Постанова № 62031503, 13.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2016 р. Справа№ 910/12505/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача: Марнік О.В.- представник;

Від відповідача: Мальована Т.В. - представник;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016

у справі № 910/12505/16 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит"

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про стягнення 128 494,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суд міста Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" до Приватного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення 128 494,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди державного майна №33 від 27.01.1999 орендодавець передав відповідачу у строкове платне користування майно, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 128 494,88 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" заборгованість у розмірі 68 177,65 грн. та судовий збір у розмірі 1 022,66 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі №910/12505/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/12505/16 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Отрюх Б.В., суддів Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі №910/12505/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді Михальська Ю.Б. т Тищенко А.І. розгляд справи призначено на 13.10.2016.

06.10.2016 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярія) Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 по справі №910/12505/16 без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення, який колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 13.10.2016 надав свої пояснення по суті спору та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

В судовому засіданні 13.10.2016 представник відповідача надав свої пояснення по суті спору, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.01.1999 між Українським промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є ПАТ "Промінвестбанк" та Державною холдинговою компанією "Свердловантрацит", правонаступником якої є ТОВ "Свердловантрацит", було укладено договір оренди держаного майна №33, пунктом 1 визначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування частину адміністративного приміщення ДХК "Свердловантрацит", що розташоване за адресою: Луганська область, м. Свердловськ, вул. Енгельса, 1, загальною площею 381 кв. м.

Відповідно до пункту 3.2 Договору орендна плата складає 795,15 грн. за перший місяць оренди та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 10 числа наступного місяця, щомісячно з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

Згідно з пунктом 3.3 Договору орендна плата є платежем, який вносить орендар орендодавцю незалежно від результатів господарської діяльності.

Пунктом 9.1 Договору визначено, що даний договір діє з 27.01.1999 по 27.01.2000 строком на один рік. Зміни або розірвання договору можливе за погодженням сторін (п. 9.2 Договору), у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміні договору після закінчення строку його дії протягом місяця він вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором (п. 9.5 Договору).

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нерухоме майно загальною площею 381 кв. м, що підтверджується актом приймання-передачі будівлі від 27.01.1999.

Між сторонами 27.01.2004 було укладено додаткову угоду № 4, відповідно до умов якої орендодавець та орендар у зв'язку з закінченням строку дії договору дійшли згоди продовжити дію договору строком на 5 (п'ять) років.

27.01.2009 сторони уклали додаткову угоду № 8, за змістом якої, сторони домовились продовжити строк дії договору до 31.12.2011.

Між сторонами 01.04.2010 було укладено додаткову угоду № 9, відповідно до якої сторони погодили викласти пункт 1 розділу 1 в наступній редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення ДП "Свердловантрацит" загальною площею 332 кв. м." (п. 1), а також в наступній редакції п. 3.2 розділу 3: "З 01.04.2010 р. щомісячна орендна плата з урахуванням зменшення площі оренди (332 кв. м.) складає 13 914,12 грн. (з ПДВ). За кожен наступний місяць орендна плата визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць та перераховується орендарем щомісячно на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа наступного місяця".

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 128 494,88 грн.

За своєю правовою природою даний Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до даного договору у сторін виникають господарські зобов'язання, а саме майново-господарські зобов'язання згідно статтей 173, 174, 175 Господарського кодексу України та статтей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, що у відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Беручи до уваги, положення статті 530 Цивільного кодексу України та враховуючи приписи пункту 3.2 Договору відповідач мав сплачувати орендну плату щомісячно на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа наступного місяця.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано до сплати відповідачу орендну плату за період з жовтня 2012 року по грудень 2013 року.

Доводи відповідача про те, що спірне нежитлове приміщення було вивільнено ним 28.02.2013, що є підставою для припинення нарахування орендної плати судом відхиляється з огляду на приписи частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент укладення Договору) орендна плата є платежем, який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності.

З наявного в матеріалах справи рішення Господарського суду Луганської області від 04.02.2016 у справі №913/1101/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 вбачається, що ним було встановлено факт припинення дії Договору 01.07.2014.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Таким чином, рішення Господарського суду Луганської області від 04.02.2016 у справі №913/1101/15 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Отже, у період з жовтня 2012 року по грудень 2013 року, а тому оскільки Договір був чинним, обов'язок з внесення орендної плати за вказаний період у відповідача не припинився та існував незалежно від факту використання спірного нерухомого майна для здійснення його господарської діяльності.

Більш того, основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється, оскільки його припинення у розумінні ст. 795 Цивільного кодексу України пов'язано не з закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного документу (акту) про повернення орендарем предмета договору оренди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.02.2014 у справі № 927/1215/13.

З огляду на викладене суд вважає, що позивачем правомірно було нараховано до стягнення з відповідача орендну плату за період з жовтня 2012 року по грудень 2013 року у розмірі 128 494,88 грн.

Згідно з статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статтей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору у розмірі 128 494,88 грн.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статтей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості з орендної плати за період з жовтня 2012 року по грудень 2013 року, а позовну заяву №СА-018 від 04.07.2016 подано до суду 08.07.2016, тобто після спливу позовної давності в частині стягнення заборгованості за період з жовтня 2012 року по червень 2013 року.

Згідно частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Представником відповідача 01.08.2016 було подано заяву про застосування строку позовної давності до частини позовних вимог щодо стягнення з нього орендної плати за період з жовтня 2012 року по червень 2013 року докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином оскільки строк позовної давності, сплив, а судом першої інстанції не встановлено обставин, визначених статтею 268 Цивільного кодексу України або іншими законами та відсутні поважні причини його пропуску, то за таких обставин у задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу з орендної плати у період з жовтня 2012 року по червень 2013 року на суму 60 317,23 грн. слід відмовити про що вірно вказав суд першої інстанції.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ПАТ "Промінвестбанк" на користь ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" заборгованості у розмірі 68 177,65 грн., в іншій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити з урахуванням вищевикладених підстав.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі № 910/12505/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/12505/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко