Рішення № 62046176, 11.10.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/23778/15-ц

Провадження № 2/522/1222/16

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016 року

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді: Кічмаренка С.М.,

при секретарі - Мельник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяна Анатоліївна про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, по якому просить суд розірвати договір довічного утримання від 27.02.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А., зареєстрований в реєстрі за № 810; розірвати договір про заміну набувача за договором довічного утримання від 15.09.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А., зареєстрований в реєстрі за № 1990; застосувати наслідки розірвання договору довічного утримання від 27.02.2015 року, договору про заміну набувача за договором довічного утримання від 15.09.2015 року, передбачені ч.1 ст. 756 ЦК України ( у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором) щодо набуття відчужувачем - ОСОБА_1 права власності на майно, яке було ним передано - 1/3 частки квартири АДРЕСА_1

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.02.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір довічного утримання, після встановлення йому діагнозу онкологічне захворювання у липні 2015 року, він не міг виконувати свої зобов'язання за вищезазначеним договором та доглядати за позивачем і після переконання його відповідачкою, 15.09.2015 року з ОСОБА_2 укладено договір про заміну набувача за вищезазначеним договором довічного утримання.

Згідно з договором довічного утримання та договором про заміну набувача відповідачка отримала у власність 1/3 квартири АДРЕСА_1

В порушення укладеного договору відповідач не виконує взятих на себе зобов'язань по догляду за позивачем, наведені вище обставини стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

В судовому засіданні представником позивача було уточнено позовні вимоги, за останньою редакцією просила суд визнати недійсним договір довічного утримання від 27.02.2015 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. за реєстровим № 810; визнати недійсним договір про заміну набувача за договором довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. 27.02.2015 року, за реєстровим № 810, укладений 15.05.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за реєстровим № 1990; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1

Наведені вище вимоги обгрунтовує тим, що договір довічного утримання є одностороннім, за цим договором лише одна особа - набувач наділена обов'язками, а відчужувач - лише правами. Цей договір є оплатним, оскільки набувач набуває за цим договором майно у власність, а відчужувач - необхідне утримання у вигляді певних матеріальних благ та послуг. Оскільки, відповідно до норм Сімейного кодексу України, старший син ( чоловік відповідача) повинен доглядати за позивачем ( своїм батьком) та позивач заперечує щодо дійсності договору довічного утримання, отже такий правочин є оспарюваним та може бути визнаний судом недійсним.

З наведених вище обставин позивач вважає, що його права порушені та звернувся за їх захистом в судовому порядку.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили суд його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позов не визнали. Надали до суду заперечення проти позову, в яких зазначили що посилання позивача на порушення відповідачем умов укладеного договору у вигляді не виконання зобов'язань, відсутність належного догляду за відчужувачем, те, що він постійно знаходиться у голодному стані, не відповідає дійсності та не забезпечений жодним належним доказом.

З наведених вище обставин відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.

Третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяна Анатоліївна, в судовому засіданні пояснила, що копія договору про заміну набувача за договором довічного утримання від 15.09.2015 року позивачу - ОСОБА_1 для можливості ознайомитись з усіма істотними його умовами не вручалась.

Заслухавши пояснення сторін по справі, пояснення свідків, допитаних в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

Судом встановлено, що 27.02.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4.( сином позивача) укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А., зареєстрований в реєстрі за № 811, копія якого наявна в матеріалах справи ( а.с. 192-193).

Відповідно до умов вищезазначеного договору довічного утримання ОСОБА_1 передає ОСОБА_4, належну йому на праві особистої приватної власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що складається в цілому з чотирьох житлових кімнат, житловою площею - 65,6 кв.м., загальною площею -102,0 кв.м. та належить йому на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 29.12.1993 року № НОМЕР_4, виданого Управлінням КЕЧ Одеського району м. Одеси ( а.с.8), взамін чого ОСОБА_4 зобов'язався забезпечувати ОСОБА_1 утриманням та доглядом довічно (а.с.192-193).

Позивач по справі - відчужувач є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 29.12.1993 року № НОМЕР_4, виданого Управлінням КЕЧ Одеського району м. Одеси.

З вищезазначеного свідоцтва також вбачається, що іншими співвласниками спірної квартири були ОСОБА_7 ( дружина позивача, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 23.07.1964 року Приморським районним РАЦСом м. Одеси, серії НОМЕР_1, актовий запис № 899(а.с.249) та ОСОБА_4 ( старший син позивача, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, виданої 27.11.1949 року Одеським міським РАЦСом, актовий запис № 3555) ( а.с. 255).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 11306.

Після смерті ОСОБА_7, належна їй 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 29.05.2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Т.А. Петрушенко, за реєстровим № 1266 (спадкова справа № 3/2015) перейшла у власність ОСОБА_4 ( а.с. 278).

Пунктом 8 договору довічного утримання передбачено, що у разі смерті « набувача», обов'язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких перейде відчужена за цим договором частина квартири.

15.09.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, укладено договір про заміну набувача за договором довічного утримання, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округа Петрушенко Т.А. від 27.02.2015 року за реєстровим № 810, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А., зареєстрованого в реєстрі за № 1990 ( а.с. 229).

Відповідно до п. 3 вищезазначеного договору з моменту укладання цього договору «первісний набувач», ОСОБА_4, втрачає всі права та обов'язки за договором довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А., 27.02.2015 року за реєстровим № 810, а « новий набувач», ОСОБА_2, набуває всі права та обов'язки за цим договором.

Згідно п. 4.1 договору про заміну набувача з моменту укладання цього договору та реєстрації права ОСОБА_2 набуває право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Позивач посилається на те, що укладеними вище договорами порушуються його права, як власника 1/3 частини спірної квартири, наголошуючи на тому, що його померлий син - ОСОБА_4 і так, відповідно до норм чинного законодавства зобов'язаний був доглядати за ним, а щодо відповідача по справі - ОСОБА_2, то вона неналежним чином виконує свої обов'язки по його утриманню.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Згідно з ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичної чи юридичної особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так позивач, за останніми уточненнями просить суд визнати недійсним договір довічного утримання від 27.02.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Суд, враховуючи характер спірних правовідносин, вислухавши пояснення позивача в обґрунтування заявлених вимог, наголошуючи на тому, що згідно зі ст. 8 Конституції України, в державі дії принцип верховенства права, що, в свою чергу, мається на увазі панування права, пріоритетність у суспільстві, насамперед, прав людини, з огляду на те, що принципи верховенства права є принципом природного права як сукупності ідеальних духовних і справедливих понять про право, приймаючи до уваги що справедливість, як складова верховенства права є моральною категорією, елементом суспільної свідомості та визнання конституційним принципом верховенства права означає, що закони держави, як і їх застосування повинні відповідати праву як мірі загальної та рівної для всіх свободи та справедливості, вважає за необхідне до спірних правовідносин застосовувати поняття розірвання договору довічного утримання, права та обов'язки за яким відступлені відповідачу.

Відповідно до ст.744 ЦК України, за договором довічного утримання(догляду) одна сторона( відчужувач) передає другій стороні(набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечити відчужувача утриманням та ( або) доглядом довічно.

Набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом.

За змістом Закону України від 13 січня 2005 р. "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" під утриманням можна розуміти повне забезпечення матеріальними та грошовими ресурсами особи для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності. Головною ознакою утримання є забезпечення утриманця (відчужувача) грошовими коштами та (або) іншими матеріальними цінностями.

Поняття "догляд" законодавством не визначене і означає в широкому розумінні нагляд за відчужувачем, станом його здоров'я, умовами побуту тощо. Догляд не обов'язково пов'язаний з наданням матеріальної допомоги і опосередковується своєрідною трудовою участю набувача в житті відчужувача, наданням відчужувачу послуг, обсяг яких передбачається договором, тощо.

Відповідно до вимог ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів. цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1-3, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків є юридичні факти, якими в цивільному праві є обставини, наявність, яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України одним із юридичних фактів, який є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Правочином (різновидом яких є договори) є дії особи, безпосередньо спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 202 ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Двосторонній правочин - це погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин. Двосторонні правочини є договорами, для яких характерне узгодження волевиявлення двох сторін.

Право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Договір довічного утримання спрямований на перехід права власності на цінне майно. Право власності на цінне майно за договором довічного утримання у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення такого договору - у разі відчуження за договором рухомого майна, та з моменту реєстрації правочину - у разі відчуження нерухомого майна. Але важливою особливістю є те, що право розпорядження таким майном у набувача виникає лише після смерті відчужувача.

Цей договір є оплатним. Оплатність для набувача полягає в необхідності здійснювати майнове утримання замість отриманого житла. Для відчужувача - в тому, що, після передачі у власність речі, він може вимагати від набувача вчинення певних дій - надання матеріального забезпечення. Договір довічного утримання не можна визначити як еквівалентний договір (яким є, наприклад, міна, купівля-продаж). Цей договір необхідно віднести до алеаторних (ризикових) договорів, оскільки на момент його укладення не можна визначити, що буде більшим - вартість житла чи остаточна вартість зустрічного надання.

Приписами ст.ст. 744-746,748 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст. 334 цього Кодексу, якою передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з ст. 749 ЦК України - у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду).

Законом України «Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999, № 966-XIV наведена дефініція прожиткового мінімуму, у відповідності до якої прожитковий мінімум є - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення у тому числі і для пенсіонерів.

Набір продуктів харчування формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я. Основним принципом формування набору продуктів харчування для пенсіонерів є підтримання повноцінного функціонування організму людини похилого віку.

Набір непродовольчих товарів формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту. Основним принципом формування набору непродовольчих товарів для пенсіонерів є: забезпечення збереження здоров'я та підтримання життєдіяльності організму людини; урахування особливостей потреб осіб, які відносяться до різних соціальних і демографічних груп населення; урахування культурно-побутових потреб особистості.

До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші. Основними принципами формування набору послуг є: задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем; задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я; визначення житлово-комунальних послуг (по водопостачанню, теплопостачанню, газопостачанню, електропостачанню, водовідведенню, утриманню та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбиранню, утриманню ліфтів) виходячи із соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг; урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», прожитковий мінімум, для осіб які втратили працездатність становив: з 1 січня 2016 року - 1074 гривні, з 1 травня - 1130 гривень, з 1 грудня - 1247 гривень.

Враховуючи, що, в силу свого віку та стану здоров'я, позивач потребує необхідної допомоги та догляду, дії відповідача не розцінюється судом як виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до укладеного договору.

Оскільки доводи відповідача про виконання умов договору спростовуються наявними у справі доказами, а саме наявною в матеріалах справи копією договору від 05.10.2014 року, укладеного між ОСОБА_8 (другим сином позивача) та ОСОБА_9 ( доглядальниця), відповідно до умов якого остання зобов'язалась надавати послуги доглядальниці позивачу - ОСОБА_6, строк виконання договору - безстроково ( а.с. 13), а також випискою по картковому рахунку позивача, з якої вбачається, що позивач отримує пенсію у розмірі значно вищому за прожитковий мінімум, установлений Законом України « Про державний бюджет України на 2016 рік».

Суд також звертає увагу на той факт, що відповідач чинила перешкоди у користуванні позивачем, належним йому майном, оскільки вона вселилась до спірної квартири разом із своєю донькою та собакою, що також унеможливило здійснення за ним догляду сторонніми особами.

В судовому засіданні були допитані свідки, які пояснили що між позивачем та відповідачем в процесі спільного проживання виникають конфліктні ситуації.

Крім того, суд критично відноситься до пояснень відповідача в частині того, що вона у повному обсязі виконувався договір довічного утримання, оскільки вказані обставини не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Разом з тим, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. У відповідності до ч.3 та ч.4 цієї ж статті, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З наведеного вище суд дійшов висновку про можливість розірвання договору довічного утримання від 27.02.2015 року та договору про заміну набувача за договором довічного утримання від 15.09.2015 року.

Що стосується позовних вимог в частині повернення сторін в первісний стан, а саме визнання за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частину квартири під АДРЕСА_1, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 756 ЦК України, у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Таким чином суд вважає за можливе дану вимогу задовольнити.

Відповідно до ст.. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З наведеного вище, суд вважає позов законним, обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Розглянувши справу повно, всебічно, об'єктивно та неупереджено, суд вважає правомірними заявлені позовні вимоги, які є обґрунтованими, тому вважає за можливе їх задовольнити.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 3, 12, 16, 744,745, 746, 748, 755, 756 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 218, 224, 225 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяна Анатоліївна про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності, - задовольнити.

Визнати недійсним договір довічного утримання від 27.02.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Анатолієвною, зареєстрований в реєстрі за № 810.

Визнати недійсним договір про заміну набувача за договором довічного утримання від 15.09.2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Анатолієвною, зареєстрований в реєстрі за № 1990.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири під номером АДРЕСА_1

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення суду можеть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: С.М. Кічмаренко

11.10.2016