Постанова № 62031540, 11.10.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. Справа № 909/414/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрченка Я. О.

суддів Зварич О.В. Хабіб М.І.,

за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.

та представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Мізунь” б/н від 25.07.2016

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.07.2016 (суддя Кобецька С.М.)

у справі № 909/414/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Львівський хімічний завод”, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Мізунь”, с. Новий Мізунь Івано-Франківської області

про стягнення 120 717, 92 грн.

Публічне акціонерне товариство “Львівський хімічний завод” звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ “Мізунь” про стягнення 79б 650, 00 грн заборгованості за отриману продукцію, 17 644, 73 грн пені, 3 389, 99 грн інфляційних втрат, 10 184, 46 грн – 25 % річних та 15 930, 00 грн штрафу. Позов заявлено на підставі договору № 1432 ‘РТ’ від 02.02.2015, укладеного позивачем з відповідачем.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов договору в частині оплати за отриману продукцію, зокрема по накладній № н1135/10 від 21.10.2015 на суму 79 650, 00 грн.

Надалі, позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята місцевим господарським судом, та такий просив сягнути з відповідача 120 717, 92 грн, з яких: 79 650, 00 грн - основний борг, 11 115, 60 грн - пеня, 15 930, 00 грн - штраф, 3 902, 85 грн - інфляційні втрати та 10 119, 47 грн - 25% річних.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14.07.2016 у справі № 909/414/16 позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 120 717, 92 грн, з яких: 79 650, 00 грн - основний борг, 11 115, 60 грн - пеня, 15 930, 00 грн - штраф, 3 902, 85 грн - інфляційні втрати, 10 119, 47 грн - 25% річних та 1 810, 76 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що матеріалами справи підтверджено факт отримання відповідачем продукції за накладною № н1135/10 від 21.10.2015 на суму 79 650, 00 грн, однак відсутні докази оплати.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач – ТОВ “Мізунь” звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.07.2016 та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, покликається на те, що як позивач в акті звірки розрахунків, так і відповідач у акті звірки встановили, що у період з 01.01.2015 по 21.10.2015 позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 348 846, 30 грн, а відповідач сплатив 269 838, 80 грн. Тобто заборгованість становить 79 007, 10 грн.

Крім того, зазначає, що місцевим господарським судом не взято до уваги при нарахуванні штрафних санкцій гарантійний лист, в якому були погоджені строки для добровільного виконання зобов’язання щодо оплати вартості поставленого товару. Вважає, що штрафні санкції слід нараховувати з 30.12.2015.

На виконання ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, копії первинних бухгалтерських документів, що підтверджують поставку продукції за договором № 1432 ‘РТ’ від 02.02.2015, копію договору оренди кріогенного обладнання № 1432 від 04.01.2010, акту прийому-передачі від 09.02.2010, копії актів здавання-приймання наданих послуг впродовж грудня 2014 – липня 2015 року та копії банківських виписок про рух коштів.

Зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що згідно договору № 1432 ‘РТ’ від 02.02.2015 відповідач отримав від позивача промислову продукцію (діоксин вуглецю з доставкою) на загальну суму 339 846, 30 грн, а оплата здійснена в сумі 260 838, 80 грн.

Крім цього, вказує, що згідно з договором оренди кріогенного обладнання № 1432 від 04.01.2010 від 04.01.2010 по 08.07.2016 ТОВ ‘Мізунь’ орендувало в позивача кріогенне обладнання, за користування яким відповідач сплачував орендну плату в розмірі 720, 00 грн в місяць.

Зазначає, що станом на 01.01.2015 за відповідачем рахувалась заборгованість в розмірі 720, 00 грн за оренду майна за грудень 2014 року.

Протягом січня - липня 2015 року відповідачу було нараховано 5 040, 00 грн орендної плати за користування кріогенним обладнанням. Отже, за період грудень 2014 року - липень 2015 року відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу 5 760, 00 грн (720, 00 грн + 5 040, 00 грн).

6 липня 2015 року відповідач перерахував позивачу 5 040, 00 грн орендної плати за грудень 2014 року - червень 2015 року, а також 8 липня 2015 року відповідач сплатив 3 960, 00 грн за доставку кріогенного обладнання з оренди, оскільки дана доставка здійснювалась позивачем за рахунок відповідача відповідно до п. 1.5. договору оренди кріогенного обладнання № 1432 від 04 січня 2010 року.

Таким чином, відповідач не оплатив позивачу орендну плату за користування кріогенним обладнанням в сумі 720,00 грн. за липень 2015 року, нараховану згідно з актом здавання-приймання наданих послуг № о0064/07 від 31.07.2015.

Оскільки відповідач не здійснив оплату за оренду майна, дана оплата була зарахована позивачем за рахунок коштів, сплачених за продукцію 04.08.2015.

Станом на 07.08.2015 за даними бухгалтерського обліку позивача рахувався залишок коштів відповідача в сумі 138,50 грн.

7 серпня 2015 року відповідач отримав від позивача продукцію згідно накладної № н0382/08 на суму 72 216, 00 грн, оплата за яку була здійснена 01.10.2015 в сумі 10 000,00 грн та 20.10.2015 в сумі 62 000, 00 грн.

Відтак, станом на 21.10.2015 позивач вважав, що за відповідачем існує заборгованість в розмірі 77, 50 грн (72 216, 00 грн - 138, 50 грн – 10 000, 00 грн – 62 000, 00 грн).

Надалі, 21.10.2015 позивач здійснив поставку відповідачу продукції згідно накладної № н1135/10 на суму 79 650, 00 грн, яка за твердженням позивача залишилась неоплаченою.

Оскільки станом на 21.10.2015 за відповідачем рахувалася заборгованість в розмірі 77,50 грн, то після поставки продукції 21.10.2015 вважає, що розмір заборгованості становить 79 727, 50 грн = 77, 50 грн + 79 650, 00 грн.

Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 11.08.2016 подав контррозрахунок пені, 25% річних, інфляційних втрат та штрафу, виходячи з суми 79 007, 10 грн.

В дане судове засідання сторони явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча про час, дату та місце розгляду спору були повідомлені належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, як доказ повідомлення позивача, та витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв’язку ‘Укрпошта’ щодо відстеження пересилань поштових відправлень, як доказ повідомлення відповідача.

Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом встановлено, що ПАТ ‘Львівський хімічний завод’ (Постачальник) та ТОВ ‘Мізунь’ (Покупець) укладено Договір №1432 ‘РТ’ від 02.02.2015.

Як вбачається з позовної заяви, вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов договору в частині оплати за отриману продукцію, зокрема по накладній № н1135/10 від 21.10.2015 на суму 79 650, 00 грн.

Згідно з п. 1 договору Постачальник зобов’язується поставити Покупцю, а Покупець зобов’язується своєчасно прийняти та оплатити продукцію, визначену у п. 2 цього Договору.

Пунктом 2 Договору, обумовлено найменування продукції - діоксид вуглецю рідкий ДСТУ 4817:2007, ціна продукції - 3080,00грн./тн, ціна доставки - 250,00грн./тн, вартість продукції з доставкою - 3996,00грн./тн (в т.ч. ПДВ).

Покупець, підписуючи документ про відвантаження продукції (накладна, товарно-транспортна накладна), виявляє згоду на прийняття продукції та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленої продукції за кількістю, асортиментом, ціною продукції. Уповноважуючи певну особу на прийняття продукції від Постачальника, Покупець автоматично уповноважує таку особу підписувати відповідні товарно-супровідні документи на продукцію. Загальна сума Договору складається з загальної вартості усіх партій продукції, поставленої Постачальником Покупцю впродовж терміну дії даного Договору згідно з накладними (п.4 Договору).

Постачальник доставляє продукцію на умовах DDР (склад Покупця - Івано-Франківська область, Долинський район, с. Новий Мізунь) у відповідності до ІНКОТЕРМС-2010, а Покупець приймає доставлену продукцію і здійснює оплату за перевезення продукції згідно з договірною ціною (п.8.Договору).

Згідно з п.6 Договору, оплата за продукцію по цьому Договору здійснюється Покупцем попередньо в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, за готівку в касу підприємства або у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству. При здійсненні оплати за продукцію Покупець зобов’язаний зазначати у призначенні платежу підставу такого платежу (реквізити договору, рахунку, накладної тощо).

У випадку прострочення платежу за отриману без попередньої оплати продукцію (на підставі гарантійного листа Покупця за згодою Постачальника чи ін.), Покупець зобов’язується сплатити Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення платежу, 25% річних від простроченої суми, а у випадку прострочення понад 30 календарних днів - Покупець сплачує на вимогу Постачальника штраф у розмірі 20% від суми заборгованості (п.6.1 Договору).

Матеріали справи містять гарантійний лист №5505 від 25.12.2015, в якому відповідачем встановлено термін добровільного виконання свого грошового зобов’язання до 29.12.2015.

Проаналізувавши умови договору, колегія суддів дійшла висновку, що такий є змішаним та містить ознаки договору поставки та договору перевезення.

В силу ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як вбачається з долучених до відзиву на апеляційну скаргу доказів, на виконання умов договору № 1432 «РТ» від 02.02.2015, по накладних № н0575/02 від 12.02.2015 на суму 41 158, 80 грн, № н1276/04 від 28.04.2016 на суму 41 152, 50 грн, № н1202/05 від 26.05.2016 на суму 105 669, 00 грн, № н0382/08 від 07.08.2015 на суму 72 216, 00 грн, № н1135/10 від 21.10.2015 на суму 79 650, 00 грн відповідачем отримано (з доставкою) від позивача продукцію (доіксид вуглецю) на загальну суму 339 846, 30 грн. В той час, як вбачається з банківських виписок про рух коштів позивача, відповідачем сплачено позивачу за договором від 02.02.2015 № 1432 «РТ» - 260 838, 80 грн. Вказана обставина не заперечується позивачем, про що свідчить відзив на апеляційну скаргу.

Тобто, неоплаченою по договору №1432 ‘РТ’ від 02.02.2015 залишилась продукція на суму 79 007, 50 грн.

Поряд з цим, позивачем включено в суму, яка заявлена до стягнення, також заборгованість за договором оренди кріогенного обладнання № 1432 від 04.01.2010. Крім того, як вказувалось позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки відповідач не здійснив оплату за оренду майна, дана оплата була зарахована позивачем за рахунок коштів, сплачених за продукцію 04.08.2015.

Однак, вказані дії позивача є неправомірними, оскільки в платіжному дорученні від 04.08.2015 відповідачем вказано чітке призначення платежу «оплата за вуглекислоту згідно договору № 1432 «РТ» від 02.02.2015». Отже, вказані кошти повинні були скеровуватись на погашення заборгованості саме по договору №1432 ‘РТ’ від 02.02.2015.

Місцевим господарським судом в порушення ст. 43 ГПК України вказані обставини не досліджено, відтак безпідставно присуджено до стягнення 79 650, 00 грн основної заборгованості за договором № 1432 «РТ» від 02.02.2015, в той час, як фактична заборгованість становить 79 007, 50 грн.

Тобто, Господарським судом Львівської області присуджено до стягнення заборгованість по двох різних договорах, в той час, як підставою позову слугував лише договір № 1432 ‘РТ’ від 02.02.2015.

Відтак, вимоги позивача в частині заборгованості по договору оренди кріогенного обладнання можуть бути предметом розгляду окремої справи та не можуть бути задоволеними в межах даної справи.

Крім основного боргу, позивачем також заявлено до стягнення пеню, інфляційні втрати, 25% річних та штраф.

Нормою ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Листом № 5505 від 25.12.2015, відповідач гарантував позивачу погасити заборгованість за отриману продукцію до 29.12.2015.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, приписами п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладені норми права та п.6.1 Договору, виходячи з суми заборгованості за договором № 1432 ‘РТ’ від 02.02.2015 в розмірі 79 007, 50 грн, здійснивши власний розрахунок, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення: за період з 29.12.2015 – 01.07.2016 інфляційних втрат на суму 3 902, 85 грн (фактично інфляційні втрати становлять 3 909, 80 грн, однак суд не вправі вийти за межі суми, заявленої позивачем); 10 065, 34 грн 25% річних; за період з 29.12.2015 по 22.04.2016 – 11 025, 94 грн пені та 15 801, 50 грн штрафу.

В задоволенні решти позовних вимог, з огляду на те, що такі випливають з іншого договору, що не був підставою позиву, слід відмовити.

Також, колегія судів зазначає, що скаржник помилково починає нарахування санкцій з 30.12.2015, оскільки в гарантійному листі такий зобов’язався погасити заборгованість до 29.12.2015. Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» якщо виконання грошового зобов’язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року, то останнім днем виконання такого зобов’язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі – 31 липня 2014 року).

Тобто позивачем правомірно в клопотанні про зменшення розміру позовних вимог нараховано санкції з 29.12.2015.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд в порушення ст. 43 ГПК України не в повному обсязі дослідив всі обставини справи, а наведені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, відтак, таке рішення підлягає скасуванню.

З огляду на скасування рішення місцевого господарського суду, судовий збір розподіляється пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105, Львівський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.07.2016 у справі № 909/414/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь", ідентифікаційний код 32149452, місцезнаходження: 77543, Івано-Франківська область, Долинський район, с. Новий Мізунь, вул. Ровенька, буд.1 на користь Публічного акціонерного товариства "Львівський хімічний завод", ідентифікаційний код 05761873, місцезнаходження: 79070, м. Львів, вул. Рахівська, буд. 16 – 79 007, 50 грн основної заборгованості за договором № 1432 «РТ» від 02.02.2015, 11 025, 94 грн пені, 15 801, 50 грн штрафу, 10 065, 34 грн 25 % річних, 3 902, 85 грн інфляційних втрат та 1 797, 05 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Львівський хімічний завод", ідентифікаційний код 05761873, місцезнаходження: 79070, м. Львів, вул. Рахівська, буд. 16 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь", ідентифікаційний код 32149452, місцезнаходження: 77543, Івано-Франківська область, Долинський район, с. Новий Мізунь, вул. Ровенька, буд. 1 – 15, 08 грн судового збору за перегляд в апеляційній інстанції.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 17.10.2016.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Хабіб М.І.