Постанова № 62031623, 12.10.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2016 р. Справа № 917/1058/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Белкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився

відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (вх. № 2461П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 р. у справі № 917/1058/16

за позовом ТОВ "НВО "Індустрія Інвест", м. Запоріжжя

до ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", вул. Івана Приходька, 141, м. Кременчук, Полтавська область

про стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2016 р. ТОВ "НВО "Індустрія Інвест" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" 52327,07 грн. заборгованості по договору поставки №0705-СН від 13.12.2013, з яких: 30964,41 грн. - сума основного боргу, 1807,65 грн. - 3% річних, 19555,01 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 р. (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Індустрія Інвест" 30964,41 грн. основного боргу, 1807,65 грн. 3% річних, 19555,01 грн. інфляційних, 1378,00 грн. судового збору.

Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що під час поставки відповідач прийняв товар, хоча достатніх правових підстав для цього не мав, оскільки позивачем не було надано документів підтверджуючих якість товару, про що позивача було повідомлено, але жодних дій зі сторони останнього щодо виконання своїх господарських зобов’язань в частині надання документації, вчинено не було.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено її до розгляду на 12.10.2016 р.

В судове засідання, призначене на 12.10.2016 р. представники сторін не з’явились, причину неявки не повідомили, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляли.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи та виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.12.2013 ТОВ “Науково-виробниче об'єднання “Індустрія Інвест” (Постачальник) та ПАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” (Покупець) уклали договір поставки № 0705-СН.

Згідно з п. 1.1. договору Постачальник (позивач) зобов'язувався поставити і передати у власність Покупцю (відповідачу) визначений цим договором товар, а Покупець зобов'язувався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати оплату.

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент номенклатура, визначаються специфікаціями, що є додатками до цього договору,

Протягом дії договору сторонами підписані додаткові угоди до договору, в яких були передбачені різні строки оплати поставленої продукції, а саме:

Додаткова угода № 2 від 10.02.2014 (Специфікація № 3), строк оплати поставленої продукції - 60 календарних днів з дати поставки;

Додаткова угода № 4 від 14.11.2014 (Специфікація № 5), строк оплати поставленої продукції 30 календарних днів з дати поставки;

Додаткова угода № 5 від 17.12.2014 (Специфікація № 6), строк оплати поставленої продукції - 30 календарних днів з дати поставки.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору 25.02.2014 позивачем поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 22 987,79 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № РН-0000359. Строк оплати вартості продукції, відповідно до п. 4 Додаткової угоди № 2 закінчився 28.04.2015 р.

Як зазначає позивач, відповідач 25.12.2014 частково сплатив вартість поставленої продукції у розмірі 4 358,02 грн., заборгованість за даною поставкою складає 18 629,77 грн.

26.11.2014 позивачем поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 9 838,51 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № РН-0001562. Строк оплати вартості обладнання відповідно до п. 4. Додаткової угоди № 4 закінчився 26.12.2014, проте відповідач не сплатив вартість поставленого обладнання.

29.12.2014 позивачем поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 2 496,13 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № РН-0001731. Строк оплати вартості обладнання відповідно до п. 4. Додаткової угоди № 4 закінчився 28.01.2015, проте відповідач не оплатив вартість поставленої продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 1114/11-2015 від 30.11.2015 з вимогою про сплату боргу, проте заборгованість у розмірі 30964,41 грн. відповідачем не сплачена, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 30964,41 грн. основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Приписами частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначають у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України також передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось, позивач поставив відповідачу передбачений в договорі товар на загальну суму 35052,43 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними.

В порушення взятих на себе зобов’язань за договором відповідач розрахунок за отриманий від позивача товар в повному обсязі не здійснив, частково оплативши товар в сумі 4358,02 грн.

Таким чином, як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, заборгованість відповідача перед позивачем становить 30694, 41 грн., яка не спростована відповідачем.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що відповідачем неналежно виконані зобов’язання покупця по зазначеному вище договору, в зв’язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 30694,41 грн. є обґрунтованою та такою, що правомірна задоволена судом першої інстанції.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач посилається на факт неналежного виконання зобов'язання позивачем в зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували надання позивачем сертифікату якості на товар під час поставки.

Судова колегія не погоджується з такими посилання відповідача та вважає їх безпідставними, зважаючи на наступне.

Розділом 4 договору передбачено, що підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості.

Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Проте, до матеріалів справи не надано доказів звертання відповідача до позивача з повідомленням про відсутність документів, що підтверджують якість товару з встановленням розумного строку для їх передання, а також, не надано доказів повернення товару позивачу, доказів відмови від договору. Крім того, договором поставки та діючим законодавством не передбачена відмова від оплати товару з підстав надання документів не в повному обсязі.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні № РН-000359 від 2502.2014, № РН-0001562 від 26.11.2014 р., № РН-0001731 від 29.12.2014 р. відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дана накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов’язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000р. № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

До того ж, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами - видатковою накладною, яка є документом первинного бухгалтерського обліку, тому твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати отриманого товару не мають належного документального та матеріального обґрунтування, в зв'язку з чим відхиляються колегією суддів, як безпідставні.

Відповідач в апеляційній скарзі також посилався на те, що згідно п.2.2., 7.1., 7.2., 8.1. договору поставка товару здійснюється на умовах СТР в редакції Інкотермс 2000, а відповідно до офіційних правил тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати, Інкотермс (в редакції 2000 року), СТР передбачає обов’язкові вимоги для продавця та покупця в разі поставки товару.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідно до офіційних правил тлумачення, СРТ міжнародний торговий термін Інкотермс, який застосовується по відношенню до всіх видів транспорту, включаючи змішані перевезення. Продавець несе витрати по фрахту і перевезення до пункту призначення. Покупець оплачує страхування вантажу. Ризики переходять в момент доставки вантажу першому перевізникові.

Тобто, ніяких вимог щодо обов’язкового надання документів зазначеними правилами не передбачено.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 19555,01 грн. інфляційних втрат та 1807,65 грн. 3% річних, то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 1807,65 грн. та інфляційних в сумі 19555,01 грн.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів на спростування як суми основного боргу, так і нарахованих на неї сум річних та інфляційних.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" на рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 р. у справі № 917/1058/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 р. у справі № 917/1058/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Істоміна О.А.