011 на підставі договору факторингу № 1 передав у власність фактору - ТОВ Кей-Колект" право вимоги в обсягах згідно Додатку 1 /а.с. 16-19/.

Одночасно з укладенням зазначеного договору факторингу, 12.12.2011, на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" передав своє право вимоги за укладеними договорами іпотеки, зазначеними у Додатку №1 новому іпотекодержателю - ТОВ «Кей-Колект". Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 5207-5208 /а.с. 20-22/.

30.06.2016 позивачем на підставі ОСОБА_5 довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 62415788 встановлено, копія якої наявна в матеріалах справи /а.с.23-25/, на вказане майно накладені обтяження наступними постановами Автозаводського ВДВС Кременчуцького МУЮ: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №361872 від 19 червня 2008 року; постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 5312532 від 26 липня 2010 року; постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 19045380 від 13 вересня 2010 року.

Не погодившись з вказаними постановами в частині накладення арешту на нерухоме майно - квартиру №27, що знаходиться за адресою: м. Кременчук, вул. Щорса, 68, позивач оскаржив їх до суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача, суд виходив з наступного.

В силу статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених цим Законом, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені заходи примусового виконання рішень: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Пунктом 5.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5, передбачено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеною у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України "Про заставу".

Згідно з частиною 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

В даному випадку, право застави виникло до винесення рішень третіх осіб про стягнення коштів з боржника. Так, право застави виникло у АКБ «УкрСиббанк» з 14.08.2006 дата реєстрації приватного обтяження на підставі договору іпотеки, а у той час як арешт спірними постановами накладено 19.06.2008, 26.07.2010, 16.09.2010 відповідно.

В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003, № 898-IV (далі - Закон №898-IV) встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Згідно зі статтею 4 Закону №898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 33 Закону №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону №898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Статтею 37 Закону №898-IV передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідно до змісту договору іпотеки від 11.08.2006 сторони (тобто АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2О.) досягли згоди про можливість звернення стягнення на Предмет іпотеки. У пункті 5.3.3 зазначеного договору вказано, що у випадку невиконання (або часткове невиконання) Іпотекодавцем своїх зобовязань перед Іпотекодержателем за Кредитним договором та Договором, Іпотекодержатель здійснює виконавчий напис нотаріуса на Договорі і направлення Повідомлення про перехід права власності та застосування застереження про добровільну передачу Предмету іпотеки Іпотекодержателю надалі «Повідомлення». З моменту відправлення «Повідомлення» та здійснення виконавчого напису Іпотекодержатель набуває права власності на Предмет іпотеки, а Предмет іпотеки вважається переданим Іпотекодержателю /зв. бік а.с. 14/.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про те, що в договорі іпотеки наявна лише домовленість про можливість передачі права власності Іпотекодержателю на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому таким договором.

При цьому, відповідно до абз. 1 статті 35 Закону №898-IV у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання викладених умов договору іпотеки суду надано не було.

Крім того, варто зазначити, що положеннями статей 513-514 Цивільного кодексу України також встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, та не заперечується ТОВ "Кей-Колект", що окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя між Іпотекодержателем (як первісним, так і наступним) та Іпотекодавцем ОСОБА_2 не укладалось.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Нотаріально посвідченим договором про відступлення прав за договорами іпотеки від 12.12.2011 встановлено, що Цедент передає, а Цесіонарій приймає права вимоги за договорами іпотеки (далі Іпотечні договори), зазначеними у Додатку 1 до цього Договору (п. 1.1). Після передання (відступлення) прав вимоги за Іпотечними договорами Цедент, відповідно до законодавства України, зокрема ст.4 Закону України «Про іпотеку», зобовязується внести відповідні зміни до Державного реєстру іпотек (п.3.3). Сторонам розяснено зміст статей 512-519, статей 1077-1086 Цивільного кодексу України, зміст статей 4, 24 Закону України «Про іпотеку» (п. 3.4).

Також, договором факторингу №1 від 12.12.2011 встановлено, що за цим договором Клієнт зобовязується передати у власність Фактору (ТОВ "Кей-Колект"), а Фактор прийняти Права Вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором (п.1.1). При цьому, визначено цим же договором, що обсяг (сума) Прав Вимоги станом на дату укладення цього Договору визначений у Додатку 1 до цього Договору (п. 1.2). Також, пунктом 3.5 такого договору встановлено, що Клієнт зобовязується за власний рахунок повідомити кожного Боржника і Гаранта про відступлення Прав Вимог за формою згідно з Додатком 3 до цього Договору протягом 30 Робочих Днів з ОСОБА_1 відступлення.

Так, на вимогу суду позивачем було надано належним чином завірені копії такого повідомлення № 12-22/26983 від 15.12.2011 із зазначенням відправником АТ«УкрСиббанк», а адресатом ОСОБА_2, форма якого утверджена відповідно до додатку 3 до договору /а.с.164-170/.

Надаючи оцінку вказаному повідомленню, суд зауважує, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження направлення останнього третій особі чи іншого належного та допустимого інформування ОСОБА_2 про наявність такого повідомлення, а тому сам факт наявності такого повідомлення не може слугувати доказом належного повідомлення про Іпотекодержателя про відступлення прав вимог.

Крім того, всупереч викладеним вище вимогам, які ставляться до договорів позивачем не було надано суду, а саме: нотаріально посвідченого Додатку 1 та Додатку 3 до Договору факторингу №1 від 12.12.2011, а також нотаріально посвідченого Додатку 1 та Додатку 3 до договору про відступлення прав за договорами іпотеки від 12.12.2011, а надані витяги /а.с. 150, 161/ без належного посвідчення не можуть бути розцінені судом як належні докази відступлення права вимоги від АКІБ "УкрСиббанк" позивачеві саме стосовно ОСОБА_2

Суд наголошує, що станом на дату судового розгляду АКІБ «УкрСиббанк» так і не було внесено відповідних змін до Державного реєстру іпотек, що підтверджується наданою позивачем ОСОБА_5 довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 62415788 від 30.06.2016 /зв.бік а.с. 24/.

Таким чином, зважаючи на відсутність окремого договору про задоволення вимог, який би передбачав перехід права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання, а також відсутність нотаріально посвідченого Додатку 1 та Додатку 3 до Договору факторингу №1 від 12.12.2011 та Додатку 1 до договору про відступлення прав за договорами іпотеки від 12.12.2011, у позивача були відсутні правові підстави щодо задоволення його вимог за рахунок предмета обтяження, а відтак і відсутні правові підстави вимагати звільняти з під арешту відповідне іпотечне майно.

Крім того, суд наголошує, що у виконавчому провадженні № 7732621, в межах якого винесена оскаржувана постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №361872 від 19 червня 2008 року, боржником визначено ОСОБА_6, що також підтверджуються ОСОБА_5 довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 62415788 від 30.06.2016 /зв. бік а.с.24/.

При цьому, доказів щодо наявності прав вимоги до вказаної особи у позивача ТОВ «Кей-Колект» до суду надано не було.

Стосовно вимог про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 5312532 від 26.07.2010, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Таке виконавче провадження відкрито 13.11.2007 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4325, виданого 22.10.2007 Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області та станом на дату судового розгляду даної справи знаходиться у провадження органів державної виконавчої служби /а.с. 138-139/.

Згідно частини 6 статті 3 Закону України Про іпотеку у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

У відповідності до статті 7 вищевказаного Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України Про заставу в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Пунктом 5.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 (в редакції чинній на момент накладення державним виконавцем арешту на спірне майно), передбачено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеною у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

Відповідно до статті 54 Закону № 606-ХІV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, такий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, встановленому пунктом 8 частини першої статті 47 цього Закону.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Таким чином, вказана правова норма передбачає умови, за наявності яких на заставне майно можливо було б звернути стягнення за виконавчим листом для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, а саме: право застави виникло після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Так, судом встановлено, що право вимоги згідно договору іпотеки від 11.08.2006 виникло б у позивача, у разі дотримання ним вказаних вище норм, з моменту набрання сили Договором відступлення прав вимоги за довогорами іпотеки від 12.12.2011, тобто пізніше ніж виникло таке право в межах виконавчого провадження № 5312532, відкритого 13.11.2007.

Виходячи в викладеного вище, суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, яка, в свою чергу, була укладена на забезпечення Кредитного договору № 11027722000, що свідчить про відсутність порушених прав позивача.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що згідно наданих матеріалів виконавчих проваджень в межах яких винесено оскаржувані постанови та згідно пояснень представника відповідача, ні АКБ "Укрсиббанк", ні ТОВ "Кей-Колект" не зверталися до відповідача із заявами про заміну сторони виконавчого провадження - стягувача на підставі договору факторингу та договору про відступлення права вимоги, на які посилається позивач.

Приписами ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до суду з цим позовом не обґрунтовано порушення його прав та законних інтересів.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (частина 1); в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2).

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, матеріалами справи не підтверджені та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, про скасування постанов - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 19 жовтня 2016 року.

СуддяІ.Г. Ясиновський