Ухвала суду № 62046906, 11.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7172/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Южного міського суду Одеської області від 19 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», в особі Южненської філії ДП «Адміністрація морських портів України», про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

встановила:

18 лютого 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона згідно наказу №8-ос від 13.06.2013 року прийнята черговим відділу господарського забезпечення (далі черговий ВГЗ) управління Южненської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Адміністрації морського порту «Южний», в порядку переведення з ДП «МТП «Южний».

12.03.2015 року згідно наказу №78-ос від 11.03.2015 року вона була звільнена з посади у зв'язку зі скороченням штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України).

Позивач вважає дане звільнення незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства з наступних підстав. Скорочення штату та чисельності працівників проводилось на підставі наказу начальника адміністрації морського порту «Южний» (далі Адміністрація МП «Южний») від 23.12.2014 року №853, за попередньою згодою профспілкового комітету ПП ЮФ ДП «АМПУ (АМП «Южний») від 22.12.2014 року №30.

Згідно ч.1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Згідно довідки МСЕК від 14.01.2015 року ОСОБА_3 є інвалідом другої групи безстроково.

Однак, відповідач, ігноруючи вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та індивідуальних програм реабілітації інваліда, запропонував посади в філіях Ізмаїла, Маріуполя, Скадовська, Рені, які не відповідають вимогам реабілітаційних заходів по медичній реабілітації.

Керуючись вищенаведеним, переважне право на залишення на роботі у зв'язку із скороченням штату повинно було б бути надано позивачу, але цими правами роботодавець знехтував і залишив на робочих місцях пенсіонерів за віком. Таким чином, в результаті незаконного звільнення, їй не було нараховано середньомісячну заробітну плату та відповідач при поновленні її на раніше займану посаду зобовязаний виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Також, позивач просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду, яка завдана їй в результаті незаконного звільнення, та полягає в тому, що відповідач позбавив її права на працю та можливості заробляти собі на життя. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, вона втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя. Всі зазначені моральні страждання нанесені їй незаконними діями відповідача, негативно відображуються на її здоровї. З урахуванням зазначеного, позивач ОСОБА_3 оцінила спричинену їй моральну шкоду в розмірі 10000 грн. і просила стягнути її з відповідача.

Крім того позивач вказала на те, що відповідач неправильно врахував її стаж роботи при розгляді питання щодо наявності у працівників переважного права на залишення на роботі.

Також позивач просила поновити строк позовної давності для звернення до суду, оскільки він був пропущений з поважних причин, так як вона вже зверталась з позовом до відповідача про поновлення на роботі і лише після того, як судове рішення про поновлення її на роботі було скасовано через звернення до неналежного відповідача, знову звернулась до суду з позовом до належного відповідача.

Так, Южним міським судом Одеської області 20.08.2015 року ухвалювалось рішення, яке було скасовано апеляційним судом Одеської області 19.11.2015 року, так як позов був поданий до неналежного відповідача. Після отримання 03 грудня 2015 року копії рішення апеляційного суду Одеської області, вона відразу звернулась до суду із вказаним позовом.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення, з посиланням на те, що при розгляді питання щодо наявності у працівників переважного права на залишення на роботі враховано продуктивність праці кожного із 14 чергових ВГЗ та їх стаж роботи на підприємстві. ОСОБА_3 по відношенню до інших чергових ВГЗ мала найменшу продуктивність праці, при розгляді дійсно була допущена помилка в стажі роботи на підприємстві позивача, не 4 роки 3 місяці, а 5 років 3 місяці, але він не перевищував безперервний (загальний) стаж роботи працівників, які залишились працювати. Окрім цього представник відповідача вказала, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у звязку пропущенням позивачем строку позовної давності.

Рішенням Южного міського суду ОСОБА_4 від 19 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного рішення, із ухваленням нового про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що позивач ОСОБА_3 згідно наказу №8-ос від 13.06.2013 року прийнята на посаду чергового ВГЗ управління філії в порядку переведення з ДП «МТП «Южний», та те, що 11.03.2015 року згідно наказу №78-ос ОСОБА_3 звільнена з посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, з яким вона ознайомлена 12.03.2015 року, підтверджуються матеріалами справи та визнані сторонами, а тому у відповідності до ч.1 ст.61 ЦПК України вважаються визнаними і не підлягають доказуванню (а.с.25, 141).

Спірним в даному випадку є те, чи мала позивач ОСОБА_3 переважне право на залишення на роботі та чи обгрунтовано було прийнято рішення про її звільнення по п.1 ст.40 КЗпП України.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2014 року начальником Адміністрації МП «Южний» був винесений наказ № 585 «Про зміни в організації виробництва праці», яким зобов'язано заступників начальника філії, головного інженера, капітана порту та керівників структурних підрозділів, служб і відділів надати пропозиції щодо оптимізації штатної чисельності у підпорядкованих підрозділах (119).

Зазначений наказ був виданий на виконання п. 9 наказу Голови ДП «АМПУ» «Про зміни в організації виробництва та праці» від 22.08.2014 року № 260-п, яким начальника ЮФ ДП «АМПУ» зобов'язано здійснити заходи з оптимізації структури управління (а.с.117-118).

На виконання вищевказаних наказів, начальником відділу господарського забезпечення було здійснено аналіз обсягу завантаженості посади чергового відділу господарського забезпечення, визначено необхідність скорочення 6 штатних одиниць чергових ВГЗ із загальної чисельності 14 штатних одиниць, що викладено ним у відповідному рапорті.

У звязку з цим, наказом начальника Адміністрації МП «Южний» від 04.12.2014 року № 791 скорочено 05.03.2015 року посаду чергового ВГЗ в кількості 6 штатних одиниць, з яким позивач ОСОБА_3 ознайомлена під особистий підпис (а.с.120-121).

Що стосується доводів апелянта про те, що згідно вищезазначеного наказу № 260-п вона не підлягала звільненню, оскільки п. 9 цього наказу було зобовязано начальника ЮФ ДП «АМПУ» здійснити заходи з оптимізації структури управління, в яку вона не входить, є безпідставними, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 4 вказаного наказу заступникам Голови та структурних підрозділів апарату управління ДП «АМПУ» було запропоновано надати Голові пропозиції щодо скорочення посад у підпорядкованих підрозділах. Крім того, відповідно до п. 9.1 начальникам відокремлених підрозділів було запропоновано підготувати заходи з оптимізації структури управління у першу чергу за рахунок керівного та інженерно-технічного складу.

Тобто вказаним наказом не виключалось скорочення та вивільнення інших працівників, які не входять до керівного та інженерно-технічного складу.

04.12.2014 року Адміністрацією МП «Южний» до Профспілкового комітету Южненської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» було направлено лист № 6615/01/103-14 щодо повідомлення про необхідність скорочення надлишкової чисельності працівників відділу господарського забезпечення (а.с.122-123).

На спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету профспілки працівників Южненської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту «Южний») від 22.12.2014 року № 30 було прийнято рішення про розробку наказу про скорочення штату та чисельності працівників, попередження вивільнення у звязку зі скороченням штату та чисельності працівників з 04.03.2015 року, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 (а.с.124-128).

При цьому було враховано, що посада чергового ВГЗ належить до розділу «найпростіші професії», а тому при розгляді питання щодо наявності у працівників переважного права на залишення на роботі, врахована продуктивність праці кожного із 14 чергових ВГЗ, у тому числі ОСОБА_3

Також було враховано, що ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК №747935 від 14.01.2015 року (а.с.28), якій також показані легкі фізичні навантаження, без значних нервово-психічних навантажень, нічних змін, перебування на висоті, те, що вона розлучена, діти дорослі (31 рік, 23 роки та 33 роки), останній не працює.

Крім того, було враховано, що позивач по відношенню до інших 14 чергових ВГЗ мала найменший безперервний (загальний) стаж роботи, а саме в ДП «МТП «Южний» - 5 років 3 місяці та в адміністрації МП «Южний» на момент звільнення - 1 рік 6 місяців.

Таким чином, на спільному засадні профкому та Адміністрації МП «Южний» були враховані приписи ст. 42 КЗпП України, визначені критерії щодо переважного права на залишення на роботі позивача ОСОБА_3 і зроблений обгрунтований і правильний висновок про те, що остання не має переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності та штату працівників у порівнянні з іншими черговими ВГЗ.

У звязку з цим, начальником Адміністрації МП «Южний» було видано наказ №853 від 23.12.2014 року про скорочення штату та чисельності працівників, згідно якого позивача ОСОБА_3 попереджено про наступне вивільнення у звязку зі скороченням штату та чисельності працівників з 04.03.2015 року, з яким позивач ознайомлена під особистий підпис (а.с.32-33, 129-130).

При цьому позивачу ОСОБА_3 двічі було запропоновано вакантні в ДП «Адміністрація МП України» посади, з переліком яких позивач ознайомилась під особистий підпис, однак від переведення її на запропоновані посади відмовилась (а.с.35, 131). Із запропонованими посадами позивач була ознайомлена 13.01.2015 року, однак відмовилась від підпису, про що був складений акт від 13.01.2015 року № 2 (а.с.132-133).

У подальшому, Адміністрацією повторно запропоновано ОСОБА_3 вакантні посади ДП «Адміністрація морських портів України», з якими вона ознайомилась 26.02.2015 року, однак відмовилась від підпису, про що також був складений акт від 26.02.2015 року № 8 (а.с.134-135).

Таким чином Адміністрацією МП «Южний» були у повному обсязі виконані вимоги ст. 49-2 КЗпП України, згідно яких про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Крім того, суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що у відповідності до ст.43 КЗпП України, Профспілковим комітетом надана згода на розірвання трудового договору з позивачем ОСОБА_3 у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується протоколом засідання ПП ЮФ ДП «АМПУ» (Адміністрація МП «Южний») від 14.02.2015 року № 3/1 (а.с.137-139).

Таким чином, наказом №78-ос від 11.03.2015 року ОСОБА_3 була правомірно звільнена з посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, з яким вона ознайомлена 12.03.2015 року (а.с.25, 141).

З огляду на викладене, доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що відповідач при її звільненні не врахував її переважне право на залишенні на роботі є безпідставними і необгрунтованими.

Як було зазначено вище, відповідач в достатній мірі врахував всі можливі переважні права позивача на залишенні на роботі, у тому числі і те, що вона є інвалідом ІІ групи. Так, із 14 осіб, які перебували на посаді чергового ВГЗ, 8 осіб являлися інвалідами III групи, 5 осіб являлися інвалідами II групи, 1 особа являлася пенсіонером за віком та також була звільнена у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

Що стосується доводів апелянта про те, що судом не було враховано ті обставини, що вона не притягалась до дисциплінарної відповідальності, в той час як інші чергові ВГЗ - притягались, а тому вона мала більше прав ніж інші при звільненні працівників, то вони є необгрунтованими, оскільки відповідних доказів цих доводів матеріали справи не містять.

З огляду на вищевикладене, колегія судів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що звільнення позивача ОСОБА_3 з посади чергового відділу господарського забезпечення управління ЮФ ДП «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_7П «Южний» було проведено відповідно до законодавства України, на законних підставах, у звязку з чим обгрунтовано відмовив у задоволенні її позову про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, через необгрунтованість позовних вимог.

Також безпідставними є доводи апелянта з приводу того, що при вивільненні працівників було порушено ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні», оскільки після скорочення штату у відповідача залишилось працювати 562 працівники, із яких 25 інвалідів, тобто 4,5 %, що узгоджується із вищевказаними вимогами чинного законодавства.

Що стосується пропуску строку звернення позивача до суду за захистом своїх трудових прав, то колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що цей строк пропущений з поважних причин.

Суд вказав, що строк позовної давності відповідно до ст.264 ЦК України переривався, так як позивач зверталась 06.04.2015 року до Южного міського суду Одеської області з позовом до відповідача про поновлення на роботі, але прийняте 20.08.2015 року рішення Южного міського суду Одеської області було скасовано 19.11.2015 року апеляційним судом Одеської області (а.с.40-41,47-60, 80-83), у звязку з чим та перебіг позовної давності розпочався заново.

У звязку з цим, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності, оскільки позивач звернулась з відповідним позовом до суду після отримання 03.12.2015 року копії ухвали апеляційного суду Одеської області та порушене право підлягає захисту.

Однак, колегія суддів не погоджується з даним висновком суду, оскільки ч.1 ст.233 КЗпП України передбачений місячний строк звернення працівника до суду з позовом поновлення на роботі, який починається з дня, коли особа дізналась про порушення свого права.

Оскільки судом однозначно встановлено, і визнано сторонами, що позивач ОСОБА_3 дізналась про порушене право 03.12.2015 року, місячний строк для звернення до суду закінчився 03.01.2016 року.

При цьому, колегія суддів враховує, що позивач ОСОБА_3 була присутня в суді апеляційної інстанції 19.11.2015 року, в якому в задоволені її позовних вимог про поновлення на роботі було відмовлено.

Однак, оскільки позивач звернулась до суду з даним позовом лише 18.02.2016 року, то вона пропустила строк звернення до суду за захистом своїх прав і поважних причин пропуску цього строку суду не надала. Посилання ОСОБА_3 на те, що весь цей час вона розшукувала досвідченого адвоката - протягом майже трьох місяців, не може свідчити про поважність причин пропуску строку звернення її до суду.

У звязку з викладеними обставинами, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити у звязку з пропуском місячного строку звернення до суду, однак лише у разі обгрунтованості її позовних вимог.

Таких правових позицій дотримується Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Таким чином, враховуючи, що позивачу ОСОБА_3 обгрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю, про що йшлося вище, то у суду відсутні правові підстави для відмови їй у задоволені позовних вимог через пропуск місячного строку звернення до суду за захистом порушених трудових прав.

При цьому колегія суддів враховує, що у відповідності до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 19 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_8

ОСОБА_2